Rachel Armstrong: Architecture that repairs itself?

Перекладач: Катерина Теревега Утверджено: Kato Despati

All buildings today have something in common.

Всі будівлі сьогодні мають щось спільне.

They're made using Victorian technologies.

Вони всі збудовані за вікторіанськими технологіями.

This involves blueprints,

Це включає в себе креслення,

industrial manufacturing

промислове виробництво

and construction using teams of workers.

і будівництво з допомогою бригад працівників.

All of this effort results in an inert object.

І результатом усіх цих зусиль стає інертний об’єкт.

And that means that there is a one-way transfer of energy

А це означає односторонню передачу енергії

from our environment into our homes and cities.

від навколишнього середовища до наших будинків і міст.

This is not sustainable.

А цей процес не є екологічно стійким.

I believe that the only way that it is possible for us

Я вважаю, що єдиний спосіб для нас

to construct genuinely sustainable homes and cities

побудувати справді екологічно сталі будинки і міста -

is by connecting them to nature,

це поєднати їх з природою,

not insulating them from it.

а не ізолювати від неї.

Now, in order to do this, we need the right kind of language.

Для того щоб зробити це, нам потрібен правильний підхід.

Living systems are in constant conversation

Живі системи знаходяться в постійному діалозі

with the natural world,

зі світом природи,

through sets of chemical reactions called metabolism.

через низки хімічних реакцій, що називаються метаболізмом.

And this is the conversion of one group of substances

Це перетворення однієї групи речовин

into another, either through

в іншу, за рахунок

the production or the absorption of energy.

виробництва або поглинанням енергії.

And this is the way in which living materials

І саме так живі матеріали

make the most of their local resources

виробляють більшу частину своїх місцевих ресурсів

in a sustainable way.

екологічно стійким шляхом.

So, I'm interested in the use of

Отже, я зацікавлена у використанні

metabolic materials for the practice of architecture.

метаболічних матеріалів у архітектурній практиці.

But they don't exist. So I'm having to make them.

Але їх не існує. Тому я мушу їх створити.

I'm working with architect Neil Spiller

Я працюю з архітектором Нілом Спіллером

at the Bartlett School of Architecture,

в архітектурній школі Бартлетт,

and we're collaborating with international scientists

і ми співпрацюємо із зарубіжними вченими

in order to generate these new materials

з метою створення цих нових матеріалів

from a bottom up approach.

за принципом «знизу доверху».

That means we're generating them from scratch.

Це означає, що ми їх генеруємо з нуля.

One of our collaborators is chemist Martin Hanczyc,

Один з наших співробітників, хімік Мартін Ханзик,

and he's really interested in the transition from

дійсно зацікавлений у переході

inert to living matter.

від інертної до живої матерії.

Now, that's exactly the kind of process that I'm interested in,

Так от, це саме той процес, який мене цікавить,

when we're thinking about sustainable materials.

говорячи про екологічно стійкі матеріали.

So, Martin, he works with a system called the protocell.

Таким чином, Мартін працює з системою, яка називається «протоклітина».

Now all this is -- and it's magic --

Все що ми поки-що маємо - і це чарівництво -

is a little fatty bag. And it's got a chemical battery in it.

це маленький жирний мішечок. І в ньому є хімічна батарея.

And it has no DNA.

І вона не має ДНК.

This little bag is able to conduct itself

Цей мішечок може вести себе так,

in a way that can only be described as living.

ніби він живий.

It is able to move around its environment.

Він може рухатися у своєму середовищі.

It can follow chemical gradients.

Може йти слідом хімічних градієнтів.

It can undergo complex reactions,

Він може пройти складні реакції,

some of which are happily architectural.

деякі з яких, на щастя, мають відношення до архітектури.

So here we are. These are protocells,

Так ось, будь-ласка. Це протоклітини,

patterning their environment.

які моделюють своє навколишнє середовище.

We don't know how they do that yet.

Ми ще не знаємо, як вони це роблять.

Here, this is a protocell, and it's vigorously shedding this skin.

Ось, це протоклітина, і вона енергійно скидає свою шкіру.

Now, this looks like a chemical kind of birth.

Це виглядає як хімічне народження.

This is a violent process.

Це інтенсивний процес.

Here, we've got a protocell to extract carbon dioxide

Тут наша протоклітина виділяє вуглекислий газ

out of the atmosphere

з атмосфери

and turn it into carbonate.

і перетворює його в карбонат.

And that's the shell around that globular fat.

А це оболонка навколо жирового шару.

They are quite brittle. So you've only got a part of one there.

Вони досить крихкі, тому ви бачите лише частину одного з них.

So what we're trying to do is, we're trying to push these technologies

Отже, що ми намагаємося зробити, це підштовхнути ці технології

towards creating bottom-up construction approaches

в напрямку створення за принципом «знизу доверху»

for architecture,

архітектурного підходу,

which contrast the current, Victorian, top-down methods

який відрізняється від сучасних вікторіанських методів «зверху донизу»,

which impose structure upon matter.

які накладають структуру на матеріал.

That can't be energetically sensible.

З точки зору енергетики, це не раціонально.

So, bottom-up materials

Отже, матеріали за принципом «знизу доверху»

actually exist today.

насправді існують вже сьогодні.

They've been in use, in architecture, since ancient times.

Вони використовувались в архітектурі з давніх часів.

If you walk around the city of Oxford, where we are today,

Якщо ви прогуляєтесь Оксфордом, де ми з вами знаходимося сьогодні,

and have a look at the brickwork,

і подивитесь на цегляну кладку,

which I've enjoyed doing in the last couple of days,

якою я милуюсь останні декілька днів,

you'll actually see that a lot of it is made of limestone.

ви помітите, що багато чого зроблено з вапняку.

And if you look even closer,

А якщо подивитись ще ближче,

you'll see, in that limestone, there are little shells

ви побачите, що у вапняку є маленькі раковини

and little skeletons that are piled upon each other.

і скелети, які налипають один на одного.

And then they are fossilized over millions of years.

За мільйони років вони скам'яніли.

Now a block of limestone, in itself,

Отже, вапняк, сам по собі,

isn't particularly that interesting.

не є особливо цікавим.

It looks beautiful.

Він лише гарно виглядає.

But imagine what the properties of this limestone block might be

Але уявіть собі, які б були властивості цих вапняних плит,

if the surfaces were actually

якби їх поверхня вступала

in conversation with the atmosphere.

в діалог з навколишнім середовищем.

Maybe they could extract carbon dioxide.

Можливо, вони б виділяли з атмосфери вуглекислий газ.

Would it give this block of limestone new properties?

Чи надало б це вапняній плиті нових властивостей?

Well, most likely it would. It might be able to grow.

Що ж, швидше за все, так. Вона могла б рости.

It might be able to self-repair, and even respond

Могла б також сама себе ремонтувати, і навіть реагувати

to dramatic changes

на різкі зміни

in the immediate environment.

в найближчому до неї середовищі.

So, architects are never happy

Тож, архітектори ніколи не задовольняються

with just one block of an interesting material.

лише одним елементом цікавого матеріалу.

They think big. Okay?

Вони мислять ширше.

So when we think about scaling up metabolic materials,

Тому, коли ми говоримо про поширення метаболічних матеріалів,

we can start thinking about ecological interventions

ми можемо почати розглядати такі екологічні процеси,

like repair of atolls,

як, наприклад, відновлення атолів

or reclamation of parts of a city

або відновлення частин міста,

that are damaged by water.

які зазнали шкоди від води.

So, one of these examples

Так, одним з прикладів,

would of course be the historic city of Venice.

звичайно, буде історична частина міста Венеції.

Now, Venice, as you know, has a tempestuous relationship with the sea,

Зараз, Венеція, як ви знаєте, у бурхливих відносинах з водою,

and is built upon wooden piles.

адже вона побудована на дерев'яних палях.

So we've devised a way by which it may be possible

Тому ми придумали спосіб,

for the protocell technology that we're working with

де за допомогою технології протоклітин, з якою ми працюємо,

to sustainably reclaim Venice.

було б можливо відбудувати Венецію екологічно стійким шляхом.

And architect Christian Kerrigan

Архітектор Крістіан Керріган

has come up with a series of designs that show us

розробив серію проектів, які демонструють нам,

how it may be possible to actually grow a limestone reef

як можна виростити вапняковий риф

underneath the city.

під містом.

So, here is the technology we have today.

Отже, ось наша сучасна технологія.

This is our protocell technology,

Ця технологія протоклітин

effectively making a shell, like its limestone forefathers,

ефективно створює оболонку, як і її попередники у вапняку,

and depositing it in a very complex environment,

і зберігає її в дуже складних умовах

against natural materials.

на противагу природним матеріалиам.

We're looking at crystal lattices to see the bonding process in this.

Ми розглядаємо кристалічну решітку, щоб побачити цей зв'язок.

Now, this is the very interesting part.

А зараз дуже цікавий аспект.

We don't just want limestone dumped everywhere in all the pretty canals.

Ми не хочемо просто забити вапняком усі канали.

What we need it to do is to be

Нам потрібно

creatively crafted around the wooden piles.

гарно обгорнути ним дерев'яні палі.

So, you can see from these diagrams that the protocell is actually

Таким чином, ви можете побачити на цих діаграмах, що протоклітини

moving away from the light,

рухаються від світла,

toward the dark foundations.

ближче до темної основи.

We've observed this in the laboratory.

Ми спостерігали за цим в лабораторії.

The protocells can actually move away from the light.

Протоклітини дійсно можуть рухатись у напрямку від світла.

They can actually also move towards the light. You have to just choose your species.

Вони можуть також рухатися і у напрямку світла. Слід лише вибрати потрібний вид.

So that these don't just exist as one entity,

Так що вони не існують просто як єдине ціле,

we kind of chemically engineer them.

ми ніби хімічно проектуємо їх.

And so here the protocells are depositing their limestone

І ось протоклітини відкладаються у вапняку

very specifically, around the foundations of Venice,

просто навколо фундаменту Венеції,

effectively petrifying it.

ефективно перетворюючи його на камінь.

Now, this isn't going to happen tomorrow. It's going to take a while.

Але, звичайно, це не відбудеться вже завтра. Це займе деякий час.

It's going to take years of tuning and monitoring this technology

Пройдуть роки налаштування і перевірки цієї технології,

in order for us to become ready

перш ніж ми будемо готові

to test it out in a case-by-case basis

випробовувати її на практиці відповідно до кожного конкретного випадку

on the most damaged and stressed buildings within the city of Venice.

до найбільш пошкоджених і уразливих будівель у Венеції.

But gradually, as the buildings are repaired,

Але поступово, поки будівлі ремонтуватимуться,

we will see the accretion of a limestone reef beneath the city.

вапняковий риф під містом ростиме.

An accretion itself is a huge sink of carbon dioxide.

Це нарощення саме по собі є величезним скупченням вуглекислого газу.

Also it will attract the local marine ecology,

Також він стане центром місцевої морської екології,

who will find their own ecological niches within this architecture.

для якої ця архітектура стане екологічною нішею.

So, this is really interesting. Now we have an architecture

Тож, це дійсно цікаво. Тепер у нас є архітектура,

that connects a city to the natural world

яка з'єднує місто зі світом природи

in a very direct and immediate way.

самим прямим і безпосереднім шляхом.

But perhaps the most exciting thing about it

Але, мабуть, найбільш захоплюючим

is that the driver of this technology is available everywhere.

є те, що двигун цієї технології можна знайти всюди.

This is terrestrial chemistry. We've all got it,

Це просто Земна хімія. Вона є повсюди

which means that this technology is just as appropriate

і це означає, що ця технологія може використовуватись так само

for developing countries as it is

для країн, що розвиваються,

for First World countries.

як і для розвинених країн.

So, in summary, I'm generating metabolic materials

Отже, на закінчення хочу сказати, що я генерую ці метаболічні матеріали

as a counterpoise to Victorian technologies,

на противагу вікторіанській технології

and building architectures from a bottom-up approach.

і створюю архітектуру за принципом «знизу доверху».

Secondly, these metabolic materials

По-друге, ці метаболічні матеріали

have some of the properties of living systems,

мають деякі властивості живих систем,

which means they can perform in similar ways.

а це означає, що вони можуть поводитись подібним чином.

They can expect to have a lot of forms and functions

Ми можемо розраховувати, що вони виконуватимуть багато форм і функції

within the practice of architecture.

в архітектурній практиці.

And finally, an observer in the future

І, нарешті, турист в майбутньому,

marveling at a beautiful structure in the environment

дивуючись красивій структурі середовища,

may find it almost impossible to tell

можливо, не зможе чітко визначити,

whether this structure

чи була ця структура

has been created by a natural process

створена природним процесом

or an artificial one.

чи штучним.

Thank you.

Дякую.

(Applause)

(Оплески)