Sherwin Nuland: How electroshock therapy changed me

Перекладач: Marina Kobenko Утверджено: Khrystyna Romashko

Мені хотілося б зробити те саме, що вперше:

обрати легку і приємну тему.

Минулого разу я говорив про смерть та вмирання.

Цього разу говоритиму про психічну хворобу.

I'd like to do pretty much what I did the first time,

Але доповідь має бути технологічною,

тож я говоритиму про електрошокову терапію. (Сміх)

which is to choose a lighthearted theme.

Last time, I talked about death and dying.

Відомо, що тільки-но людина помічала,

(Laughter)

This time, I'm going to talk about mental illness.

що хтось інший, з його колег,

(Laughter)

But it has to be technological,

відрізнявся, ставав дивакуватим, мав сильну депресію,

so I'll talk about electroshock therapy.

(Laughter)

або те, що ми зараз називаємо шизофренією,

You know, ever since man had any notion

він був упевнений, що така хвороба

that some of his other people, his colleagues,

походила від того, що у тіло пролізли злі духи.

could be different, could be strange, could be severely depressed

Тож шляхом лікування таких хвороб

у давні часи, в той чи інший спосіб,

or what we now recognize as schizophrenia,

був екзорцизм злих духів, і це триває досі, як вам відомо.

he was certain that this kind of illness had to come from evil spirits

Та використання священиків було недостатнім.

Коли медицина стала більш науковою, приблизно у 250 р. до нашої ери,

getting into the body.

So the way of treating these diseases in early times

was to, in some way or other, exorcise those evil spirits.

за часів Гіпократа і його хлопців,

вони намагалися знайти трави, рослини,

And this is still going on, as you know.

які у прямому сенсі цього слова "витрясуть" злих духів з тіла.

But it wasn't enough to use the priests.

When medicine became somewhat scientific, in about 450 BC,

Тобто вони шукали певні рослини, що спричиняли конвульсії.

І так звані травники, середньовічні книги з ботаніки,

with Hippocrates and those boys,

they tried to look for herbs, plants

повні приписів спричиняти конвульсії

that would literally shake the bad spirits out.

для того, щоб витрушувати злих духів.

So they found certain plants that could cause convulsions.

And the herbals,

Зрештою, десь у шістнадцятому столітті,

the botanical books of up to the late Middle Ages, the Renaissance,

лікар-терапевт на ім'я Теофраст Бомбаст Ауреол фон Гогенгайм,

are filled with prescriptions for causing convulsions

to shake the evil spirits out.

якого прозивали Парацельсом, ім'я, яке, напевно, знайоме деяким людям тут -

Finally, in about the 16th century,

(Сміх) - старий друзяка Парацельс

a physician whose name was Theophrastus Bombastus Aureolus von Hohenheim --

виявив, що він може передбачити ступінь конвульсій,

використовуючи для виклику судом певну кількість камфори.

called Paracelsus, a name probably familiar to some people here --

Можете собі уявити, як ідете до шафи, дістаєте кульку від молі

(Laughter)

і жуєте її, коли відчуваєте депресію?

good old Paracelsus --

found that he could predict the degree of convulsion

Це краще за Прозак, але я не став би цього рекомендувати.

Тож те, що ми бачимо у сімнадцятому, вісімнадцятому століттях -

by using a measured amount of camphor to produce the convulsion.

це постійний пошук медикаментів, окрім камфори, з тим самим ефектом.

Can you imagine going to your closet, pulling out a mothball

and chewing on it if you're feeling depressed?

А далі трапляється Бенджамін Франклін,

It's better than Prozac, but I wouldn't recommend it.

який ледве не закінчив у конвульсіях

через блискавку, що влучила у його повітряного змія.

(Laughter)

So, what we see in the 17th, 18th century

З того самого часу люди почали думати, як викликати конвульсії струмом.

is the continued search for medications other than camphor that'll do the trick.

А тепер ми зробимо швидке перемотування плівки до 1932,

Well, along comes Benjamin Franklin,

and he comes close to convulsing himself

коли троє італійських психіатрів, що здебільшого лікували депресію,

with a bolt of electricity off the end of his kite.

And so people begin thinking in terms of electricity to produce convulsions.

зауважили серед їхніх пацієнтів, які також мали епілепсію,

що коли в них траплявся епілептичний - серія епілептичних нападів,

And then we fast-forward to about 1932,

декілька послідовних нападів - що депресія дуже часто пом'якшувалася.

when three Italian psychiatrists who were largely treating depression

Вона не тільки пом'якшувалася, але могла і зовсім не повернутися.

began to notice among their patients, who were also epileptics,

Тож вони дуже зацікавилися викликанням конвульсій,

that if they had a series of epileptic fits, a lot of them in a row --

а саме розмірених судом.

І вони думали так: "У нас є електричний струм, і ми когось підключаємо до нього.

the depression would very frequently lift.

Not only would it lift, but it might never return.

Від такого волосся стає дибки і людей зазвичай сильно трусить".

Вони спробували цей спосіб на декількох свинях, і жодна з них не вмерла.

So they got very interested in producing convulsions,

Тоді вони пішли до поліції і сказали:

measured types of convulsions.

"Нам відомо, що на залізничній станції Риму

And they thought,

"Well, we've got electricity, we'll plug somebody into the wall.

тиняється багато загублених душ,

які верзуть нісенітниці. Ви можете привести одного такого до нас?"

That always makes hair stand up and people shake a lot."

So they tried it on a few pigs, and none of the pigs were killed.

"Баклажана", як італійці називають тих, хто трошки ку-ку.

So they went to the police and they said,

Тож вони знайшли одного такого "баклажана",

"We know that at the Rome railroad station,

39-річного чоловіка, який був безнадійним шизофреніком,

there are all these lost souls wandering around,

про нього знали багато місяців,

muttering gibberish.

Can you bring one of them to us?"

що він буквально накладав собі у штани,

Someone who is, as the Italians say, "gagootz."

говорив речі, що не мали жодного сенсу,

So they found this "gagootz" guy,

і привели його до лікарні.

a 39-year-old man who was really hopelessly schizophrenic,

Ці троє психіатрів після двох чи трьох тижнів спостереження

who was known, had been known for months,

поклали його на стіл,

to be literally defecating on himself,

під'єднали його скроні до дуже слабкого джерела струму.

talking nothing that made any sense,

Вони думали: "Окей, спробуємо 55 вольт, дві десятих секунди.

and they brought him into the hospital.

So these three psychiatrists,

Це не заподіє йому жахливої шкоди".

after about two or three weeks of observation,

laid him down on a table,

І вони так і зробили.

Я знаю про це із перших рук від спостерігача,

connected his temples to a very small source of current.

який розповів мені про це 35 років назад,

They thought, "Well, we'll try 55 volts, two-tenths of a second.

коли я думав про такі речі

для одного дослідницького проекту.

That's not going to do anything terrible to him."

So they did that.

Він розповів: "Цей чоловік," - пам'ятаєте, його навіть не приспали, -

Well, I have the following from a firsthand observer,

після серії конвульсій

who told me this about 35 years ago,

сів рівно, поглянув на тих трьох лікарів і сказав:

when I was thinking about these things for some research project of mine.

"Що в біса ви, поганці, намагаєтесь тут зробити?""

(Сміх)

He said, "This fellow" -- remember, he wasn't even put to sleep --

"after this major grand mal convulsion,

sat right up,

Якби ж я міг сказати це італійською.

looked at these three fellas and said,

'What the fuck are you assholes trying to do?'"

Але вони були неймовірно щасливі, тому що

(Laughter)

він не сказав жодного слова із сенсом за весь час спостереження.

Тож вони підключили його ще раз,

If I could only say that in Italian.

і цього разу вони використали 110 вольт на півсекунди.

(Laughter)

Well, they were happy as could be,

because he hadn't said a rational word in the weeks of observation.

І на їхній подив, після того, як все це закінчилося,

він почав розмовляти так, ніби він весь цей час був абсолютно нормальним.

(Laughter)

Потім він мав невеликий рецидив, але вони провели з ним ще декілька процедур,

So they plugged him in again,

і він був фактично вилікуваний.

and this time, they used 110 volts for half a second.

Але звичайно, оскільки він мав шизофренію,

через декілька місяців вона повернулася.

And to their amazement, after it was over,

Але вони написали доповідь про цей випадок,

he began speaking like he was perfectly well.

і всі у західному світі почали використовувати електрику,

He relapsed a little bit, they gave him a series of treatments,

щоб викликати конвульсії у людей, котрі страждали на шизофренію або сильну депресію.

and he was essentially cured.

But of course, having schizophrenia,

Із шизофреніками вона працювала не дуже добре,

within a few months, it returned.

але було зрозуміло, що у 30-ті і до середини 40-х

But they wrote a paper about this,

and everybody in the western world began using electricity

електрошокова терапія була дуже-дуже ефективною

to convulse people who were either schizophrenic

у лікуванні депресії.

or severely depressed.

It didn't work very well on the schizophrenics,

І, звичайно, у той час ще не було антидепресантів,

but it was pretty clear in the '30s and by the middle of the '40s

тож цей метод здобув неабияку популярність.

that electroconvulsive therapy was very, very effective

Спочатку людині давали знеболювальне,

потім викликали судоми, але найбільшою проблемою

була неможливість паралізувати м'язи.

in the treatment of depression.

And of course, in those days, there were no antidepressant drugs,

Тож люди переживали реальний інтенсивний напад.

Іноді ламалися кістки. Особливо у старих людей з крихкими кістками

and it became very, very popular.

цей метод використовувати було неможливо.

They would anesthetize people, convulse them ...

Але потім, у 1950-ті, наприкінці 1950-тих, фармакологи розробили

But the real difficulty was that there was no way to paralyze muscles.

так звані міорелаксанти,

So people would have a real grand mal seizure.

і з того часу стало можливим спричинити конвульсії,

Bones were broken; especially in old, fragile people, you couldn't use it.

електроенцефалографічні спазми, які було видно на завитках мозку,

And then in the late 1950s, the so-called "muscle relaxants"

без фізичних конвульсій у тілі, окрім незначних скорочень пальців ніг.

were developed by pharmacologists,

Тож ще раз наголошую, це було дуже популярним і корисним.

and it got so that you could induce a complete convulsion,

an electroencephalographic convulsion -- you could see it on the brain waves --

Але, як вам відомо, у середині 60-х

вийшли перші антидепресанти. Першим був Тофраніл.

without causing any convulsion in the body

except a little bit of twitching of the toes.

Вкінці 70-х, на початку 80-х були інші,

So again, it was very, very popular and very, very useful.

які були дуже ефективними.

І групи із захисту прав пацієнтів дуже засмутилися

Well, you know, in the middle '60s, the first antidepressants came out.

через речі, які вони мали змогу спостерігати.

Тож сама ідея електроконвульсивної, електрошокової терапії зникла,

Tofranil was the first.

In the late '70s, early '80s, there were others,

and they were very effective.

але зазнала ренесансу в останні 10 років.

And patients' rights groups seemed to get very upset

І відродження відбулося тому,

about the kinds of things that they would witness,

що близько 10 відсотків людей із тяжкою депресією

so the whole idea of electroconvulsive, electroshock therapy disappeared,

не реагують на жодне лікування.

but has had a renaissance in the last 10 years.

And the reason that it has had a renaissance

Тепер розберемося, чому я кажу вам про це на цій зустрічі.

is that probably about 10 percent of the people, severe depressives,

Я розповідаю вам цю історію тому, що з самого моменту,

коли Річард зателефонував мені і попросив -

do not respond, regardless of what is done for them.

так само, як він просить всіх спікерів -

щоб я розповів про щось нове для цієї аудиторії,

Now why am I telling you this story at this meeting?

щось, про що ми раніше ніколи не говорили, про що раніше не писали,

я готувався до цього моменту.

I'm telling you this story because, actually,

ever since Richard called me and asked me to talk about --

Причина в тому, що я - чоловік, якому майже 30 років тому

as he asked all of his speakers --

to talk about something that would be new to this audience

врятували життя саме за допомогою двох довгих курсів електрошокової терапії.

that we had never talked about, never written about.

I've been planning this moment.

This reason really is that I am a man who, almost 30 years ago,

І дозвольте мені розповісти цю історію в деталях.

У 60-х роках я був у шлюбі. Якщо б я характеризував його як "поганий",

had his life saved by two long courses of electroshock therapy.

це стало б применшенням року.

Він був жахливим.

And let me tell you this story.

Я впевнений, що у цій кімнаті достатньо розлучених людей,

I was, in the 1960s, in a marriage.

яким знайомі ворожнеча, гнів, ще бозна-що.

To use the word "bad" would be perhaps the understatement of the year.

В мене було дуже складне дитинство,

It was dreadful.

There are, I'm sure, enough divorced people in this room

дуже тяжка юність,

що мало стосунок до зростання на межі бідності.

to know about the hostility, the anger, who knows what.

В сім'ї, де я виховувався, ніхто не говорив англійською,

ніхто не міг читати чи писати англійською.

Being someone who had had a very difficult childhood,

Я також мав справу зі смертю, хворобами та мільйоном інших речей.

a very difficult adolescence --

Я був дещо схильним до депресії.

it had to do with not quite poverty, but close.

Тож коли справи погіршилися, і ми почали дійсно ненавидіти один одного,

It had to do with being brought up in a family where no one spoke English,

протягом наступних років я почав поступово занурюватися у депресію,

no one could read or write English.

It had to do with death and disease and lots of other things.

намагаючись врятувати цей шлюб,

якому, зрештою, не судилося бути врятованим.

I was a little prone to depression.

So, as things got worse, as we really began to hate each other,

Згодом, я планував всі мої найскладніші хірургічні операції

I became progressively depressed over a period of a couple of years

опівдні або о першій годині по обіді,

trying to save this marriage,

which was inevitably not to be saved.

тому що я просто не міг піднятися з ліжка раніше одинадцятої години.

Finally, I would schedule -- all my major surgical cases,

І будь-хто з депресією знає це відчуття.

Я фізично не міг зсунути з себе ковдру.

I was scheduling them for 12, one o'clock in the afternoon,

Отже, уявіть себе у медичному центрі університету,

де всі знають усіх, тож мій стан став очевидним для моїх колег,

because I couldn't get out of bed before about 11 o'clock.

і до мене стали все рідше і рідше направляти пацієнтів.

Anybody who's been depressed here knows what that's like.

Через дедалі менший потік пацієнтів

моя депресія поглиблювалася ще більше

I couldn't even pull the covers off myself.

Well, you're in a university medical center,

до тих пір, поки я не зрозумів, о Господи, що я не міг більше працювати.

where everybody knows everybody.

Але те не мало жодного значення,

And it's perfectly clear to my colleagues, so my referrals began to decrease.

тому що в мене більше не було пацієнтів.

Тож за порадою свого терапевта

As my referrals began to decrease,

I clearly became increasingly depressed,

я сам став пацієнтом відділення інтенсивної психіатричної терапії університетського шпиталю.

until I thought, "My God, I can't work anymore."

І мої колеги, які знали мене ще з часів навчання у медуніверситеті,

And, in fact, it didn't make any difference,

because I didn't have any patients anymore.

казали: "Не хвилюйся, друже. Шість тижнів,

So, with the advice of my physician,

і ти повернешся в операційну. Все буде прекрасно".

I had myself admitted to the acute care psychiatric unit

Але вам всім відомо, що таке бичачі коржики?

of our university hospital.

Тож все це виявилося великою купою бичачіх коржів.

And my colleagues, who had known me since medical school,

in that place, said, "Don't worry, Shep.

Six weeks, you're back in the operating room.

Я знаю декількох людей у тому місці, яких годували тією брехнею багато років.

Everything's going to be great."

Well, you know what bovine stercus is?

(Сміх)

That proved to be a lot of bovine stercus.

(Laughter)

І я також став їхньою поразкою.

I know some people who got tenure in that place with lies like that.

Але все було не так просто. Тому що коли мене

виписали з того відділення, я ледве функціонував.

(Laughter)

Я ледве бачив щось на відстані метру перед собою.

(Laughter and applause)

Я човгав, коли ходив. Я весь зігнувся.

So I was one of their failures.

Я рідко мився. Іноді не голився. Я виглядав жахливо.

But it wasn't that simple,

because by the time I got out of that unit,

І було ясно - проте не мені,

I was not functional at all.

I could hardly see five feet in front of myself.

бо на той момент мені вже зовсім нічого не було ясно, -

I shuffled when I walked. I was bowed over.

що мені була потрібна довгострокова госпіталізація

I rarely bathed.

у страшному місці, яке називалося психіатричною лікарнею.

I sometimes didn't shave.

It was dreadful.

And it was clear -- not to me,

Тож у 1973, навесні 1973 року, мене госпіталізували

because nothing was clear to me at that time anymore --

that I would need long-term hospitalization

в Інституті Лівінга, який тоді називався притулком Хартфорда.

Він був заснований у вісімнадцятому столітті,

in that awful place called a "mental hospital."

і був найбільшою психіатричною лікарнею штату Конектикут,

So I was admitted, in the spring of 1973,

окрім великих державних лікарень,

які існували в той час.

to the Institute of Living, which used to be called the Hartford Retreat.

І вони спробували все, що тільки могли.

Вони спробували класичну психотерапію.

It was founded in the 18th century,

Вони спробували всі відомі на той час ліки.

the largest psychiatric hospital in the state of Connecticut,

Тоді вже існували Тофраніл та інші речі - Мелларіл, і ще багато чого іншого.

other than the huge public hospitals that existed at that time.

Я лише пожовтів після одного з тих медикаментів через ураження печінки.

And they tried everything they had.

І наприкінці, через те, що я був відомою у Конектикуті людиною,

They tried the usual psychotherapy.

They tried every medication available in those days.

And they did have Tofranil and other things -- Mellaril, who knows what.

вони вирішили зібрати консиліум.

Nothing happened except that I got jaundiced from one of these things.

Тож консиліум із найстарших лікарів зібрався, і тільки пізніше я дізнався, що сталося того разу.

And finally,

because I was well-known in Connecticut,

Вони всі доклали зусиль, щоб добре обмізкувати мій випадок і вирішили,

they decided they better have a meeting of the senior staff.

що фактично нічого не можна було зробити

для хірурга, що відлучився від решти світу,

All the senior staff got together, and I later found out what happened.

який на той час був настільки змучений

They put all their heads together,

не тільки депресією і відчуттями

and they decided that there was nothing that could be done

нікчемності і неадекватності,

for this surgeon who had essentially separated himself from the world,

але й обсесивним мисленням,

нав'язливими думками про співпадіння.

who by that time had become so overwhelmed,

Існували особливі числа, що кожен раз, коли я стикався з ними,

я страшенно засмучувався - в мене було повно всіляких ритуальних обрядів,

not just with depression and feelings of worthlessness and inadequacy,

but with obsessional thinking,

що було жахливо, просто огидно.

obsessional thinking about coincidences.

Пам'ятаєте, дітьми, ви мали обов'язково наступати на кожну лінію між плитами на тротуарі?

And there were particular numbers that every time I saw them,

Так ось я був дорослою людиною, що мала безліч подібних ритуалів,

just got me dreadfully upset, all kinds of ritualistic observances ...

і під кінець з'вилася ще пульсація, моя голова наповнилася жорстким страхом.

Ви бачили картину Едварда Мунка, Крик.

just awful, awful stuff.

Кожна мить була криком. Це було нестерпним.

Remember when you were a kid, and you had to step on every line?

Well, I was a grown man who had all of these rituals,

Тож вони вирішили, що терапіі не існувало,

and it got so there was a throbbing, there was a ferocious fear in my head.

що не існувало також жодного лікування. Але був спосіб,

який розпочали практикувати у лікарні Хартфорда на початку 1940-х років,

You've seen this painting by Edvard Munch, "The Scream."

Every moment was a scream; it was impossible.

і ви можете уявити, що то було за лікування. Воно називалося префронтальна лоботомія.

So they decided there was no therapy, there was no treatment.

But there was one treatment,

which actually had been pioneered at the Hartford Hospital

Тож вони вирішили - знову наголошу, що тоді я цього не знав,

я дізнався про це пізніше -

що єдина річ, яку можна було зробити для

in the early 1940s,

цього 43-річного чоловіка, це

and you can imagine what it was: it was prefrontal lobotomy.

префронтальна лоботомія.

(Imitates a popping sound)

Але, як у всіх лікарнях, там був ординатор,

So they decided -- I didn't know this, again, I found this out later --

назначений на мій випадок. Йому було 27 років,

that the only thing that could be done

і він приходив до мене двічі або тричі на тиждень.

was for this 43-year-old man to have a prefrontal lobotomy.

І, звичайно, тоді я бував при собі близько трьох-чотирьох разів на місяць.

І ось він попросив про зустріч із консиліумом, і вони погодилися зустрітися з ним,

Well, as in all hospitals,

there was a resident assigned to my case.

тому що у тій лікарні про нього були дуже гарної думки.

Йому пророкували дуже незвичайне майбутнє.

He was 27 years old,

and he would meet with me two or three times a week.

Отже він затнувся і сказав:

And of course, I had been there, what, three or four months at the time.

"Ні. Я знаю цього чоловіка краще, ніж будь-хто з вас. Я постійно зустрічався із ним.

He asked to meet with the senior staff, and they agreed to meet with him,

Ви бачили його всього-навсього декілька разів. Ви читали звіти і все.

because he was very well thought of in that place.

Я дійсно вважаю, що тут єдина проблема полягає у депресії,

They thought he had a really extraordinary future.

And he dug in his heels and said,

і всі нав'язливі думки походять від неї.

"No. I know this man better than any of you.

I have met with him over and over again.

І, звичайно, вам відомо, що станеться, якщо зробити йому префронтальну лоботомію.

You've just seen him from time to time. You've read reports and so forth.

Будь-який результат у спектрі

I really honestly believe that the basic problem here is pure depression,

від доволі поганого до страшного, жахливого, жахливішого

обов'язково станеться. Якщо все вийде найкраще для нього,

and all of the obsessional thinking comes out of it.

у нього не буде обсесії,

And you know, of course, what'll happen if you do a prefrontal lobotomy.

можливо, не стане депресії, але всі його почуття затупляться,

Any of the results along the spectrum,

він не зможе повернутися до хірургії,

from pretty bad to terrible, terrible, terrible, is going to happen.

він ніколи не стане люблячим батьком двох його дітей,

If he does the best he can,

його життя зміниться. Якщо з ним ми отримаємо звичайний результат,

he will have no further obsessions,

він закінчить як герой книги "Пролітаючи над гніздом зозулі".

probably no depression,

but his affect will be dulled,

І вам відомо, що тоді він проведе у ступорі весь останок свого життя".

he will never go back to surgery,

he will never be the loving father that he was to his two children,

Отже він запропонував: "Чи можемо ми спробувати курс електрошокової терапії?"

his life will be changed.

If he has the usual result,

he'll end up like 'One Flew Over the Cuckoo's Nest.'

І знаєте, чому вони погодилися? Вони погодилися, щоб поглузувати з нього.

And you know about that, just essentially in a stupor the rest of his life."

Вони просто подумали: "Ми дамо йому 10 сеансів.

Отже всього-навсього втратимо трошки часу. Не велика втрата. Не буде ніякої різниці".

"Well," he said, "can't we try a course of electroshock therapy?"

Тож вони провели курс із 10 процедур,

і перше - звичайний курс, між іншим, тривав від 6 до 8,

And you know why they agreed?

They agreed to humor him.

They just thought, "Well, we'll give a course of 10.

і зараз також 6 або 8.

Мене підключили дротами, приспали мене, дали мені м'язовий релаксант.

So we'll lose a little time. Big deal. It doesn't make any difference."

Шоста процедура не спрацювала. Сьома не спрацювала.

Восьма не спрацювала. А після дев'ятої я помітив -

So they gave the course of 10,

and the first -- the usual course, incidentally, was six to eight,

і дивом було вже те, що я взагалі зміг щось помітити -

and still is six to eight --

я помітив зміну. А після 10 я помітив реальну зміну.

plugged me into the wires, put me to sleep, gave me the muscle relaxant.

І він повернувся до них, і вони погодилися зробити ще 10 процедур.

Six didn't work. Seven didn't work. Eight didn't work.

Знову ж, жоден з них -

At nine, I noticed --

я думаю, що їх було сім або вісім -

не думав, що з цього вийде щось хороше. Вони думали, що це були тимчасові зміни.

it's wonderful that I could notice anything --

Але, диво та й годі, на 16, на 17 раз

I noticed a change.

And at 10, I noticed a real change.

сталися наочні відмінності в тому, як я почувався.

And he went back to them,

and they agreed to do another 10.

Again, not a single one of them --

Після 18 і 19 процедури я спав всю ніч.

I think there are about seven or eight of them --

І на 20 раз в мене виникло відчуття, воно дійсно було наявним,

thought this would do any good.

They thought this was a temporary change.

But, lo and behold, by 16, by 17,

що я зможу подолати це,

there were demonstrable differences in the way I felt.

що я був тепер достатньо сильний, що актом волі

я міг відігнати нав'язливі думки геть.

By 18 and 19, I was sleeping through the night.

Я міг позбутися депресії.

And by 20, I had the sense, I really had the sense,

І я так і не забув - я ніколи не забуду, коли,

стоячи на кухні в лікарні,

that I could overcome this,

that I was now strong enough that by an act of will,

це було в неділю вранці в січні 1974-го,

I could blow the obsessional thinking away.

стоячи на кухні сам на сам, я думав: "У мене тепер є сили, щоб зробити це".

I could blow the depression away.

And I've never forgotten -- I never will forget --

standing in the kitchen of the unit --

Це було схоже на те, ніби міцно згорнуті дроти в моїй голові були нарешті від'єднані

it was a Sunday morning in January of 1974 --

і я міг ясно мислити.

Але мені була потрібна формула. Мені було треба щось, що я міг би сказати собі

standing in the kitchen by myself and thinking,

"I've got the strength now to do this."

у разі, якщо б я розпочав думати нав'язливо, одержимо.

It was as though those tightly coiled wires in my head had been disconnected,

Що ж, шанувальники Гілберта і Саллівана в цій кімнаті

and I could think clearly.

But I need a formula.

згадають "Раддігор", і вони згадають схиблену Маргарет,

I need some thing to say to myself

і вони також згадають, що вона була одружена із

when I begin thinking obsessionally, obsessively.

хлопцем на ім'я Сер Деспард Мургатройд.

Well, the Gilbert and Sullivan fans in this room

І вона мала звичай злітати з катушок кожні п'ять хвилин або близько того, поки йшла п'єса,

і він сказав їй: "Ми повинні мати слово, щоб повертати тебе до реальності,

will remember "Ruddigore,"

and they will remember Mad Margaret,

і цим словом, моя люба, буде "Бейзінгсток".

and they will remember that she was married

to a fella named Sir Despard Murgatroyd.

Так що кожен раз, коли вона втрачала розум,

And she used to go nuts every five minutes or so in the play.

він говорив: "Бейзінгсток!" І вона говорила:

"Хай буде Бейзінгсток". І на деякий час вона приходила до тями.

And he said to her, "We must have a word to bring you back to reality,

Знаєте, я з Бронксу. Тож я не можу казати "Бейзінгсток".

and the word, my dear, will be 'Basingstoke.'"

Але в мене було дещо краще. І воно було дуже простим.

So every time she got a little nuts, he would say, "Basingstoke!"

І це було: "Ну і фіг з ним!"

And she would say, "Basingstoke, it is!" And she'd be fine for a little while.

(Сміх) Набагато краще, ніж "Бейзінгсток",

(Laughter)

Well, you know, I'm from the Bronx. I can't say "Basingstoke."

принаймні, для мене. І це працювало - Боже мій, це працювало.

(Laughter)

But I had something better.

And it was very simple.

Кожен раз, коли я починав думати нав'язливо -

It was, "Ah, fuck it!"

знову-таки, вже після 20 сеансів шокової терапії -

(Laughter)

я говорив: "Ну і фіг з ним."

Much better than "Basingstoke,"

at least for me.

І мені ставало краще і краще,

And it worked! My God, it worked.

і протягом трьох або чотирьох місяців

Every time I would begin thinking obsessionally --

мене виписали з цієї лікарні, і я приєднався до групи хірургів,

again, once more, after 20 shock treatments --

щоб мати змогу працювати з іншими людьми в громаді,

I would say, "Ah, fuck it."

не в Нью-Хейвені, але досить близько.

And things got better and better,

Я залишався там протягом трьох років.

and within three or four months,

Після трьох років я повернувся в Нью-Хейвен,

I was discharged from that hospital.

I joined a group of surgeons, where I could work with other people,

вступив у повторний шлюб на той час.

in a community, not in New Haven, but fairly close by.

Я привіз з собою мою дружину, насправді, щоб переконатися, що я міг пройти через це.

I stayed there for three years.

At the end of three years, I went back to New Haven,

Мої діти повернулися жити з нами.

had remarried by that time.

У нас народилося ще двоє дітей після цього.

I brought my wife with me, actually, to make sure I could get through this.

Реанімував кар'єру, навіть кращу, ніж раніше.

My children

Повернувся до університету

came back

і почав писати книги.

to live with us.

We had two more children after that.

Ну, ви знаєте, я жив чудовим життям.

Resuscitated the career,

З тих пір пройшло, як я говорив, майже 30 років.

even better than it had been before.

Went right back into the university

Я припинив оперувати близько шести років тому

і став письменником, як знає багато людей.

and began to write books.

Well, you know,

Але це було дуже цікаво. Я став насправді щасливим.

it's been a wonderful life.

It's been, as I said, close to 30 years.

Інколи мені доводиться казати: "Ну і фіг з ним."

Інколи мене накриває легка депресія, і я стаю трохи одержимим.

I stopped doing surgery about six years ago

Таким чином, я не повністю вільний від цього. Але це працювало. Це завжди спрацьовувало.

and became a full-time writer, as many people know.

But it's been very exciting. It's been very happy.

Every once in a while, I have to say, "Ah, fuck it."

Чому я вирішив розповісти про це зараз, хоч ніколи, ніколи раніше не говорив про це?

Every once in a while, I get somewhat depressed and a little obsessional.

So, I'm not free of all of this.

Отже, ті з вас, хто знає декотрі з цих книг,

But it's worked. It's always worked.

знають, що одна з них про смерть і вмирання,

Why have I chosen,

одна про людське тіло і дух,

одна про те, що наш розум постійно заповнений містичними думками,

after never, ever talking about this,

to talk about it now?

і всі вони завжди мають відношення до мого власного досвіду.

Well, those of you who know some of these books

know that one is about death and dying,

Дехто подумає, читаючи ці книги, -

one is about the human body and the human spirit,

я отримав тисячі листів про них

one is about the way mystical thoughts are constantly in our minds.

від людей, які дійсно так вважають -

що судячи з моєї життєвої історії, що її я зобразив у книгах,

And they have always to do with my own personal experiences.

історії моїх ранніх літ, я - хтось, хто пережив горе.

One might think reading these books --

Що я хтось, хто пив, і пив, і пив гіркі помиї

and I've gotten thousands of letters about them

by people who do think this --

з відстійника загубленого дитинства,

that, based on my life's history as I portray it in the books,

my early life's history,

I am someone who has overcome adversity,

і хто відродився не тільки неушкодженим, але і сильнішим.

that I am someone who has drunk -- drank? -- drunk

Я дійсно зрозумів життя, тож тепер можу давати поради з приводу

of the bitter dregs of near-disaster in childhood

смерті і вмирання, і можу говорити про містицизм і людський дух.

І весь час я відчував провину за це.

and emerged not just unscathed but strengthened.

Я постійно відчував, що я самозванець тому,

що мої читачі не знають того, що я тільки-но розповів вам.

I really have it figured out

so that I can advise people about death and dying,

so that I can talk about mysticism

Це відомо декому у Нью-Хейвені, звичайно,

and the human spirit.

And I've always felt guilty about that.

але не загальновідома річ.

Тож одна з причин, чому я прийшов поговорити про це сьогодні - це -

I've always felt that somehow I was an impostor,

because my readers don't know what I have just told you.

відверто і егоїстично -

It's known by some people in New Haven, obviously,

зняття ноші з моїх плечей і оприлюднення того факту,

but it is not generally known.

що всі ці книжки написані зовсім не безтурботним розумом.

So one of the reasons that I have come here to talk about this today

Але важливіше, мені здається,

is to -- frankly, selfishly --

що дуже значна частина

unburden myself and let it be known

людей в цій аудиторії ще не досягли 30 років,

that this is not an untroubled mind that has written all of these books.

але й багатьом вже значно за 30.

But more importantly, I think,

Для людей до 30, майже всі з вас -

is the fact that a very significant proportion of people in this audience

я б навіть сказав для всіх з вас -

знаходяться або на межі прекрасної і захоплюючої кар'єри,

are under 30,

and there are many, of course, who are well over 30.

або прямо зараз переживають прекрасну і захоплюючу кар'єру:

For people under 30,

з вами може статися що завгодно. Речі змінюються.

and it looks to me like almost all of you, I would say all of you,

Трапляються аварії. Щось із дитинства повертається, щоб переслідувати вас.

are either on the cusp of a magnificent and exciting career

Щось може зіштовхнути вас зі шляху.

or right into a magnificent and exciting career:

Я надіюся, що таке не трапиться ні з ким з вас,

але майже впевнений, що щось неприємне втрутиться у життя декількох з вас.

anything can happen to you.

Things change.

З тими, кого це не торкнеться, стануться нещастя.

Accidents happen.

Something from childhood comes back to haunt you.

Якщо я, зі всією слабкістю духу,

You can be thrown off the track.

I hope it happens to none of you,

but it will probably happen to a small percentage of you.

без волі, у стані, що я мав у 1970-ті,

To those to whom it doesn't happen, there will be adversities.

і без жодної надіі на одужання,

як вважали дуже досвідчені психіатри,

If I, with the bleakness of spirit -- with no spirit --

якщо я зміг повернутися звідти,

повірте мені, кожен може знайти свій вихід

that I had in the 1970s,

з будь-якого нещастя, яке трапиться йому у житті.

and no possibility of recovery

as far as that group of very experienced psychiatrists thought,

А тим, хто старший, хто пережив щось,

можливо, не настільки погане,

if I can find my way back from this,

але хто пережив складні часи,

believe me, anybody can find their way back

можливо, навіть втратив все, як і я,

from any adversity that exists in their lives.

і розпочав усе з початку, деякі з цих речей будуть знайомі.

And for those who are older,

who have lived through perhaps not something as bad as this,

Повернення можливе.

but who have lived through difficult times,

perhaps where they lost everything, as I did,

Порятунок існує. Воскресіння трапляється.

and started out all over again:

some of these things will seem very familiar.

Тема воскресіння існує у кожному сусупільстві, яке коли-небудь вивчалося,

There is recovery.

і так є не тому, що ми фантазуємо про можливість

There is redemption.

воскресіння і зцілення,

And there is resurrection.

а тому, що це реально відбувається. І то дуже часто.

There are resurrection themes

Можливо, найбільш популярна тема воскресіння

in every society that has ever been studied,

and it is because not just only do we fantasize

поза специфічно релігійним описом,

about the possibility of resurrection and recovery,

це тема фенікса, давня історя про фенікса,

but it actually happens.

котрий кожні 500 років воскресає із власного попелу,

And it happens a lot.

Perhaps the most popular resurrection theme,

outside of specifically religious ones,

щоб продовжувати жити життям

is the one about the phoenix, the ancient story of the phoenix,

ще прекраснішим, ніж раніше. Річард,

дуже дякую.

who, every 500 years,

resurrects itself from its own ashes

to go on to live a life

that is even more beautiful than it was before.

Richard, thanks very much.