Leana Wen: What your doctor won’t disclose

Перекладач: Nataliia Mykhaylychenko Утверджено: Hanna Leliv

They told me that I'm a traitor to my own profession,

Мені казали, що я зрадила своїй професії,

that I should be fired,

що мене треба звільнити

have my medical license taken away,

та позбавити ліцензії лікаря,

that I should go back to my own country.

що я мушу повернутися до своєї країни.

My email got hacked.

Мою електронну скриньку зламали.

In a discussion forum for other doctors,

Під час обговорення на форумі серед інших лікарів

someone took credit for "Twitter-bombing" my account.

хтось визнав, що "забомбив" мій Твіттер.

Now, I didn't know if this was a good or bad thing,

Я тоді не знала, було це добре чи погано,

but then came the response:

але відповідь на це була така:

"Too bad it wasn't a real bomb."

"Шкода, що це не була справжня бомба".

I never thought that I would do something

Я ніколи не думала, що можу вчинити щось,

that would provoke this level of anger among other doctors.

що викличе такий гнів серед колег.

Becoming a doctor was my dream.

Стати лікарем було моєю мрією.

I grew up in China,

Я росла в Китаї,

and my earliest memories are of being rushed to the hospital

і змалку пам'ятаю, як бігала до лікарні

because I had such bad asthma that I was there nearly every week.

майже щотижня через сильну астму.

Мною завжди опікувалася доктор Сем.

I had this one doctor, Dr. Sam, who always took care of me.

She was about the same age as my mother.

Вона була майже одного віку з моєю мамою.

She had this wild, curly hair,

У неї було пишне кучеряве волосся,

and she always wore these bright yellow flowery dresses.

і вона завжди носила жовті яскраві сукні у квіточки.

She was one of those doctors who,

Вона була з тих лікарів,

if you fell and you broke your arm,

які, якщо ти впав та зламав руку,

she would ask you why you weren't laughing

питали, чого ти не радієш, адже не треба буде

because it's your humerus. Get it?

виконувати домашні завдання. Розумієте?

See, you'd groan,

Бачте, ви б, може, й кривилися від болю,

but she'd always make you feel better after having seen her.

але після зустрічей з нею мені завжди ставало веселіше на душі.

Well, we all have that childhood hero

У кожного з нас є герой дитинства,

that we want to grow up to be just like, right?

на кого ми хочемо бути схожими, коли виростемо, чи не так?

Well, I wanted to be just like Dr. Sam.

Я мріяла бути такою, як доктор Сем.

When I was eight, my parents and I moved to the U.S.,

Коли мені було вісім років, ми з батьками переїхали до Штатів,

and ours became the typical immigrant narrative.

і нас очікувала доля більшості іммігрантів.

My parents cleaned hotel rooms and washed dishes and pumped gas

Мої батьки прибирали в готелях, мили посуд та заправляли машини,

so that I could pursue my dream.

аби я лише здійснила свою мрію.

Well, eventually I learned enough English,

З часом я непогано вивчила англійську,

and my parents were so happy

і мої батьки були на сьомому небі,

the day that I got into medical school and took my oath of healing and service.

коли я вступила до медичного вишу та дала клятву лікувати та служити людям.

But then one day, everything changed.

Але одного дня все змінилося.

My mother called me to tell me that she wasn't feeling well,

Моя мама подзвонила та сказала мені, що погано почувається,

she had a cough that wouldn't go away, she was short of breath and tired.

що має невпинний кашель, їй важко дихати, і вона втомлена.

Well, I knew that my mother was someone who never complained about anything.

Я знала, що моя мама з тих, хто ніколи ні на що не скаржиться.

For her to tell me that something was the matter,

Якщо вона сказала, що щось не так,

I knew something had to be really wrong.

це означає, що все справді погано.

And it was:

Так і було.

We found out that she had stage IV breast cancer,

Ми дізналися, що в неї рак грудей IV стадії,

cancer that by then had spread to her lungs, her bones, and her brain.

рак, який вже поширився на легені, кістки та мозок.

My mother was brave, though, and she had hope.

Мама була хороброю, сильною і мала надію.

She went through surgery and radiation,

Вона пройшла операцію та випромінювання

and was on her third round of chemotherapy

і була вже на третьому циклі хіміотерапії,

when she lost her address book.

коли загубила свою телефонну книгу.

She tried to look up her oncologist's phone number on the Internet

Вона намагалася знайти номер телефону свого онколога в Інтернеті

and she found it, but she found something else too.

і знайшла його, але також знайшла дещо інше.

On several websites,

На кількох сайтах він значився

he was listed as a highly paid speaker to a drug company,

як високооплачуваний представник однієї фармацевтичної компанії.

and in fact often spoke on behalf

І справді - він часто висловлювався в підтримку

of the same chemo regimen that he had prescribed her.

того ж режиму хіміотерапії, який призначив їй.

She called me in a panic,

Вона подзвонила мені у розпачі,

and I didn't know what to believe.

і я не знала, чому вірити.

Maybe this was the right chemo regimen for her,

Може, це був правильний режим для неї,

but maybe it wasn't.

а може й ні.

It made her scared and it made her doubt.

Це її налякало та змусило сумніватися.

When it comes to medicine,

Коли йде мова про медицину,

having that trust is a must,

треба обов'язково мати довіру,

and when that trust is gone, then all that's left is fear.

а коли довіри вже немає, залишається лише страх.

There's another side to this fear.

Є ще одна сторона страху.

As a medical student, I was taking care of this 19-year-old

Навчаючись у медичному виші, я лікувала 19-річного хлопця,

який їхав на велосипеді

who was biking back to his dorm

when he got struck and hit,

до гуртожитку, коли його збив

run over by an SUV.

та переїхав позашляховик.

He had seven broken ribs,

Він мав кілька зламаних ребер,

shattered hip bones,

роздроблені стегнові кістки

and he was bleeding inside his belly and inside his brain.

та внутрішній крововилив у шлунку та мозку.

Now, imagine being his parents

Уявіть собі, як було його батькам,

who flew in from Seattle, 2,000 miles away,

які летіли з Сіетлу, що за 3000 км,

to find their son in a coma.

та прибувши, побачили, що син у комі.

I mean, you'd want to find out what's going on with him, right?

Тобто, на їхньому місці ви б хотіли знати, що з ним, чи не так?

They asked to attend our bedside rounds

Вони бажали бути на нарадах у його палаті,

where we discussed his condition and his plan,

де ми обговорювали його стан та план дій,

which I thought was a reasonable request,

що на мою думку, було зрозумілим проханням,

and also would give us a chance to show them

і таким чином ми могли б показати їм,

how much we were trying and how much we cared.

що ми докладали чималих зусиль та не були байдужими.

The head doctor, though, said no.

Однак відповідальний лікар сказав ні.

He gave all kinds of reasons.

Він наводив різні причини.

Maybe they'll get in the nurse's way.

Може, вони заважатимуть медсестрі.

Maybe they'll stop students from asking questions.

Може, через них студенти перестануть ставити питання.

He even said,

Він навіть сказав:

"What if they see mistakes and sue us?"

"А раптом вони побачать помилки та подадуть на нас у суд?"

What I saw behind every excuse was deep fear,

За кожною відмовкою я бачила глибокий страх,

and what I learned was that to become a doctor,

і я дізналася, що для того, щоб бути лікарем,

we have to put on our white coats,

ми повинні одягати наші білі халати,

put up a wall, and hide behind it.

зводити стіну та ховатися за нею.

There's a hidden epidemic in medicine.

Це прихована епідемія у медичному світі.

Of course, patients are scared when they come to the doctor.

Звичайно, пацієнти бояться йти до лікаря.

Imagine you wake up with this terrible bellyache,

Уявіть, що у вас раптом страшенно заболів живіт,

you go to the hospital,

ви йдете до лікарні,

you're lying in this strange place, you're on this hospital gurney,

лежите у дивному місці, на лікарняному візку,

you're wearing this flimsy gown,

одягнені у тонкий халат,

strangers are coming to poke and prod at you.

незнайомці приходять та чимось у вас тикають.

You don't know what's going to happen.

Ви не знаєте, що зараз буде.

You don't even know if you're going to get the blanket you asked for 30 minutes ago.

Ви навіть не знаєте, чи вам принесуть ковдру, яку обіцяли півгодини тому.

But it's not just patients who are scared;

Але не лише пацієнтам страшно,

doctors are scared too.

лікарі бояться теж.

We're scared of patients finding out who we are

Ми боїмося, що пацієнти дізнаються, що ми за люди,

and what medicine is all about.

і чим насправді керується медицина.

And so what do we do?

І що ми тоді робимо?

We put on our white coats and we hide behind them.

Ми одягаємо білі халати та ховаємось за ними.

Of course, the more we hide,

Звичайно, що більше ми ховаємось,

the more people want to know what it is that we're hiding.

то більше люди хочуть знати, що ж ми приховуємо,

The more fear then spirals into mistrust and poor medical care.

то більше страх призводить до недовіри та неякісної медичної допомоги.

We don't just have a fear of sickness,

Ми не тільки маємо страх хвороби,

we have a sickness of fear.

ми маємо хворобу на страх.

Can we bridge this disconnect

Чи можемо ми усунути розлад між тим,

between what patients need and what doctors do?

що пацієнти потребують і тим, що лікарі роблять?

Can we overcome the sickness of fear?

Чи можемо ми побороти хворобу на страх?

Let me ask you differently:

Я поставлю питання інакше:

If hiding isn't the answer, what if we did the opposite?

якщо ховатися - це не вихід, що, якби було навпаки?

What if doctors were to become totally transparent with their patients?

Якщо лікарі стали б повністю відвертими з пацієнтами?

Last fall, I conducted a research study to find out

Торік восени я проводила дослідження, щоб вияснити,

what it is that people want to know about their healthcare.

що саме люди хотіли б знати про систему охорони здоров'я.

I didn't just want to study patients in a hospital,

Я хотіла знати не лише думки пацієнтів лікарень,

but everyday people.

а й пересічних людей.

So my two medical students, Suhavi Tucker and Laura Johns,

Отже, двоє моїх студенток, Сугаві Такер та Лора Джонс

literally took their research to the streets.

взялися за проведення опитування.

They went to banks, coffee shops, senior centers,

Вони йшли до банків, кав'ярень, будинків для пристарілих,

Chinese restaurants and train stations.

китайських ресторанів та вокзалів.

What did they find?

Що ж вони вияснили?

Well, when we asked people,

Коли ми запитували людей:

"What do you want to know about your healthcare?"

"Що ви хотіли б знати про систему охорони здоров'я?",

people responded with what they want to know about their doctors,

люди казали, що є речі, які вони хочуть знати про своїх лікарів,

because people understand health care

адже люди розуміють цю систему

to be the individual interaction between them and their doctors.

як особисту взаємодію між ними та їхніми лікарями.

When we asked, "What do you want to know about your doctors?"

Коли ми питали: "Що саме ви хотіли б знати про своїх лікарів?",

people gave three different answers.

люди давали три різні відповіді.

Some want to know that their doctor is competent

Деякі хочуть знати, чи їхній лікар компетентний

and certified to practice medicine.

та чи має ліцензію на медичну практику.

Some want to be sure that their doctor is unbiased

Деякі - знати точно, що їхній лікар об'єктивний

and is making decisions based on evidence and science,

та приймає рішення, базуючись на фактах та науці

not on who pays them.

а не з огляду на того, хто йому платить.

Surprisingly to us,

На наш подив,

many people want to know something else about their doctors.

багато хто хотів би знати й інше про лікарів.

Jonathan, a 28-year-old law student,

Джонатан, 28-річний студент юрфаку, каже,

says he wants to find someone who is comfortable with LGBTQ patients

що хотів би знайти того, кому комфортно лікувати ЛГБТК-пацієнтів

and specializes in LGBT health.

і хто розуміється на ЛГБТ-медицині.

Serena, a 32-year-old accountant,

Серена, 32-річна бухгалтер, каже,

says that it's important to her for her doctor to share her values

що для неї є важливим, щоб лікар розділяв її цінності

when it comes to reproductive choice and women's rights.

стосовно репродуктивного вибору та прав жінок.

Frank, a 59-year-old hardware store owner,

Френк, 59-річний власник магазину металовиробів,

doesn't even like going to the doctor

взагалі не любить ходити до лікарів

and wants to find someone who believes in prevention first,

і хоче знайти того, хто вірить насамперед у профілактику хвороб,

but who is comfortable with alternative treatments.

але й вміє лікувати альтернативними методами.

One after another, our respondents told us

Один за одним відповідачі нам казали,

that that doctor-patient relationship is a deeply intimate one —

що стосунки "лікар-пацієнт" є дуже інтимними,

that to show their doctors their bodies

і щоб показувати лікарю своє тіло

and tell them their deepest secrets,

і говорити про найінтимніші тривоги,

they want to first understand their doctor's values.

вони спочатку хотіли б знати про цінності лікаря.

Just because doctors have to see every patient

Лише тому, що лікарі мають приймати усіх пацієнтів,

doesn't mean that patients have to see every doctor.

пацієнти не повинні звертатися до будь-якого лікаря.

People want to know about their doctors first

Люди хочуть мати інформацію про своїх лікарів,

so that they can make an informed choice.

щоб зробити зважений вибір.

As a result of this, I formed a campaign,

Як наслідок, я розпочала кампанію,

Who's My Doctor?

що називається "Хто мій лікар?"

that calls for total transparency in medicine.

та закликає до повної прозорості у медицині.

Participating doctors voluntarily disclose

Лікарі добровільно розкривають

on a public website

на загальнодоступному сайті

not just information about where we went to medical school

не лише інформацію про те, де вивчали медицину

and what specialty we're in,

та на чому спеціалізуються,

but also our conflicts of interest.

але також про свій конфлікт інтересів.

We go beyond the Government in the Sunshine Act

Ми вийшли за межі ініціативи уряду щодо контролю зв'язків медиків

about drug company affiliations,

із фармацевтичними компаніями

and we talk about how we're paid.

та розглядаємо те, як ми отримуємо свій дохід.

Incentives matter.

Мотивація має значення.

If you go to your doctor because of back pain,

Якщо ви радитеся з лікарем щодо болю у спині,

you might want to know he's getting paid 5,000 dollars to perform spine surgery

вас може зацікавити, що він отримує $5000 за операцію на хребті

versus 25 dollars to refer you to see a physical therapist,

і лише $25 за те, що направить вас до фізіотерапевта,

or if he's getting paid the same thing no matter what he recommends.

або що він заробляє однакову суму незалежно від рекомендації.

Then, we go one step further.

Далі ми йдемо ще на крок вперед.

We add our values when it comes to women's health,

Ми додаємо наші цінності стосовно жіночого здоров'я,

LGBT health, alternative medicine,

здоров'я ЛГБТ-групи, альтернативної медицини,

preventive health, and end-of-life decisions.

профілактики та рішень про завершення життя.

We pledge to our patients that we are here to serve you,

Ми запевняємо пацієнтів, що наше завдання - служити їм,

so you have a right to know who we are.

отже пацієнти мають право знати, хто ми.

We believe that transparency can be the cure for fear.

Ми віримо, що відвертість може вилікувати страх.

I thought some doctors would sign on and others wouldn't,

Я думала, що хтось підтримає ініціативу, а хтось ні,

but I had no idea of the huge backlash that would ensue.

але ніяк не очікувала такої негативної реакції на неї.

Within one week of starting Who's My Doctor?

Через тиждень після запуску кампанії "Хто мій лікар?"

Medscape's public forum

на форумі медичного порталу Medscape

and several online doctors' communities

та в інших онлайн-дискусіях

had thousands of posts about this topic.

з'явилися тисячі повідомлень на цю тему.

Here are a few.

Ось деякі з них.

From a gastroenterologist in Portland:

Від гастроентеролога з Портленда:

"I devoted 12 years of my life to being a slave.

"Я жив, як раб, цілих 12 років.

I have loans and mortgages.

У мене є кредити та іпотеки.

I depend on lunches from drug companies to serve patients."

Без обідів від фарма-компаній мені було б важко обслуговувати пацієнтів".

Well, times may be hard for everyone,

У кожного бувають скрутні часи,

but try telling your patient

але спробуйте пояснити пацієнту,

making 35,000 dollars a year to serve a family of four

який на малу зарплату ледь забезпечує родину з чотирьох чоловік,

that you need the free lunch.

що це вам необхідний безкоштовний обід.

From an orthopedic surgeon in Charlotte:

Від хірурга-ортопеда з Шарлотт:

"I find it an invasion of my privacy to disclose where my income comes from.

"Я вважаю розкриття джерел мого доходу посяганням на приватне життя.

My patients don't disclose their incomes to me."

Мої пацієнти не розповідають мені про свої заробітки".

But your patients' sources of income don't affect your health.

Але джерела їхнього доходу не впливають на здоров'я лікарів.

From a psychiatrist in New York City:

Від психіатра з Нью-Йорку:

"Pretty soon we will have to disclose whether we prefer cats to dogs,

"Скоро дійде до того, що ми розкриватимемо,

what model of car we drive,

собак чи кішок ми любимо,

and what toilet paper we use."

якої марки у нас авто та яким туалетним папером користуємося".

Well, how you feel about Toyotas or Cottonelle

Ваш вибір між маркою авто чи туалетного паперу

won't affect your patients' health,

не вплине на здоров'я ваших пацієнтів,

but your views on a woman's right to choose

тоді як ваші погляди на право вибору жінок,

and preventive medicine and end-of-life decisions just might.

профілактичну медицину та рішення про завершення життя можуть вплинути.

And my favorite, from a Kansas City cardiologist:

І моє улюблене, від кардіолога з Канзас-Сіті:

"More government-mandated stuff?

"Знову примусові заходи від уряду?

Dr. Wen needs to move back to her own country."

Доктору Вен треба забиратись до своєї країни".

Well, two pieces of good news.

Тут є дві хороші новини.

First of all, this is meant to be voluntary and not mandatory,

По-перше, ця ініціатива не примусова, а добровільна,

and second of all, I'm American and I'm already here.

і по-друге, я американка, і я вже в Америці.

(Laughter) (Applause)

(Сміх) (Оплески)

Within a month, my employers were getting calls

Через місяць до моїх роботодавців почали дзвонити

asking for me to be fired.

та просити звільнити мене.

I received mail at my undisclosed home address

Я отримала листа на свою непублічну домашню адресу

with threats to contact the medical board to sanction me.

з погрозами зв'язатися з медичною радою та просити покарати мене.

My friends and family urged me to quit this campaign.

Родина та друзі переконували мене припинити мою ініціативу.

After the bomb threat, I was done.

Після погрози з бомбою я мусила зупинитись.

But then I heard from patients.

Але потім я почула думку пацієнтів.

Over social media, a TweetChat,

В одному з соціальних медіа - Твіт-чаті,

which I'd learned what that was by then,

(на той час я вже дізналася, що це)

generated 4.3 million impressions,

4,3 мільйони разів була згадана дана проблема,

and thousands of people wrote to encourage me to continue.

й тисячі людей написали мені з проханням не зупинятися.

They wrote with things like,

Наприклад, писали таке:

"If doctors are doing something they're that ashamed of,

"Якщо лікарі роблять щось, чого вони соромляться,

they shouldn't be doing it."

їм не варто цього робити".

"Elected officials have to disclose campaign contributions.

"Обрані чиновники мають розкривати внески до своїх кампаній.

Lawyers have to disclose conflicts of interests.

Адвокати мають заявляти відкрито про конфлікт інтересів.

Why shouldn't doctors?"

Чому ж не повинні лікарі?"

And finally, many people wrote and said,

І нарешті, багато людей писали:

"Let us patients decide

"Це ми, пацієнти, повинні вирішувати,

what's important when we're choosing a doctor."

що є для нас важливим при виборі лікаря".

In our initial trial,

Під час нашої першої спроби

over 300 doctors have taken the total transparency pledge.

більш ніж 300 медиків публічно заявили про свій намір бути відкритими.

What a crazy new idea, right?

Здавалося б, якась нова божевільна ідея?

But actually, this is not that new of a concept at all.

Проте такий підхід зовсім не новий.

Remember Dr. Sam, my doctor in China,

Пам'ятаєте мого доктора Сем з Китаю,

with the goofy jokes and the wild hair?

з її незграбними жартами та об'ємним волоссям?

Well, she was my doctor,

Так от, вона була моїм лікарем,

but she was also our neighbor

а ще нашою сусідкою

who lived in the building across the street.

і жила через вулицю від нас.

I went to the same school as her daughter.

Я ходила до однієї школи з її донькою.

My parents and I trusted her

Я та мої батьки довіряли їй,

because we knew who she was and what she stood for,

бо ми знали, хто вона, та які її життєві принципи,

and she had no need to hide from us.

і вона не відчувала, що повинна від нас ховатися.

Just one generation ago, this was the norm in the U.S. as well.

Лише одне покоління потому це було нормою також у Штатах.

You knew that your family doctor was the father of two teenage boys,

Ви знали, що ваш сімейний лікар мав двох синів-підлітків,

that he quit smoking a few years ago,

що він кинув палити кілька років тому,

that he says he's a regular churchgoer,

що хоч він каже, що часто буває у церкві,

but you see him twice a year: once at Easter

ви бачите його там тільки двічі на рік: на Пасху,

and once when his mother-in-law comes to town.

та коли теща приїжджає погостювати.

You knew what he was about,

Ви знали, що він за людина,

and he had no need to hide from you.

і він не відчував потреби ховатися від вас.

But the sickness of fear has taken over,

Але хвороба страху охопила нас,

and patients suffer the consequences.

і пацієнти страждають від наслідків.

I know this firsthand.

Я знаю про це з особистого досвіду.

My mother fought her cancer for eight years.

Моя мати боролася з раком протягом восьми років.

She was a planner,

Вона все планувала,

and she thought a lot about how she wanted to live

і часто думала про те, як хотіла жити

and how she wanted to die.

та як померти.

Not only did she sign advance directives,

Вона не лише заздалегідь підписала вказівки,

she wrote a 12-page document about how she had suffered enough,

а й написала документ з 12 сторінок про те, що досить настраждалась,

how it was time for her to go.

і що прийшов час їй піти.

One day, when I was a resident physician,

Одного дня, коли я навчалась в ординатурі,

I got a call to say that she was in the intensive care unit.

мені подзвонили та сказали, що вона у відділенні інтенсивної терапії.

By the time I got there, she was about to be intubated

Коли я туди приїхала, їй майже ввели трубку

and put on a breathing machine.

та приєднали до апарату штучного дихання.

"But this is not what she wants," I said, "and we have documents."

"Але це не те, чого вона хоче, - сказала я, - і в нас є документи".

The ICU doctor looked at me in the eye,

Лікар з інтенсивної терапії подивився мені у вічі,

pointed at my then 16-year-old sister, and said,

показав пальцем на мою 16-річну сестру, та сказав:

"Do you remember when you were that age?

"Ти пам'ятаєш себе у її віці?

How would you have liked to grow up without your mother?"

Як би було тобі рости без матері?"

Her oncologist was there too, and said,

Її онколог теж там був та сказав:

"This is your mother.

"Це твоя мати.

Can you really face yourself for the rest of your life

Чи зможеш ти жити з собою все життя,

if you don't do everything for her?"

якщо не зробиш для неї все можливе?"

I knew my mother so well.

Я знала свою матір дуже добре.

I understood what her directives meant so well,

Я дуже добре розуміла, що означали її вказівки,

but I was a physician.

але я була лікарем.

That was the single hardest decision I ever made,

Це було найтяжчим рішенням у моєму житті -

to let her die in peace,

дати їй померти у спокої,

and I carry those words of those doctors with me

і я ношу у собі слова цих лікарів

every single day.

кожен день свого життя.

We can bridge the disconnect

Ми можемо подолати розлад

between what doctors do and what patients need.

між тим, що роблять лікарі, та чого потребують пацієнти.

We can get there, because we've been there before,

Ми можемо цього досягти, тому що так було раніше,

and we know that transparency gets us to that trust.

і ми знаємо, що відкритість приведе нас до довіри.

Research has shown us that openness also helps doctors,

Дослідження показали, що відкритість також допомагає лікарям,

that having open medical records,

і що відкриті медичні записи,

being willing to talk about medical errors,

та готовність говорити про медичні помилки

will increase patient trust,

збільшать довіру пацієнтів,

improve health outcomes,

покращать показники здоров'я

and reduce malpractice.

та зменшать випадки професійної недбалості.

That openness, that trust,

Прозорість та довіра

is only going to be more important

ставатимуть щораз важливішими,

as we move from the infectious to the behavioral model of disease.

оскільки ми переходимо від інфекційної до поведінкової моделі цієї хвороби.

Bacteria may not care so much about trust and intimacy,

Бактеріям може бути байдуже на довіру та близькість,

but for people to tackle the hard lifestyle choices,

але коли йдеться про важкі життєві рішення -

to address issues like smoking cessation,

як припинити палити,

blood-pressure management and diabetes control,

контролювати кров'яний тиск чи перебіг діабету,

well, that requires us to establish trust.

людям потрібно, щоб ми встановили довіру.

Here's what other transparent doctors have said.

Ось що сказали інші відверті лікарі.

Brandon Combs, an internist in Denver:

Брендон Комбс, терапевт з Денвера:

"This has brought me closer to my patients.

"Це зблизило мене з пацієнтами.

The type of relationship I've developed —

Цей тип відносин, який я створив,

that's why I entered medicine."

і є причиною, з якої я обрав медицину".

Aaron Stupple, an internist in Denver:

Аарон Стапл, терапевт з Денвера:

"I tell my patients that I am totally open with them.

"Я кажу своїм пацієнтам, що я абсолютно відвертий з ними.

I don't hide anything from them.

Я нічого від них не ховаю.

This is me. Now tell me about you.

Це - я. Тепер розкажіть мені про себе.

We're in this together."

Це наша спільна справа".

May Nguyen, a family physician in Houston:

Мей Нюен, сімейний лікар з Х'юстона:

"My colleagues are astounded by what I'm doing.

"Мої колеги вражені тим, що я роблю.

They ask me how I could be so brave.

Вони питають мене, як я на це відважилась.

I said, I'm not being brave,

Я кажу їм, що я зовсім не відважна,

it's my job."

це просто моя робота".

Наостанок скажу таке.

I leave you today with a final thought.

Being totally transparent is scary.

Бути повністю відвертим - страшно.

You feel naked, exposed and vulnerable,

Ви відчуваєте себе оголеним, незахищеним та вразливим,

but that vulnerability, that humility,

але ця вразливість, ця покірність

it can be an extraordinary benefit to the practice of medicine.

можуть стати надзвичайною перевагою роботи у медицині.

When doctors are willing to step off our pedestals,

Коли лікарі матимуть бажання зійти з п'єдесталів,

take off our white coats,

зняти білі халати,

and show our patients who we are and what medicine is all about,

та показати пацієнтам, хто вони є, та чим керується медицина,

that's when we begin to overcome the sickness of fear.

це стане початком подолання хвороби страху.

That's when we establish trust.

Тоді ми встановимо довіру.

That's when we change the paradigm of medicine

Тоді ми змінимо систему понять у медицині

from one of secrecy and hiding

зі скритності та приховувань

to one that is fully open and engaged

до відкритості та щирої опіки

for our patients.

нашими пацієнтами.

Thank you.

Дякую.

(Applause)

(Оплески)