My identity is a superpower -- not an obstacle | America Ferrera | TED

Перекладач: Olha Vasyliuk Утверджено: Olena Konstantinova

On the red tiles in my family's den

Вдома, на червоній плитці, я танцювала

I would dance and sing to the made-for-TV movie "Gypsy,"

й підспівувала телефільму “Циганка”

starring Bette Midler.

з Бетт Мідлер в головній ролі.

(Singing) "I had a dream.

(співає) “Мені приснився сон.

Такий чудовий сон, татку.”

A wonderful dream, papa."

I would sing it with the urgency and the burning desire of a nine-year-old

Я співала із завзятістю та запалом дев’ятирічної дитини,

who did, in fact, have a dream.

в котрої, направду, була мрія.

My dream was to be an actress.

Моя мрія була стати акторкою.

And it's true that I never saw anyone who looked like me

І це правда, що я ніколи не бачила когось, хто виглядав би як я,

in television or in films,

по телевізору чи в кіно

and sure, my family and friends and teachers all constantly warned me

і так, звичайно, рідні, друзі, вчителі, всі постійно попереджали мене,

that people like me didn't make it in Hollywood.

що таким як ми кар’єра в Голлівуді не світить.

But I was an American.

Але я ж американка.

I had been taught to believe that anyone could achieve anything,

Мене все життя вчили, що кожен може досягти, що тільки забажає,

regardless of the color of their skin,

не зважаючи на колір шкіри,

the fact that my parents immigrated from Honduras,

чи на те, що мої батьки іммігрували з Гондурасу,

the fact that I had no money.

чи на те, що в мене не було грошей.

I didn't need my dream to be easy,

Мені не треба було, щоб моя мрія була простою,

I just needed it to be possible.

лише щоб вона була здійсненною.

And when I was 15,

І коли мені було 15,

I got my first professional audition.

я мала своє перше справжнє прослуховування.

It was a commercial for cable subscriptions

То було для рекламного ролика про передплату на кабельне телебачення,

or bail bonds, I don't really remember.

чи то про застави, вже й не пам’ятаю.

(Laughter)

(Сміх)

What I do remember is that the casting director asked me,

Проте, що я таки пам’ятаю - це як кастинг-директорка попросила мене:

“Чи не могли б ви повторити, але, цього разу, додати більше “латиноамерканськості”

"Could you do that again, but just this time, sound more Latina."

"Um, OK.

“Гм, гаразд.

So you want me to do it in Spanish?" I asked.

Тобто ви хочете, щоб я сказала це іспанською?”

"No, no, do it in English, just sound Latina."

“Ні, ні, говоріть англійською. Просто “додайте” ще трохи Латинської Америки.”

"Well, I am a Latina, so isn't this what a Latina sounds like?"

“Та я ж і є латиноамеранка, чи не означає це, що нам властиво говорити й так?”

There was a long and awkward silence,

Далі була довга та невдобна пауза

and then finally,

та, нарешті:

"OK, sweetie, never mind, thank you for coming in, bye!"

“Гаразд, сонце, забудь. Дякую, що завітали. На все добре!”

It took me most of the car ride home to realize that by "sound more Latina"

Вже під кінець дороги додому, в машині, я зрозуміла, що “більше Латинської Америки”

she was asking me to speak in broken English.

було проханням розмовляти ламаною англійською.

And I couldn't figure out why the fact

І я не могла зрозуміти, чому на те,

that I was an actual, real-life, authentic Latina

що я й була справжньою, реальною, автентичною латиноамериканкою,

didn't really seem to matter.

здавалось, зовсім не зважали.

Anyway, I didn't get the job.

Бог з ним, роботу я не отримала.

I didn't get a lot of the jobs people were willing to see me for:

Я багацько ролей не отримала з тих, на кастинги до яких мене запрошували:

the gang-banger's girlfriend,

дівчина гангстера,

the sassy shoplifter,

зухвала крадійка,

pregnant chola number two.

вагітна чо́ла (молодичка) номер два.

(Laughter)

(Сміх)

These were the kinds of roles that existed for someone like me.

Оце й були всі ролі для таких як я.

Someone they looked at and saw as too brown, too fat,

Таких, на кого вони дивились і бачили когось надто темного, надто товстого,

too poor, too unsophisticated.

надто бідного, надто простацького.

These roles were stereotypes

Ці ролі були стереотипами

and couldn't have been further from my own reality

і ну аж занадто далекими як від моїх реалій,

or from the roles I dreamt of playing.

так і від ролей, про які я мріяла.

I wanted to play people who were complex and multidimensional,

Я хотіла грати людей складних, багатогранних,

people who existed in the center of their own lives.

людей, які керували своїми власними життями.

Not cardboard cutouts that stood in the background of someone else's.

А не вирізку картонну, щоб фон комусь створити.

But when I dared to say that to my manager --

Але коли я насмілилася своєму менеджеру це сказати --

that's the person I pay to help me find opportunity --

а це людина, якій я плачу, щоб вона допомогла мені знайти пригожу роботу --

his response was,

його відповідь була:

"Someone has to tell that girl she has unrealistic expectations."

“Хтось має сказати цій дівчинці, що у неї нереалістичні сподівання.”

And he wasn't wrong.

І він не помилявся.

I mean, I fired him, but he wasn't wrong.

Я його звільнила, звичайно ж. Але не помилявся.

(Laughter)

(Сміх)

(Applause)

(Оплески)

Because whenever I did try to get a role that wasn't a poorly written stereotype,

Бо щоразу як я намагалася отримати роль, яка не була жахливим стереотипом,

I would hear,

мені казали:

"We're not looking to cast this role diversely."

“Ми не плануємо на цю роль когось з “різноманітностями“.

Or, "We love her, but she's too specifically ethnic."

Чи: “Вона нам дуже подобається, але в ній занадто виступає її етнічність”.

Or, "Unfortunately, we already have one Latino in this movie."

Чи: “На жаль, в цьому фільмі ми вже маємо одну латиноамериканку“.

I kept receiving the same message again and again and again.

Я чула той самий наратив знову, й знову, й знову.

That my identity was an obstacle I had to overcome.

Що моя ідентичність була перепоною, яку я мала якимось чином подолати.

And so I thought,

Тож я подумала:

"Come at me, obstacle.

“Ну то йди сюди, перепоно.

I'm an American. My name is America.

Я американка. Мене звати Америка!

I trained my whole life for this, I'll just follow the playbook,

Я готувалась до цього все життя, я просто слідуватиму книжці з правилами,

I'll work harder."

Я ще старанніше працюватиму.”

And so I did, I worked my hardest

І працювала! Я працювала до знемоги,

to overcome all the things that people said were wrong with me.

щоб “подолати” все, що люди казали зі мною не так.

I stayed out of the sun so that my skin wouldn't get too brown,

Я уникала сонячного проміння, щоб не виглядати надто засмаглою,

I straightened my curls into submission.

я вирівнювала своє непокірне волосся,

I constantly tried to lose weight,

я постійно намагалася схуднути,

I bought fancier and more expensive clothes.

я купувала привабливіший та дорожчий одяг.

All so that when people looked at me,

Усе для того, щоб коли на мене глянули,

they wouldn't see a too fat, too brown, too poor Latina.

то не побачили надто товсту, надто темношкіру, надто бідну латиноамериканку.

They would see what I was capable of.

Вони б побачили на що я здатна.

And maybe they would give me a chance.

Та, можливо, дали б мені шанс.

And in an ironic twist of fate,

І за іронією долі,

when I finally did get a role that would make all my dreams come true,

коли я нарешті отримала роль, яка задовольнила б всі мої мрії,

ця роль потребувала від мене бути саме такою, як я є.

it was a role that required me to be exactly who I was.

Ana in "Real Women Have Curves"

Ана у фільмі “Справжні жінки завжди в тілі”

was a brown, poor, fat Latina.

була смуглявою, бідною, гладкою латиноамерканкою.

I had never seen anyone like her, anyone like me,

До цього я жодного разу не бачила, щоб хтось як вона, як я,

existing in the center of her own life story.

грав головну роль у власній історії.

I traveled throughout the US

Я об’їхала Штати

and to multiple countries with this film

та багато інших країн з цим фільмом

where people, regardless of their age, ethnicity, body type,

де люди, незалежно від віку, національності, статури,

saw themselves in Ana.

побачили себе в Ані -

A 17-year-old chubby Mexican American girl

17-річній повненькій мексико-американській дівчині,

що йде проти культурних норм, щоби здійснити, здавалося б, нездійсненну мрію.

struggling against cultural norms to fulfill her unlikely dream.

In spite of what I had been told my whole life,

Не дивлячись на те, що мені вбивали в голову все життя,

I saw firsthand that people actually did want to see stories about people like me.

я на власні очі побачила, що люди хочуть дивитися історії про таких людей як я.

And that my unrealistic expectations

І що мої “нереалістичні сподівання”,

to see myself authentically represented in the culture

побачити себе правдиво відображеною в культурі,

were other people’s expectations, too.

були, насправді, очікуваннями багатьох.

Фільм “Справжні жінки завжди в тілі”

"Real Women Have Curves"

was a critical, cultural and financial success.

мав успіх культурний, фінансовий та серед критиків.

"Great," I thought, "We did it!

“Чудово“, подумала я, ”Нам це вдалося!

We proved our stories have value.

Ми довели, що наші історії варті уваги.

Things are going to change now."

Зараз почнуться зміни“.

But I watched as very little happened.

Але я спостерігала, як майже нічого й не відбувалося.

Дамбу не прорвало.

There was no watershed.

No one in the industry was rushing to tell more stories

Ніхто не спішив розповідати більше історій

about the audience that was hungry and willing to pay to see them.

про людей, котрі цього чекали і були готові платити, щоб їх побачити.

Four years later, when I got to play Ugly Betty,

Чотири роки потому, коли я грала Страшну Бетті,

I saw the same phenomenon play out.

феномен повторився.

"Ugly Betty" premiered in the US to 16 million viewers

В США прем’єру “Бетті-Страшко” подивилися 16 мільйонів глядачів.

Серіал номінували на 11 премій “Еммі”, того ж, першого, року.

and was nominated for 11 Emmys in its first year.

(Applause)

(Оплески)

But in spite of "Ugly Betty's" success,

Та навіть попри успіх Страшко,

there would not be another television show

на американському ТБ не знімали жодного нового шоу

led by a Latina actress

з латиноамериканкою в головній ролі

on American television for eight years.

ще 8 років.

It's been 12 years

А от вже 12 років, як я стала

since I became the first and only Latina

першою і досі єдиною латиноамериканкою, що

to ever win an Emmy in a lead category.

взагалі коли-небудь отримувала “Еммі” за головну роль.

That is not a point of pride.

І від цього навіть не виникає почуття гордості.

That is a point of deep frustration.

Лише глибоке розчарування.

Not because awards prove our worth,

Тому що не в нагородах справа,

but because who we see thriving in the world

а в тому, хто насправді процвітає в цьому світі.

teaches us how to see ourselves,

Це примушує дивитися на себе з цієї точки зору,

how to think about our own value,

формує нашу думку про власну важливість

how to dream about our futures.

і впливає на масштаб наших мрій.

And anytime I begin to doubt that,

І щоразу як я починаю

I remember that there was a little girl, living in the Swat Valley of Pakistan.

в цьому сумніватися - я згадую, що в Долині Сват в Пакистані була дівчинка,

And somehow, she got her hands on some DVDs

котра якимсь чином натрапила на DVD-диски

of an American television show

з американським телешоу,

in which she saw her own dream of becoming a writer reflected.

де зображали її мрію - бути письменницею.

In her autobiography, Malala wrote,

У своїй автобіграфії Малала пише:

"I had become interested in journalism

“Я зацікавилась журналістикою,

after seeing how my own words could make a difference

коли зрозуміла, що мої слова можуть щось змінити,

and also from watching the "Ugly Betty" DVDs

а ще, коли подивилася ”Бетті-Страшко” на DVD -

about life at an American magazine."

серіал про життя за кулісами американського журналу моди.”

(Applause)

(Оплески)

For 17 years of my career,

Протягом 17 років своєї кар’єри

I have witnessed the power our voices have

я бачила, яку силу має наш голос,

when they can access presence in the culture.

коли йому дають можливість говорити в сфері культури.

I've seen it.

Я це бачила.

I've lived it, we've all seen it.

Я сама це пережила. Ми всі це бачили.

In entertainment, in politics,

У сфері розваг, у політиці,

in business, in social change.

в бізнесі, в змінах суспільства.

We cannot deny it -- presence creates possibility.

Присутність породжує можливості - ми не можемо це заперечити.

But for the last 17 years,

Але впродовж цих 17 років

I've also heard the same excuses

я чую ті самі виправдання,

for why some of us can access presence in the culture

чому комусь можна бути присутнім в попкультурі,

and some of us can't.

а комусь - ні.

Our stories don't have an audience,

“На ваші історії немає аудиторії.

our experiences won't resonate in the mainstream,

Досвід вашого життя не буде цікавим широкій публіці.

our voices are too big a financial risk.

Ваш голос - надто великий фінансовий ризик.”

Just a few years ago, my agent called

Кілька років тому мій агент зателефонував мені,

to explain to me why I wasn't getting a role in a movie.

щоб пояснити чому я не зможу отримати роль в одному фільмі.

He said, "They loved you

Його ж словами: ” Ти їм дуже сподобалася,

and they really, really do want to cast diversely,

і вони дійсно дуже хочуть мати різноманітність в акторському складі.

but the movie isn't financeable until they cast the white role first."

Але фільм не зможуть профінансувати, поки спочатку не дадуть роль білошкірому“.

He delivered the message with a broken heart

Можна було відчути його розбите серце

and with a tone that communicated, "I understand how messed up this is."

й тон, що щиро говорив: “Я розумію, який це зашквар”.

But nonetheless, just like hundreds of times before,

Але, як і сотні разів до того,

I felt the tears roll down my face.

я відчула, як по щоках побігли сльози.

And the pang of rejection rise up in me

Спочатку я відчула, як наростав гострий біль від відмови, а потім

and then the voice of shame scolding me,

почула голос сорому, що дає мені прочухана:

"You are a grown woman, stop crying over a job."

“Ти доросла жінка, перестань плакати через роботу“.

I went through this process for years of accepting the failure as my own

Я ходила цим колом роками і вважала це власним провалом,

and then feeling deep shame that I couldn't overcome the obstacles.

а потім відчувала глибокий сором, що не змогла подолати перешкод.

But this time, I heard a new voice.

Та цього разу я почула новий голос.

A voice that said, "I'm tired.

Голос, що казав: “Я втомилася.

I've had enough."

З мене досить“.

A voice that understood

Голос, що розумів:

my tears and my pain were not about losing a job.

мій біль, мої сльози - були не від втрати роботи.

They were about what was actually being said about me.

Вони були від того, що про мене постійно розповідали:

What had been said about me my whole life

що говорили гендиректори,

by executives and producers

продюсери, режисери,

and directors and writers and agents and managers

сценаристи, агенти та менеджери,

and teachers and friends and family.

вчителі, родина та друзі все моє життя.

That I was a person of less value.

Те, що я - людина менш цінна.

I thought sunscreen and straightening irons

Я думала, що креми від засмаги й вирівнювачі волосся

would bring about change in this deeply entrenched value system.

зможуть щось змінити в цій давно вкоріненій системі цінностей.

But what I realized in that moment

Але в той момент я зрозуміла,

was that I was never actually asking the system to change.

що, насправді, реально я ніколи не просила систему змінитися.

I was asking it to let me in, and those aren't the same thing.

Я просила її впустити мене. А це не одне й теж.

I couldn't change what a system believed about me,

Я не зможу змінити переконання цієї системи щодо мене,

while I believed what the system believed about me.

якщо я сама досі в них вірю.

And I did.

А я ж вірила.

I, like everyone around me,

Як і всі навколо, я вірила, що

believed that it wasn't possible for me to exist in my dream as I was.

не зможу здійснити свої мрії, при цьому залишаючись собою.

And I went about trying to make myself invisible.

І я намагалася зробити себе невидимою.

What this revealed to me was that it is possible

Що я зрозуміла з цього, це те, що ви можете водночас

to be the person who genuinely wants to see change

бути людиною, яка щиро бажає змін,

while also being the person whose actions keep things the way they are.

і людиною, яка робить все, щоб ці зміни не відбувались.

And what it's led me to believe is that change isn't going to come

І це привело мене до висновку, що зміни не стаються завдяки

by identifying the good guys and the bad guys.

розумінню, хто хороший, а хто поганий.

That conversation lets us all off the hook.

При такому підході ми не знайдемо правди.

Because most of us are neither one of those.

Більшість з нас не підпадає під крайні категорії.

Change will come

Зміни почнуться, коли

when each of us has the courage

кожен з нас набереться сміливості

to question our own fundamental values and beliefs.

задуматись про власні фундаментальні цінності та переконання.

And then see to it that our actions lead to our best intentions.

А потім подбати про те, щоб наші дії здійснювали ці добрі наміри.

I am just one of millions of people

Я - одна з мільйонів осіб, котрій

who have been told that in order to fulfill my dreams,

говорили, що задля здійснення мрій,

in order to contribute my talents to the world

задля того, щоби понести свої таланти в світ,

I have to resist the truth of who I am.

треба опиратися самій собі, не бути собою.

I for one, am ready to stop resisting

Сьогодні особисто я готова перестати опиратись,

and to start existing as my full and authentic self.

готова жити повністю такою як я є - справжньою.

If I could go back and say anything

Якби я могла повернутися в часі й щось сказати

to that nine-year-old, dancing in the den, dreaming her dreams,

тій танцюючій, мрійливій дев’ятирічній дівчинці,

I would say,

я б сказала:

my identity is not my obstacle.

“Твоє єство - не перешкода.

My identity is my superpower.

Це твоя суперсила.”

Because the truth is,

Адже правда в тому, що...

I am what the world looks like.

Я - це приклад того, як виглядає світ.

You are what the world looks like.

Ви - приклад того, як реально виглядає світ.

Collectively, we are what the world actually looks like.

Разом - ми і є портрет того, який насправді зараз світ.

And in order for our systems to reflect that,

І щоби це було видно й в інших сферах,

they don't have to create a new reality.

вони не мають створювати якусь “нову реальність”.

They just have to stop resisting the one we already live in.

Вони лише мають перестати опиратися тій, в якій насправді вже живуть.

Thank you.

Дякую.

(Applause)

(Оплески)