The healing power of reading | Michelle Kuo

Перекладач: Olena Somak Утверджено: Мирослава Кругляк

I want to talk today about how reading can change our lives

Я б хотіла поговорити про те, як читання може змінити наше життя,

and about the limits of that change.

і наскільки масштабними можуть бути ці зміни.

I want to talk to you about how reading can give us a shareable world

Як читання може дати нам можливість розділити світ з іншими

of powerful human connection.

та зміцнити людські зв'язки один з одним.

But also about how that connection is always partial.

Але й також про те, що ці зв'язки завжди є частковими.

How reading is ultimately a lonely, idiosyncratic undertaking.

Про те, що читання – це самотнє та індивідуальне заняття.

The writer who changed my life

Письменник, який змінив моє життя, –

was the great African American novelist James Baldwin.

це великий афроамериканський романіст Джеймс Болдвін.

When I was growing up in Western Michigan in the 1980s,

Коли я росла у Західному Мічигані у 1980-х,

there weren't many Asian American writers interested in social change.

не багатьох азіато-американських письменників цікавили соціальні зміни.

And so I think I turned to James Baldwin

Я думаю, що звернулася до Джеймса Болдвіна,

as a way to fill this void, as a way to feel racially conscious.

щоб заповнити цю порожнечу, щоб відчути себе національно свідомою.

But perhaps because I knew I wasn't myself African American,

Але, можливо, тому, що сама не була афро-американкою,

I also felt challenged and indicted by his words.

я відчувала виклик та образу у його словах.

Especially these words:

Особливо в цих:

"There are liberals who have all the proper attitudes,

"Існують ліберали, які кажуть правильні речі,

but no real convictions.

але без справжніх переконань.

When the chips are down and you somehow expect them to deliver,

Коли ви зазнаєте поразки, і розраховуєте на їхню підтримку,

they are somehow not there."

вони чомусь опиняються деінде".

They are somehow not there.

Вони чомусь опиняються деінде.

I took those words very literally.

Я сприйняла ці слова досить буквально.

Where should I put myself?

Де моє місце?

I went to the Mississippi Delta,

Я вирушила до дельти Міссісіпі,

one of the poorest regions in the United States.

одного з найбідніших районів Сполучених Штатів.

This is a place shaped by a powerful history.

Це місце мало відому історію.

In the 1960s, African Americans risked their lives to fight for education,

У 1960 році афро-американці боролися, ризикуючи власним життям,

to fight for the right to vote.

за освіту та право голосувати.

I wanted to be a part of that change,

Я хотіла бути частиною цих змін,

to help young teenagers graduate and go to college.

хотіла допомогти підліткам закінчити школу й піти до коледжу.

When I got to the Mississippi Delta,

Коли я дісталася дельти Міссісіпі,

it was a place that was still poor,

це місце було досі бідним,

still segregated,

все ще не подолало сегрегацію,

still dramatically in need of change.

та потребувало кардинальних змін.

My school, where I was placed,

Школа, куди я потрапила,

had no library, no guidance counselor,

не мала ні бібліотеки, ні шкільного психолога,

but it did have a police officer.

натомість там був поліцейський.

Half the teachers were substitutes

Половина вчителів працювали на заміні,

and when students got into fights,

а коли учні влаштовували бійки,

the school would send them to the local county jail.

школа відправляла цих учнів до місцевої в'язниці.

This is the school where I met Patrick.

Саме у цій школі я зустріла Патріка.

He was 15 and held back twice, he was in the eighth grade.

Йому було 15, він двічі залишався на другий рік. Він вчився у 8 класі.

He was quiet, introspective,

Він був тихим, замкнутим хлопчиком,

like he was always in deep thought.

постійно виглядав глибоко замисленим.

And he hated seeing other people fight.

Він ненавидів бійки інших людей.

I saw him once jump between two girls when they got into a fight

Якось я побачила, як він розбороняв двох дівчат, що встряли в бійку,

and he got himself knocked to the ground.

і за це він опинився на підлозі.

Patrick had just one problem.

Із Патріком була тільки одна проблема.

He wouldn't come to school.

Він не приходив до школи.

He said that sometimes school was just too depressing

За його словами, школа іноді вганяла його в депресію,

because people were always fighting and teachers were quitting.

адже учні завжди билися, а вчителі не зважали.

And also, his mother worked two jobs and was just too tired to make him come.

А його мати мала дві роботи і була надто втомлена, щоб стежити за ним.

So I made it my job to get him to come to school.

Тож це стало моїм завданням – приводити його до школи.

And because I was crazy and 22 and zealously optimistic,

Мені було 22, я була енергійною і дуже оптимістичною,

my strategy was just to show up at his house

тож вирішила просто приходити до нього додому

and say, "Hey, why don't you come to school?"

та говорити: "Чому б тобі не піти до школи?"

And this strategy actually worked,

І це спрацювало.

he started to come to school every day.

Він почав приходити до школи щодня.

And he started to flourish in my class.

Він почав розквітати на моїх уроках.

He was writing poetry, he was reading books.

Він писав вірші, читав книги.

He was coming to school every day.

Він з'являвся у школі кожен день.

Around the same time

Приблизно в той час,

that I had figured out how to connect to Patrick,

коли я зрозуміла, як достукатися до Патріка,

I got into law school at Harvard.

я вступила до юридичної школи Гарварду.

I once again faced this question, where should I put myself,

І я знову поставила собі питання: де моє місце,

where do I put my body?

де моє місце?

And I thought to myself

Я подумала,

that the Mississippi Delta was a place where people with money,

що дельта Міссісіпі – це місце, яке ті, хто мав гроші,

people with opportunity,

ті, хто мав можливості,

those people leave.

вони покидали його.

And the people who stay behind

А ті, хто залишалися, –

are the people who don't have the chance to leave.

це люди, які не мали можливості поїхати.

I didn't want to be a person who left.

Я не хотіла бути тією людиною, що поїхала.

I wanted to be a person who stayed.

Я хотіла бути тим, хто залишився.

On the other hand, I was lonely and tired.

З іншого боку, я була самотньою та втомленою.

And so I convinced myself that I could do more change

Тож, переконала себе, що я зможу більше посприяти змінам,

on a larger scale if I had a prestigious law degree.

якщо матиму диплом юридичної школи.

So I left.

І я поїхала.

Three years later,

Через 3 роки,

when I was about to graduate from law school,

коли я вже майже закінчила юридичну школу,

my friend called me

мені зателефонував друг

and told me that Patrick had got into a fight and killed someone.

і сказав, що Патрік встряв у бійку і вбив когось.

I was devastated.

Я була спустошеною.

Part of me didn't believe it,

Частина мене не хотіла цьому вірити,

but part of me also knew that it was true.

але інша – знала, що це було правдою.

I flew down to see Patrick.

Я прилетіла, щоб побачитися з Патріком.

I visited him in jail.

Я відвідала його у в'язниці.

And he told me that it was true.

І він повідомив мені, що це правда.

That he had killed someone.

Він убив людину.

And he didn't want to talk more about it.

І не хотів більше про це говорити.

I asked him what had happened with school

Я спитала, що трапилося зі школою,

and he said that he had dropped out the year after I left.

і він сказав, що кинув навчання через рік після того, як я поїхала.

And then he wanted to tell me something else.

А потім він хотів сказати мені ще дещо.

He looked down and he said that he had had a baby daughter

Він опустив очі і повідомив, що у нього є донька,

who was just born.

щойно народжена.

And he felt like he had let her down.

Він відчував, ніби підвів її.

That was it, our conversation was rushed and awkward.

І це все, наша розмова була спішною та ніяковою.

When I stepped outside the jail, a voice inside me said,

Коли я вийшла з в'язниці, голос всередині мене сказав:

"Come back.

"Повернися.

If you don't come back now, you'll never come back."

Якщо не повернешся зараз – не повернешся ніколи".

So I graduated from law school and I went back.

Тож я закінчила юридичну школу і повернулася.

I went back to see Patrick,

Повернулася, щоб побачити Патріка,

I went back to see if I could help him with his legal case.

побачити, чи зможу я допомогти із його справою.

And this time, when I saw him a second time,

Цього разу, побачивши його вдруге,

I thought I had this great idea, I said,

у мене з'явилася чудова ідея і я сказала:

"Hey, Patrick, why don't you write a letter to your daughter,

"Патріку, чому б тобі не написати листа до своєї доньки,

so that you can keep her on your mind?"

щоб не забувати про неї?"

And I handed him a pen and a piece of paper,

Я подала йому ручку та аркуш,

and he started to write.

і він почав писати.

But when I saw the paper that he handed back to me,

Але коли я побачила аркуш, що він повернув мені,

I was shocked.

я була шокована.

I didn't recognize his handwriting,

Я не впізнала його почерку,

he had made simple spelling mistakes.

він зробив прості орфографічні помилки.

And I thought to myself that as a teacher,

Я подумала, що, як учителька, я знала:

I knew that a student could dramatically improve

учень може сильно покращити свої знання

in a very quick amount of time,

за короткий період часу,

but I never thought that a student could dramatically regress.

але ніколи не думала, що учень може так сильно деградувати.

What even pained me more,

Ще болючішим було читати

was seeing what he had written to his daughter.

те, що він написав дочці.

He had written,

Він написав:

"I'm sorry for my mistakes, I'm sorry for not being there for you."

"Я шкодую про свої помилки, я шкодую, що не був поряд з тобою".

And this was all he felt he had to say to her.

Це було все, що на його думку, він має їй сказати.

And I asked myself how can I convince him that he has more to say,

І я подумала: як я можу переконати його, що він може сказати більше, ніж це,

parts of himself that he doesn't need to apologize for.

що йому не потрібно вибачатися.

I wanted him to feel

Я хотіла, щоб він відчув,

that he had something worthwhile to share with his daughter.

що існують важливіші речі, якими він може поділитися.

For every day the next seven months,

Щодня протягом наступних семи місяців

I visited him and brought books.

я відвідувала його і приносила книги.

My tote bag became a little library.

Моя сумка стала схожою на маленьку бібліотеку.

I brought James Baldwin,

Я приносила Джеймса Болдвіна,

I brought Walt Whitman, C.S. Lewis.

Волта Вітмена, Клайва Льюїса.

I brought guidebooks to trees, to birds,

Я приносила енциклопедії про дерева, птахів,

and what would become his favorite book, the dictionary.

і те, що стало його улюбленою книгою – словник.

On some days,

У декотрі дні

we would sit for hours in silence, both of us reading.

ми обидвоє сиділи годинами в тиші, читаючи.

And on other days,

У інші дні

we would read together, we would read poetry.

ми читали разом, ми читали поезію.

We started by reading haikus, hundreds of haikus,

Ми починали з хайку, сотні хайку,

a deceptively simple masterpiece.

цих оманливо простих шедеврів.

And I would ask him, "Share with me your favorite haikus."

Я попросила його: "Поділися зі мною найулюбленішими хайку".

And some of them are quite funny.

І деякі з них були досить смішні.

So there's this by Issa:

Є ось такий, написаний Ісса:

"Don't worry, spiders, I keep house casually."

"Не турбуйтеся, павуки, я рідко прибираю в домі".

And this: "Napped half the day, no one punished me!"

І ще цей: "Продрімав половину дня, мене ніхто не покарав!"

And this gorgeous one, which is about the first day of snow falling,

Цей гарний хайку про перший сніг:

"Deer licking first frost from each other's coats."

"Олені злизують перші морози в один одного з шерсті".

There's something mysterious and gorgeous

Є щось містичне і величне

just about the way a poem looks.

у самому вигляді цих поезій.

The empty space is as important as the words themselves.

Пробіли такі ж важливі, як і самі слова.

We read this poem by W.S. Merwin,

Ми читали цей вірш Вільяма Мервіна,

which he wrote after he saw his wife working in the garden

який він написав, побачивши, як його дружина працює у саду.

and realized that they would spend the rest of their lives together.

І саме тоді він зрозумів, що вони проведуть все своє життя разом.

"Let me imagine that we will come again

"Дозволь мені уявити, що ми зустрінемося знову

when we want to and it will be spring

коли захочемо, і буде тоді весна.

We will be no older than we ever were

Ми будемо не старішими, ніж були колись.

The worn griefs will have eased like the early cloud

Минулі біди розійдуться, як ранні хмари,

through which morning slowly comes to itself"

і повільно настане ранок".

I asked Patrick what his favorite line was, and he said,

Я запитала Патріка, який його улюблений рядок, і він відповів:

"We will be no older than we ever were."

"Ми будемо не старішими, ніж були колись".

He said it reminded him of a place where time just stops,

Він сказав, що це нагадує йому місце, де час зупиняється,

where time doesn't matter anymore.

де час зовсім не має значення.

And I asked him if he had a place like that,

Я спитала, чи у нього є таке місце,

where time lasts forever.

де час триває вічно.

And he said, "My mother."

І він сказав: "З моєю матір'ю".

When you read a poem alongside someone else,

Коли читаєш поезію поряд з іншою людиною,

the poem changes in meaning.

вона міняє значення.

Because it becomes personal to that person, becomes personal to you.

Вона стає особистою для цієї людини, а отже, і для тебе.

We then read books, we read so many books,

Потім ми читали книги, чимало книг,

we read the memoir of Frederick Douglass,

ми читали мемуари Фредеріка Дугласа,

an American slave who taught himself to read and write

американського раба, який самостійно навчився читати і писати.

and who escaped to freedom because of his literacy.

Йому вдалося звільнитися завдяки своїй грамотності.

I had grown up thinking of Frederick Douglass as a hero

Я росла, вважаючи Дугласа героєм,

and I thought of this story as one of uplift and hope.

а цю історію – надихаючою.

But this book put Patrick in a kind of panic.

Але ця книга змусила Патріка панікувати.

He fixated on a story Douglass told of how, over Christmas,

Він зациклився на історії Дугласа про те,

masters give slaves gin

як на Різдво господарі давали рабам джин,

as a way to prove to them that they can't handle freedom.

щоб довести їм, що вони не справляться зі свободою.

Because slaves would be stumbling on the fields.

Адже раби почнуть спотикатися на полях.

Patrick said he related to this.

Патрік сказав, що йому знайоме це відчуття.

He said that there are people in jail who, like slaves,

Вік говорив, що у в'язниці є люди, схожі на рабів,

don't want to think about their condition,

вони не хочуть думати про свій стан,

because it's too painful.

тому що це занадто боляче.

Too painful to think about the past,

Боляче думати про минуле,

too painful to think about how far we have to go.

боляче думати про те, який довгий шлях потрібно пройти.

His favorite line was this line:

Це були його улюблені рядки:

"Anything, no matter what, to get rid of thinking!

"Будь-що, що допоможе позбутися думок!

It was this everlasting thinking of my condition that tormented me."

Саме постійні думки про своє становище мучили мене".

Patrick said that Douglass was brave to write, to keep thinking.

Патрік сказав, що Дуглас мав сміливість писати та продовжувати думати.

But Patrick would never know how much he seemed like Douglass to me.

Але Патрік не знав, наскільки він схожий на Дугласа.

How he kept reading, even though it put him in a panic.

Те, що він продовжував читати, хоча це доводило його до паніки.

He finished the book before I did,

Він закінчив книгу раніше за мене,

reading it in a concrete stairway with no light.

читаючи її на сходах без світла.

And then we went on to read one of my favorite books,

А потім ми читали одну з моїх улюблених книг –

Marilynne Robinson's "Gilead,"

"Гілеад" Мерілін Робінсон.

which is an extended letter from a father to his son.

Вона була написана у вигляді листа батька до сина.

He loved this line:

Йому сподобалася ця фраза:

"I'm writing this in part to tell you

"Я пишу це, частково щоб сказати тобі,

that if you ever wonder what you've done in your life ...

що, якщо ти колись задумаєшся про те, що ти зробив у житті...

you have been God's grace to me,

ти був для мене Божим благословінням,

a miracle, something more than a miracle."

дивом, чимось більшим за диво".

Something about this language, its love, its longing, its voice,

Щось у цій мові, її любові, пориванні, звучанні,

rekindled Patrick's desire to write.

відродило бажання Патріка писати.

And he would fill notebooks upon notebooks

Він списував зошит за зошитом

with letters to his daughter.

листами до своєї доньки.

In these beautiful, intricate letters,

У цих гарних, глибоких листах

he would imagine him and his daughter going canoeing down the Mississippi river.

він уявляв, як вони з донькою пливуть у каное по Міссісіпі,

He would imagine them finding a mountain stream

як знаходять гірський потік

with perfectly clear water.

з кришталево чистою водою.

As I watched Patrick write,

Дивлячись, як Патрік пише,

I thought to myself,

я подумала собі

and I now ask all of you,

і зараз питаю у вас.

how many of you have written a letter to somebody you feel you have let down?

Скільки з вас писали листа комусь, кого, ви думаєте, ви підвели?

It is just much easier to put those people out of your mind.

Набагато простіше забути про цих людей.

But Patrick showed up every day, facing his daughter,

Але Патрік кожного дня писав доньці,

holding himself accountable to her,

відчував, що він зобов'язаний це робити,

word by word with intense concentration.

слово за словом, дуже зосереджено.

I wanted in my own life

У своєму житті

to put myself at risk in that way.

я хотіла також піддатися такому ризику.

Because that risk reveals the strength of one's heart.

Адже цей ризик виявляє силу людського серця.

Let me take a step back and just ask an uncomfortable question.

А тепер я хочу повернутися трішки назад і поставити незручне питання.

Who am I to tell this story, as in this Patrick story?

Хто я така, щоб розповідати цю історію, адже це історія Патріка?

Patrick's the one who lived with this pain

Саме Патрік жив із цим болем,

and I have never been hungry a day in my life.

а я жодного дня не відчувала голоду.

I thought about this question a lot,

Я довго думала над цим питанням,

but what I want to say is that this story is not just about Patrick.

і хочу сказати те, що ця історія не лише про Патріка.

It's about us,

Вона про нас,

it's about the inequality between us.

про нерівність, яка між нами існує.

The world of plenty

Світ достатку,

that Patrick and his parents and his grandparents

від якого Патрік, його батьки, його дідусі та бабусі

have been shut out of.

були відрізані.

In this story, I represent that world of plenty.

У цій історії я репрезентую цей світ достатку.

And in telling this story, I didn't want to hide myself.

І розповідаючи її, я не хотіла ховати себе.

Hide the power that I do have.

Ховати ту силу, яку я маю.

In telling this story, I wanted to expose that power

Розповідаючи цю історію, я хотіла показати цю силу,

and then to ask,

а потім запитати,

how do we diminish the distance between us?

як ми можемо скоротити відстань між нами.

Reading is one way to close that distance.

Читання – це один із таких способів.

It gives us a quiet universe that we can share together,

Воно дає нам тихий світ, який ми можемо розділити один з одним,

that we can share in equally.

розділити, як рівні.

You're probably wondering now what happened to Patrick.

Зараз ви, напевне, думаєте, що трапилося з Патріком.

Did reading save his life?

Чи читання врятувало його життя?

It did and it didn't.

І так, і ні.

When Patrick got out of prison,

Коли Патріка випустили з в'язниці,

his journey was excruciating.

його шлях був важким.

Employers turned him away because of his record,

Роботодавці відмовляли йому через судимість,

his best friend, his mother, died at age 43

його найкращий друг – його мати, померла у віці 43 років

from heart disease and diabetes.

від хвороби серця і діабету.

He's been homeless, he's been hungry.

Він не мав дому, не мав їжі.

So people say a lot of things about reading that feel exaggerated to me.

Люди кажуть про читання багато речей, які мені здаються перебільшенням.

Being literate didn't stop him form being discriminated against.

Грамотність не захистила його від дискримінації.

It didn't stop his mother from dying.

Не захистила його матір від смерті.

So what can reading do?

Отже, що читання може змінити?

I have a few answers to end with today.

Я маю декілька відповідей, якими хотіла б завершити.

Reading charged his inner life

Читання збагатило його внутрішній світ

with mystery, with imagination,

таємницями, уявою,

with beauty.

красою.

Reading gave him images that gave him joy:

Читання наповнило його розум картинами, які приносили задоволення:

mountain, ocean, deer, frost.

гори, океан, олені, мороз.

Words that taste of a free, natural world.

Словами, що мають смак вільного, природного світу.

Reading gave him a language for what he had lost.

Читання дало йому слова, щоб описати те, що він втратив.

How precious are these lines from the poet Derek Walcott?

Чи не чудові ці рядки поета Дерека Волкотта?

Patrick memorized this poem.

Патрік вивчив цей вірш напам'ять.

"Days that I have held,

"Дні, що я прожив,

days that I have lost,

дні, що я втратив,

days that outgrow, like daughters,

дні, що виросли, як доньки,

my harboring arms."

з рук, що дають прихисток".

Reading taught him his own courage.

Читання навчило його мужності.

Remember that he kept reading Frederick Douglass,

Ви маєте пам'ятати, що він читав Фредеріка Дугласа,

even though it was painful.

хоча це і було боляче.

He kept being conscious, even though being conscious hurts.

Він продовжував бути свідомим, хоча це приносило біль.

Reading is a form of thinking,

Читання – це одна з форм мислення,

that's why it's difficult to read because we have to think.

і тому читати важко, адже потрібно думати.

And Patrick chose to think, rather than to not think.

Патрік вибрав думати, аніж не думати.

And last, reading gave him a language to speak to his daughter.

І наостанок, читання дало йому мову, щоб спілкуватися з донькою.

Reading inspired him to want to write.

Читання надихнуло його на письмо.

The link between reading and writing is so powerful.

Читання і письмо тісно пов'язані між собою.

When we begin to read,

Коли ми починаємо читати,

we begin to find the words.

ми починаємо знаходити слова.

And he found the words to imagine the two of them together.

І він знайшов ці слова, щоб уявити їх разом із донькою.

He found the words

Знайшов слова,

to tell her how much he loved her.

щоб сказати, як сильно він її любить.

Reading also changed our relationship with each other.

Читання також змінило наше відношення один до одного.

It gave us an occasion for intimacy,

Воно зблизило нас

to see beyond our points of view.

і змусило прийняти точку зору іншого.

And reading took an unequal relationship

І читання подолало нерівні стосунки,

and gave us a momentary equality.

а натомість дало нам короткочасну рівність.

When you meet somebody as a reader,

Коли ви зустрічаєте когось як читача,

you meet him for the first time,

ви зустрічаєте його вперше,

newly, freshly.

по-новому.

There is no way you can know what his favorite line will be.

Ви не можете знати, якою буде його улюблена строфа.

What memories and private griefs he has.

Які спогади і горе він має.

And you face the ultimate privacy of his inner life.

Ви бачите найінтимніші моменти його внутрішнього життя.

And then you start to wonder, "Well, what is my inner life made of?

А потім ви починаєте цікавитись: "Як виглядає моє життя?

What do I have that's worthwhile to share with another?"

Що я маю такого, чим варто поділитися з іншими?"

I want to close

Я хочу завершити

on some of my favorite lines from Patrick's letters to his daughter.

моїми улюбленими рядками з листа Патріка до його доньки.

"The river is shadowy in some places

"Річка тіниста в деяких місцях,

but the light shines through the cracks of trees ...

але світло проблискує через крони дерев...

On some branches hang plenty of mulberries.

На деяких гілках висить багато шовковиць.

You stretch your arm straight out to grab some."

Ти простягаєш до них руку, щоб зірвати кілька".

And this lovely letter, where he writes,

І цей гарний лист, де він пише:

"Close your eyes and listen to the sounds of the words.

"Закрий свої очі й дослухайся до звуку слів.

I know this poem by heart

Я знаю цього вірша напам'ять,

and I would like you to know it, too."

і хотів би, щоб ти теж його вивчила".

Thank you so much everyone.

Дуже дякую всім вам.

(Applause)

(Оплески)