Young-ha Kim: Be an artist, right now!

Translator: Clair Han Reviewer: ChangHyun Lee

Перекладач: Mariya Udud Утверджено: Hanna Leliv

The theme of my talk today is,

Тема мого виступу сьогодні -

"Be an artist, right now."

"Бути митцем, просто зараз".

Most people, when this subject is brought up,

Більшість людей, коли про це заходить мова,

get tense and resist it:

напружуються і чинять опір:

"Art doesn't feed me, and right now I'm busy.

"Мистецтво не прогодує мене, і зараз я зайнятий.

I have to go to school, get a job,

Я повинен йти до школи, влаштуватися на роботу,

send my kids to lessons ... "

відправити своїх дітей на уроки ... "

You think, "I'm too busy. I don't have time for art."

Ви думаєте: "Я дуже зайнятий. У мене немає часу для мистецтва".

There are hundreds of reasons why we can't be artists right now.

Є сотні причин, чому ми не можемо бути митцями в цю хвилину.

Don't they just pop into your head?

Вони не з'явилися у вашій голові?

There are so many reasons why we can't be,

Є так багато причин, чому ми не можемо бути митцями,

indeed, we're not sure why we should be.

ми не впевнені, чому ми повинні ними бути.

We don't know why we should be artists,

Ми не знаємо, чому нам варто бути митцями,

but we have many reasons why we can't be.

але в нас є багато причин, чому ми не можемо бути ними.

Why do people instantly resist the idea of associating themselves with art?

Чому люди миттєво чинять опір ідеї бути пов'язаними з мистецтвом?

Perhaps you think art is for the greatly gifted

Можливо, ви думаєте, що мистецтво лише для обдарованих

or for the thoroughly and professionally trained.

або досконало і професійно навчених.

And some of you may think you've strayed too far from art.

І деякі з вас думають, що надто збились зі шляху до мистецтва.

Well you might have, but I don't think so.

Добре, ви можете так думати, але я так не вважаю.

This is the theme of my talk today.

Це і є темою мого сьогоднішнього виступу.

We are all born artists.

Ми всі народжені митцями.

If you have kids, you know what I mean.

Якщо у вас є діти, ви знаєте, що я маю на увазі.

Almost everything kids do is art.

Майже все, що роблять діти - це мистецтво.

They draw with crayons on the wall.

Вони малюють крейдою на стіні.

They dance to Son Dam Bi's dance on TV,

Вони танцюють танець Son Dam Bi по телевізору,

but you can't even call it Son Dam Bi's dance -- it becomes the kids' own dance.

але це навіть не танець Son Dam Bi - це танець, що його вигадали ці діти.

So they dance a strange dance and inflict their singing on everyone.

Так, вони танцюють дивні танці і накладають свій спів на них.

Perhaps their art is something only their parents can bear,

Можливо, їхнє мистецтво можуть витримати тільки їхні батьки,

and because they practice such art all day long,

а оскільки вони практикують таке мистецтво цілісінький день,

people honestly get a little tired around kids.

люди, якщо чесно, трохи втомлюються від дітей.

Kids will sometimes perform monodramas --

Діти іноді виконують монодрами -

playing house is indeed a monodrama or a play.

гра в доньки-матері - це таки монодрама або спектакль.

And some kids, when they get a bit older,

А деякі діти, коли вони стають трохи старшими,

start to lie.

починають брехати.

Usually parents remember the very first time their kid lies.

Зазвичай батьки пам'ятають перший раз, коли їхня дитина збрехала.

They're shocked.

Вони в шоці.

"Now you're showing your true colors," Mom says. She thinks, "Why does he take after his dad?"

"Тепер ти показуєш своє справжнє обличчя," - каже мама. Вона думає: "Чому він наслідує свого тата?"

She questions him, "What kind of a person are you going to be?"

Вона запитує його: "Якою людиною ти збираєшся бути?"

But you shouldn't worry.

Але не турбуйтеся.

The moment kids start to lie is the moment storytelling begins.

Момент, коли діти починають брехати, є миттю, коли починаються оповідання.

They are talking about things they didn't see.

Вони говорять про те, чого не бачили.

It's amazing. It's a wonderful moment.

Це дивовижно. Це чудовий момент.

Parents should celebrate.

Батьки повинні святкувати.

"Hurray! My boy finally started to lie!"

"Ура! Мій хлопчик нарешті почав брехати!"

All right! It calls for celebration.

Все в порядку! Це заклик до святкування.

For example, a kid says, "Mom, guess what? I met an alien on my way home."

Наприклад, дитина каже: "Мамо, знаєш що? Я зустрів прибульця по дорозі додому".

Then a typical mom responds, "Stop that nonsense."

Зазвичай мама відповідає: "Припини плести нісенітниці".

Now, an ideal parent is someone who responds like this:

Сьогодні ідеальними батьками є ті, хто відповідає ось як:

"Really? An alien, huh? What did it look like? Did it say anything?

"Справді? Прибульця, так? Як він виглядав? Він що-небудь сказав тобі?

Where did you meet it?" "Um, in front of the supermarket."

Де ви зустрілися?". "Гм, навпроти супермаркету".

When you have a conversation like this,

Коли у вас буде така розмова,

the kid has to come up with the next thing to say to be responsible for what he started.

дитина муситиме придумати, що сказати далі, щоб сказане відповідало тому, що він розповідав на початку.

Soon, a story develops.

Згодом історія розвивається.

Of course this is an infantile story,

Звичайно, це інфантильна історія,

but thinking up one sentence after the next

але придумувати одне речення після кожного наступного

is the same thing a professional writer like me does.

- ось що робить професійний письменник.

In essence, they are not different.

По суті, вони не відрізняються.

Roland Barthes once said of Flaubert's novels,

Ролан Барт якось сказав про романи Флобера:

"Flaubert did not write a novel.

"Флобер не написав роман.

He merely connected one sentence after another.

Він просто пов'язував одне речення з іншим.

The eros between sentences, that is the essence of Flaubert's novel."

Ерос між реченнями - ось суть роману Флобера ".

That's right -- a novel, basically, is writing one sentence,

Саме так, роман - це і є написання одного речення,

then, without violating the scope of the first one,

а потім, без порушення меж першого,

writing the next sentence.

написання наступного речення.

And you continue to make connections.

І поєднання наступних фраз.

Take a look at this sentence:

Погляньте на це речення:

"One morning, as Gregor Samsa was waking up from anxious dreams, he discovered that in his bed he had been changed into a monstrous verminous bug."

"Одного ранку, прокинувшись од неспокійного сну, Грегор Замза побачив, що він обернувся на страхітливу комаху".

Yes, it's the first sentence of Franz Kafka's "The Metamorphosis."

Так, це перше речення з "Перевтілення" Франца Кафки.

Writing such an unjustifiable sentence

Написання такого невиправданого речення

and continuing in order to justify it,

і продовження, щоб його виправдати -

Kafka's work became the masterpiece of contemporary literature.

оповідання Кафки стало шедевром сучасної літератури.

Kafka did not show his work to his father.

Кафка не показував своєї роботи батькові.

He was not on good terms with his father.

Він не був у добрих відносинах з батьком.

On his own, he wrote these sentences.

Він написав ці речення на власний розсуд.

Had he shown his father, "My boy has finally lost it," he would've thought.

Якби він показав батькові, "Мій хлопчик з'їхав з глузду", - ось що б той подумав.

And that's right. Art is about going a little nuts

І все правильно. Мистецтво трохи божевільне

and justifying the next sentence,

і виправдовує наступне речення,

which is not much different from what a kid does.

що не сильно відрізняється від того, що робить дитина.

A kid who has just started to lie

Дитина, яка тільки почала брехати,

is taking the first step as a storyteller.

робить перший крок, як оповідач.

Kids do art.

Діти займаються мистецтвом.

They don't get tired and they have fun doing it.

Вони не втомлюються і роблять це весело.

I was in Jeju Island a few days ago.

Кілька днів тому я був на острові Чеджудо.

When kids are on the beach, most of them love playing in the water.

На пляжі більшість дітей полюбляє грати у воді.

But some of them spend a lot of time in the sand,

Але деякі з них проводять багато часу на піску,

making mountains and seas -- well, not seas,

будуючи гори і моря - ну, не моря,

but different things -- people and dogs, etc.

але різні речі - людей, собак і так далі.

But parents tell them,

Але батьки кажуть їм:

"It will all be washed away by the waves."

"Все це змиють хвилі".

In other words, it's useless.

Іншими словами, це марно.

There's no need.

В цьому немає потреби.

But kids don't mind.

Але діти не турбуються про це.

They have fun in the moment

Вони веселяться в цей момент

and they keep playing in the sand.

і далі граються в піску.

Kids don't do it because someone told them to.

Діти не роблять цього, тому що хтось їм сказав.

They aren't told by their boss

Їм не наказують начальники

or anyone, they just do it.

чи ще хтось, вони просто роблять це.

When you were little, I bet you spent time enjoying the pleasure of primitive art.

Коли ви були маленькими, я впевнений, що ви витрачали час, насолоджуючись первісним мистецтвом.

When I ask my students to write about their happiest moment,

Коли я прошу своїх студентів написати про їхній найщасливіший момент,

many write about an early artistic experience they had as a kid.

багато хто пише про ранній художній досвід, який вони отримали в дитинстві.

Learning to play piano for the first time and playing four hands with a friend,

Перші акорди на фортепіано і гра в чотири руки з другом,

or performing a ridiculous skit with friends looking like idiots -- things like that.

або виконання смішної мініатюри з друзями, коли всі виглядали по-дурному - щось таке.

Or the moment you developed the first film you shot with an old camera.

Або момент, коли ви проявили першу плівку, зняту на старенький фотоапарат.

They talk about these kinds of experiences.

Мої студенти згадують такий досвід.

You must have had such a moment.

У вас напевно був такий момент.

In that moment, art makes you happy

Цієї миті мистецтво робить вас щасливими,

because it's not work.

тому що це не робота.

Work doesn't make you happy, does it? Mostly it's tough.

Робота не робить вас щасливими, чи не так? Зазвичай вона вимучує.

The French writer Michel Tournier has a famous saying.

У французького письменника Мішеля Турньє є знаменита фраза.

It's a bit mischievous, actually.

Вона трохи пустотлива.

"Work is against human nature. The proof is that it makes us tired."

"Робота - проти людської природи. Доказом є те, що вона нас втомлює".

Right? Why would work tire us if it's in our nature?

Хіба не так? Чому робота нас втомлює, якщо вона властива нашому єству?

Playing doesn't tire us.

Гра не стомлює нас.

We can play all night long.

Ми можемо бавитись всю ніч безперервно.

If we work overnight, we should be paid for overtime.

Якщо ми будемо працювати всю ніч, нам заплатять понаднормово.

Why? Because it's tiring and we feel fatigue.

Чому? Тому що праця втомлює нас, ми відчуваємо втому.

But kids, usually they do art for fun. It's playing.

Але діти, як правило, займаються мистецтвом задля розваги. Граються.

They don't draw to sell the work to a client

Вони не малюють, щоб продати роботу клієнтові,

or play the piano to earn money for the family.

і не грають на піаніно, щоб заробити гроші для сім'ї.

Of course, there were kids who had to.

Звичайно, були діти, які змушені були це робити.

You know this gentleman, right?

Ви знаєте цього пана, чи не так?

He had to tour around Europe to support his family --

Він мусив здійснити поїздку навколо Європи, щоб забезпечити свою сім'ю -

Wolfgang Amadeus Mozart --

Вольфганг Амадей Моцарт -

but that was centuries ago, so we can make him an exception.

але це було століття тому, тому ми можемо зробити виняток.

Unfortunately, at some point our art -- such a joyful pastime -- ends.

На жаль, в якийсь момент наше мистецтво - таке радісне проведення часу - завершується.

Kids have to go to lessons, to school, do homework

Діти мусять ходити на уроки, до школи, робити домашнє завдання,

and of course they take piano or ballet lessons,

і, звичайно ж, вони займаються на фортепіано або беруть уроки балету,

but they aren't fun anymore.

але це вже не забава.

You're told to do it and there's competition. How can it be fun?

Їм кажуть це зробити, з'являється конкуренція. Хіба це може бути весело?

If you're in elementary school and you still draw on the wall,

Якщо ви в початковій школі, і ви, як і раніше, малюєте на стіні,

you'll surely get in trouble with your mom.

у вас напевно будуть проблеми з вашою мамою.

Besides,

Окрім того,

if you continue to act like an artist as you get older,

якщо ви й далі поводитиметеся як митець, коли підростете,

you'll increasingly feel pressure --

ви будете все більше відчувати тиск -

people will question your actions and ask you to act properly.

люди піддаватимуть сумніву ваші дії і проситимуть вас пристойно поводитися.

Here's my story: I was an eighth grader and I entered a drawing contest at school in Gyeongbokgung.

Ось моя історія. У восьмому класі я взяв участь у конкурсі малюнків у школі в Кенбоккун.

I was trying my best, and my teacher came around

Я старався з усіх сил, надійшов мій вчитель і запитав мене:

and asked me, "What are you doing?"

"Що ти робиш?"

"I'm drawing diligently," I said.

"Я старанно малюю," - відповів я.

"Why are you using only black?"

"Чому ти малюєш тільки чорним?"

Indeed, I was eagerly coloring the sketchbook in black.

Справді, я жадібно зафарбовував альбом в чорне.

And I explained,

І я пояснив:

"It's a dark night and a crow is perching on a branch."

"Це темна ніч, і на гілці сидить ворона".

Then my teacher said,

Тоді мій вчитель сказав:

"Really? Well, Young-ha, you may not be good at drawing but you have a talent for storytelling."

"Справді? Ну, ти, можливо, не настільки талановитий у малюванні, але в тебе є талант оповідача".

Or so I wished.

Якби ж то він це сказав.

"Now you'll get it, you rascal!" was the response. (Laughter)

"А тепер ти отримаєш своє, негіднику!", - ось що відповів він. (Сміх)

"You'll get it!" he said.

"Отримаєш!", - сказав він.

You were supposed to draw the palace, the Gyeonghoeru, etc.,

Я мав намалювати палац, Кенхверу, ще щось,

but I was coloring everything in black,

але я забарвив усе в чорне,

so he dragged me out of the group.

тому мене виключили з групи.

There were a lot of girls there as well,

Там було багато дівчат,

so I was utterly mortified.

тому я не тямив себе від горя.

None of my explanations or excuses were heard,

Жодного з моїх пояснень чи виправдань не почули,

and I really got it big time.

то ж я таки отримав своє.

If he was an ideal teacher, he would have responded like I said before,

Якби мій вчитель був ідеальним, він би відповів, як я вже казав:

"Young-ha may not have a talent for drawing,

"Йонг-ха може не мати здібностей до малювання,

but he has a gift for making up stories," and he would have encouraged me.

але в нього є дар для складання історій", і він би заохотив мене.

But such a teacher is seldom found.

Але такі вчителі трапляються рідко.

Later, I grew up and went to Europe's galleries --

Пізніше я виріс і побував у галереях Європи -

I was a university student -- and I thought this was really unfair.

я був студентом університету - і думав, що це було дійсно несправедливо.

Look what I found. (Laughter)

Подивіться, що я знайшов. (Сміх)

Works like this were hung in Basel while I was punished

Роботи, схожі на цю, висіли в Базелі, тоді як мене покарали,

and stood in front of the palace with my drawing in my mouth.

і я стояв перед палацом зі своїм малюнком у роті.

Look at this. Doesn't it look just like wallpaper?

Подивіться на це. Хіба це не шпалери?

Contemporary art, I later discovered, isn't explained by a lame story like mine.

Сучасне мистецтво, як я пізніше виявив, не можна пояснити нікудишньою історією, яку я тоді вигадав.

No crows are brought up.

Жоден тріумф не виховує.

Most of the works have no title, Untitled.

Більшість робіт не мають назви, Без заголовку.

Anyways, contemporary art in the 20th century

У будь-якому випадку сучасне мистецтво 20 століття

is about doing something weird and filling the void with explanation and interpretation --

робить щось дивне і заповнює пустоти поясненнями та інтерпретаціями -

essentially the same as I did.

по суті, як я і зробив.

Of course, my work was very amateur,

Звичайно, моя робота була дуже любительською,

but let's turn to more famous examples.

але звернімося до більш відомих прикладів.

This is Picasso's.

Це Пікассо.

He stuck handlebars into a bike seat and called it "Bull's Head." Sounds convincing, right?

Він причепив руль велосипеда до сидіння і назвав це "Головою бика". Звучить переконливо, чи не так?

Next, a urinal was placed on its side and called "Fountain".

Далі, пісуар поклали на бік і назвали це "Фонтан".

That was Duchamp.

Це вже Дюшан.

So filling the gap between explanation and a weird act with stories --

Заповнення проміжку між поясненням і дивним актом історіями -

that's indeed what contemporary art is all about.

ось що таке сучасне мистецтво.

Picasso even made the statement,

Пікассо навіть зробив заяву:

"I draw not what I see but what I think."

"Я малюю не те, що я бачу, а те, про що я думаю".

Yes, it means I didn't have to draw Gyeonghoeru.

Так, це означає, що я не мусив малювати Кенхверу.

I wish I knew what Picasso said back then. I could have argued better with my teacher.

Хотів би я знати, що Пікассо відповів тоді. Я б навів кращі аргументи моєму вчителеві.

Unfortunately, the little artists within us

На жаль, маленькі творці всередині нас

are choked to death before we get to fight against the oppressors of art.

затуркані до смерті, перш ніж ми переходимо до боротьби проти гнобителів мистецтва.

They get locked in.

Вони замикаються.

That's our tragedy.

Це наша трагедія.

So what happens when little artists get locked in, banished or even killed?

Так що ж відбувається, коли маленькі митці замикаються, йдуть у вигнання або навіть вчиняють самогубство?

Our artistic desire doesn't go away.

Наші мистецькі бажання не полишають нас.

We want to express, to reveal ourselves,

Ми хочемо висловитись, розкрити себе,

but with the artist dead, the artistic desire reveals itself in dark form.

але коли митець "мертвий", художнє бажання проявляється у темній формі.

In karaoke bars, there are always people who sing

У караоке-барах завжди є люди, які співають

"She's Gone" or "Hotel California,"

"She's Gone" ("Пішла") чи "Hotel California" ("Готель Каліфорнія"),

miming the guitar riffs.

імітуючи гітарні рифи.

Usually they sound awful. Awful indeed.

Зазвичай вони звучать жахливо. Дійсно жахливо.

Some people turn into rockers like this.

Деякі люди перетворюються на рокерів.

Or some people dance in clubs.

Інші танцюють у клубах.

People who would have enjoyed telling stories

Люди, які б із задоволенням розповідали історії,

end up trolling on the Internet all night long.

всю ніч пишуть дурниці в Інтернеті.

That's how a writing talent reveals itself on the dark side.

Ось як письменницький талант проявляється в темній формі.

Sometimes we see dads get more excited than their kids

Іноді ми бачимо, як батьки отримують більше задоволення, ніж їхні діти,

playing with Legos or putting together plastic robots.

граючи в Лего або складаючи пластикових роботів.

They go, "Don't touch it. Daddy will do it for you."

Вони кажуть: "Не чіпайте цього. Тато зробить це за вас".

The kid has already lost interest and is doing something else,

Малюк втрачає зацікавлення і робить щось інше,

but the dad alone builds castles.

а тато наодинці будує замки.

This shows the artistic impulses inside us are suppressed, not gone.

Це свідчить про те, що художні імпульси всередині нас придушені, але ще живі.

But they can often reveal themselves negatively, in the form of jealousy.

Але вони часто можуть проявлятися негативно, у вигляді ревнощів.

You know the song "I would love to be on TV"? Why would we love it?

Ви знаєте пісню "Я хотів би бути на телебаченні"? Чому ми так любимо її?

TV is full of people who do what we wished to do,

Телебачення наповнене людьми, які роблять те, що ми хотіли робити,

but never got to.

але так і не зробили.

They dance, they act -- and the more they do, they are praised.

Вони танцюють, вони щось роблять - і що більше вони роблять, то більше їх хвалять.

So we start to envy them.

Отже, ми починаємо заздрити.

We become dictators with a remote and start to criticize the people on TV.

Ми стаємо диктаторами з пультом у руках і починаємо критикувати людей з телевізора.

"He just can't act." "You call that singing? She can't hit the notes."

"Він просто не вміє поводитися". "Ви називаєте це співом? Вона не може потрапити в ноти".

We easily say these sorts of things.

Нам просто висловлювати такі думки.

We get jealous, not because we're evil,

Ми ревнуємо не тому, що ми злі,

but because we have little artists pent up inside us.

а тому, що всередині нас ховається маленький митець.

That's what I think.

Ось що я думаю.

What should we do then?

Що нам треба зробити?

Yes, that's right.

Так, все правильно.

Right now, we need to start our own art.

Просто зараз ми повинні почати займатись власним мистецтвом.

Right this minute, we can turn off TV,

Просто в цю хвилину ми можемо вимкнути телевізор,

log off the Internet,

вийти з Інтернету,

get up and start to do something.

встати і почати щось робити.

Where I teach students in drama school,

Я викладаю студентам в театральному училищі,

there's a course called Dramatics.

де є курс під назвою "Акторська майстерність".

In this course, all students must put on a play.

Під час курсу всі студенти повинні поставити п'єсу.

However, acting majors are not supposed to act.

Однак, у ній не можуть грати майбутні актори.

They can write the play, for example,

Натомість вони можуть писати п'єси, наприклад,

and the writers may work on stage art.

а сценаристи - працювати над сценою.

Likewise, stage art majors may become actors, and in this way you put on a show.

Точно так само, майбутні фахівці зі сценічного мистецтва можуть стати акторами. Так ви створюєте шоу.

Students at first wonder whether they can actually do it,

Спочатку студентам цікаво, чи це їм під силу,

but later they have so much fun. I rarely see anyone who is miserable doing a play.

але згодом їм стає весело. Я рідко бачу нещасних серед тих, хто готує ці п'єси.

In school, the military or even in a mental institution, once you make people do it, they enjoy it.

У школі, армії або навіть у психіатричній лікарні, як тільки ви зробите щось схоже з людьми, їм це сподобається.

I saw this happen in the army -- many people had fun doing plays.

Я бачив, як це відбувається в армії - багато вояків веселяться, готуючи спектаклі.

I have another experience:

У мене є інший досвід.

In my writing class, I give students a special assignment.

На заняттях з письма я даю студентам спеціальне завдання.

I have students like you in the class -- many who don't major in writing.

У маю таких студентів як ви - для багатьох із них письмо не є основною спеціальністю.

Some major in art or music and think they can't write.

Дехто вивчає мистецтво чи музику і думає, що не може писати.

So I give them blank sheets of paper and a theme.

Так що я даю їм чисті аркуші паперу і тему.

It can be a simple theme:

Це може бути проста тема:

Write about the most unfortunate experience in your childhood.

написати про найбільш прикрий досвід в дитинстві.

There's one condition: You must write like crazy. Like crazy!

Тільки там одна умова: Ви повинні писати як божевільний. Як божевільний!

I walk around and encourage them,

Я ходжу і підбадьорюю їх,

"Come on, come on!" They have to write like crazy for an hour or two.

"Давайте, давайте!" Вони мусять писати як божевільні протягом години або двох.

They only get to think for the first five minutes.

Вони думають тільки перші п'ять хвилин.

The reason I make them write like crazy is because

Я змушую писати їх як божевільні, тому що

when you write slowly and lots of thoughts cross your mind,

коли ви пишете повільно і задумуєтесь то над одним, то над іншим,

the artistic devil creeps in.

підкрадається художній диявол.

This devil will tell you hundreds of reasons

Цей диявол розкаже вам сотні причин,

why you can't write:

чому ви не можете писати:

"People will laugh at you. This is not good writing!

"Люди будуть сміятися над вами. Таке писання недобре!

What kind of sentence is this? Look at your handwriting!"

Що це за речення? Подивіться на свій почерк!"

It will say a lot of things.

Він скаже багато чого.

You have to run fast so the devil can't catch up.

Ви повинні бігти так швидко, щоб диявол не міг наздогнати.

The really good writing I've seen in my class

Справді чудові твори, які я бачив на моїх заняттях,

was not from the assignments with a long deadline,

писалися не впродовж цілого семестру,

but from the 40- to 60-minute crazy writing students did

а за 40-60 хвилин божевільного заняття з письма, коли студенти

in front of me with a pencil.

сиділи переді мною з олівцем.

The students go into a kind of trance.

Студенти входять у своєрідний транс.

After 30 or 40 minutes, they write without knowing what they're writing.

Через 30 або 40 хвилин вони пишуть, не задумуючись, що вони пишуть.

And in this moment, the nagging devil disappears.

І в цей момент диявол перестає бурчати.

So I can say this:

Тому я можу сказати ось що.

It's not the hundreds of reasons why one can't be an artist,

Немає сотні причин, чому хтось не може бути митцем,

but rather, the one reason one must be that makes us artists.

існує лише одна причина, чому ми є митцями.

Why we cannot be something is not important.

Не важливо, чому ми не можемо бути кимось.

Most artists became artists because of the one reason.

Більшість митців стали митцями через одну причину.

When we put the devil in our heart to sleep and start our own art,

Коли ми заколисуємо диявола в нашому серці і починаємо наше власне мистецтво,

enemies appear on the outside.

вороги з'являються довкола нас.

Mostly, they have the faces of our parents. (Laughter)

Зазвичай, вони мають обличчя наших батьків. (Сміх)

Sometimes they look like our spouses,

Іноді вони схожі на наших партнерів у подружжі,

but they are not your parents or spouses.

але вони не є батьками або ж кимось із подружжя.

They are devils. Devils.

Вони дияволи. Дияволи.

They came to Earth briefly transformed

Вони прийшли на Землю,

to stop you from being artistic, from becoming artists.

щоб не дати вам стати митцями.

And they have a magic question.

І в них є чарівне запитання.

When we say, "I think I'll try acting. There's a drama school in the community center," or

Коли ми говоримо: "Напевно, спробую стати актором. В палаці культури є драматичний гурток" або

"I'd like to learn Italian songs," they ask, "Oh, yeah? A play? What for?"

"Я хотів би вивчити італійську пісню", диявол запитує: "О, так? Акторська гра? Навіщо?"

The magic question is, "What for?"

Магічне запитання: "Навіщо?"

But art is not for anything.

Але мистецтво не є для чогось.

Art is the ultimate goal.

Мистецтво є кінцевою метою.

It saves our souls and makes us live happily.

Воно оберігає наші душі і робить наше життя щасливим.

It helps us express ourselves and be happy without the help of alcohol or drugs.

Воно допомагає нам виразити себе і бути щасливими без допомоги алкоголю або наркотиків.

So in response to such a pragmatic question,

На таке прагматичне запитання

we need to be bold.

ми мусимо дати сміливу відповідь.

"Well, just for the fun of it. Sorry for having fun without you,"

"Просто для задоволення. Вибач, що веселюся без тебе" -

is what you should say. "I'll just go ahead and do it anyway."

ось що ви маєте сказати. "Я все одно це зроблю".

The ideal future I imagine is where we all have multiple identities,

Ідеальне майбутнє, яке я уявляю, є таким, де у всіх нас є кілька ідентичностей,

at least one of which is an artist.

принаймні одна з яких - митець.

Once I was in New York and got in a cab. I took the backseat,

Одного разу я був у Нью-Йорку і замовив таксі. Я сів на задньому сидінні

and in front of me I saw something related to a play.

і перед собою побачив щось пов'язане з театром.

So I asked the driver, "What is this?"

Я запитав водія: "Що це?"

He said it was his profile. "Then what are you?" I asked. "An actor," he said.

Він сказав, що це його портфоліо. "Тоді хто ж ви?", - запитав я. "Актор", - сказав він.

He was a cabby and an actor. I asked, "What roles do you usually play?"

Він був таксистом і актором. Я запитав: "Яку роль ви зазвичай граєте?"

He proudly said he played King Lear.

Він з гордістю сказав, що грав короля Ліра.

King Lear.

Короля Ліра.

"Who is it that can tell me who I am?" -- a great line from King Lear.

"Хто ж може сказати мені, хто я?" - дивовижна фраза короля Ліра.

That's the world I dream of.

Це світ, про який я мрію.

Someone is a golfer by day and writer by night.

Хтось гольфіст вдень і письменник вночі.

Or a cabby and an actor, a banker and a painter,

Або ж таксист і актор, банкір і художник,

secretly or publicly performing their own arts.

таємно або публічно демонструє свої власні уміння.

In 1990, Martha Graham, the legend of modern dance, came to Korea.

У 1990 році Марта Ґрем, легенда сучасного танцю, приїхала до Кореї.

The great artist, then in her 90s, arrived at Gimpo Airport

Велична артистка в свої 90 прибула до аеропорту Кімпхо,

and a reporter asked her a typical question:

і репортер поставив їй типове запитання:

"What do you have to do to become a great dancer?

"Що ви змушені були зробити, щоб стати величною танцюристкою?

Any advice for aspiring Korean dancers?"

Порадьте щось корейським танцюристам-початківцям".

Now, she was the master. This photo was taken in 1948 and she was already a celebrated artist.

Так от, вона була майстринею. Ця фотографія зроблена в 1948 році, коли вона була вже знаменитою людиною мистецтва.

In 1990, she was asked this question.

У 1990 році їй поставили це запитання.

And here's what she answered:

І ось що вона відповіла:

"Just do it."

"Просто робіть це".

Wow. I was touched.

Нічого собі. Я був зворушений.

Only those three words and she left the airport. That's it.

Тільки ці три слова, і вона залишила аеропорт. Ось і все.

So what should we do now?

Так що ж нам тепер робити?

Let's be artists, right now. Right away. How?

Будьмо митцями, просто зараз. Уже. Яким чином?

Just do it!

Просто роблячи це!

Thank you.

Дякую.

(Applause)

(Оплески)