The revolutionary power of diverse thought | Elif Shafak

Перекладач: Yurko Byk Утверджено: Ilya Rozenberg

"Can you taste words?"

"Ви відчуваєте слова на смак?"

It was a question that caught me by surprise.

Це питання захопило мене зненацька.

This summer, I was giving a talk at a literary festival,

Улітку я виступала з промовою на літературному фестивалі,

and afterwards, as I was signing books,

й опісля, коли я підписувала книжки,

a teenage girl came with her friend,

до мене підійшла дівчина-підліток з подругою,

and this is what she asked me.

і поставила мені це питання.

I told her that some people experience an overlap in their senses

Я сказала, що в деяких людей одні чуття частково збігаються з іншими.

so that they could hear colors

і дехто може чути кольори

or see sounds,

або бачити звуки,

and many writers were fascinated by this subject, myself included.

і багато письменників, включно зі мною, захоплювалися цим питанням.

But she cut me off, a bit impatiently, and said, "Yeah, I know all of that.

Але вона трохи нетерпляче перебила мене і сказала: "Так, я все це знаю.

It's called synesthesia. We learned it at school.

Це називається синестезія. Ми вчили про неї в школі.

But my mom is reading your book,

Але моя мама читає вашу книжку,

and she says there's lots of food and ingredients

і каже, що там багато їжі й різних складників,

and a long dinner scene in it.

а ще довгий епізод з обідом.

She gets hungry at every page.

Вона відчуває голод на кожній сторінці.

So I was thinking,

Тому я задумалася,

how come you don't get hungry when you write?

чому ви не відчуваєте голоду, коли пишете?

And I thought maybe, maybe you could taste words.

І подумала, що, можливо, ви можете куштувати слова.

Does it make sense?"

У цьому є якийсь сенс?"

And, actually, it did make sense,

І, чесно кажучи, сенс був,

because ever since my childhood,

бо ще зі самого дитинства,

each letter in the alphabet has a different color,

кожна літера абетки мала свій колір,

and colors bring me flavors.

а кольори навіюють мені присмаки.

So for instance, the color purple is quite pungent, almost perfumed,

Тому, наприклад, фіолетовий колір досить гострий, майже пряний,

and any words that I associate with purple

і всі слова, які асоціюються мені з фіолетовим,

taste the same way,

мають однаковий смак,

such as "sunset" -- a very spicy word.

як от "захід сонця" -- дуже пікантне словосполучення.

But I was worried that if I tell all of this to the teenager,

Однак я хвилювалася, що коли поділюся цим з підлітком,

it might sound either too abstract

то це може прозвучати або занадто абстрактно,

or perhaps too weird,

або занадто дивно,

and there wasn't enough time anyhow,

ще й не було достатньо часу,

because people were waiting in the queue,

бо люди чекали в черзі,

so it suddenly felt like what I was trying to convey

тому раптом мені здалося, що те, що я намагалася висловити,

was more complicated and detailed

було складнішим і детальнішим,

than what the circumstances allowed me to say.

ніж того допускали обставини.

And I did what I usually do in similar situations:

Тож я зробила те, що зазвичай роблю у подібних ситуаціях:

I stammered, I shut down, and I stopped talking.

я затнулася, зупинилася і перестала говорити.

I stopped talking because the truth was complicated,

Перестала, тому що правда була складною,

even though I knew, deep within,

навіть якщо глибоко всередині, я знала,

that one should never, ever remain silent for fear of complexity.

що ніколи не можна мовчати через страх перед складністю.

So I want to start my talk today

Тому зараз я хочу почати свою промову

with the answer that I was not able to give on that day.

з відповіді, яку не спромоглася дати того дня.

Yes, I can taste words --

Так, я можу куштувати слова --

sometimes, that is, not always,

інколи, не завжди,

and happy words have a different flavor than sad words.

і веселі слова смакують інакше, ніж слова сумні.

I like to explore: What does the word "creativity" taste like,

Мені завжди цікаво: яке на смак слово "творчість",

or "equality,"

чи "рівність",

"love," "revolution?"

"кохання", "революція"?

And what about "motherland?"

А як щодо "батьківщина"?

These days, it's particularly this last word that troubles me.

Нині власне це слово особливо мене непокоїть.

It leaves a sweet taste on my tongue,

Воно залишає на язику солодкий присмак,

like cinnamon, a bit of rose water

щось як кориця, трохи трояндової води

and golden apples.

й айва.

But underneath, there's a sharp tang,

Але на споді присутній різкий смак,

like nettles and dandelion.

на кшталт кропиви й кульбаби.

The taste of my motherland, Turkey,

Смак моєї батьківщини, Туреччини --

is a mixture of sweet and bitter.

це суміш солодкого й гіркого.

And the reason why I'm telling you this

А розповідаю я вам це тому,

is because I think there's more and more people

що, гадаю, зараз у цілому світі

all around the world today

усе більше й більше людей,

who have similarly mixed emotions

які відчувають схожі змішані емоції

about the lands they come from.

щодо країн, звідки вони походять.

We love our native countries, yeah?

Кожен любить свою батьківщину, чи не так?

How can we not?

Як можна інакше?

We feel attached to the people, the culture, the land, the food.

Ми відчуваємо зв'язок з людьми, культурою, землею, їжею.

And yet at the same time,

І водночас,

we feel increasingly frustrated by its politics and politicians,

ми щоразу більше розчаровуємось через її політику й політиків,

sometimes to the point of despair or hurt or anger.

іноді це почуття доходить до відчаю або болю чи гніву.

I want to talk about emotions

Я хочу поговорити про емоції

and the need to boost our emotional intelligence.

і потребу підвищити наш емоційний інтелект.

I think it's a pity

Мені шкода,

that mainstream political theory pays very little attention to emotions.

що основні політичні теорії майже не звертають увагу на емоції.

Oftentimes, analysts and experts are so busy with data and metrics

Часто аналітики й експерти настільки заклопотані інформацією й числами,

that they seem to forget those things in life

що, здається, забувають про речі в житті,

that are difficult to measure

які важко виміряти

and perhaps impossible to cluster under statistical models.

і, мабуть, неможливо згрупувати під статистичними моделями.

But I think this is a mistake, for two main reasons.

Та я думаю, що це помилка з двох причин.

Firstly, because we are emotional beings.

По-перше, тому, що ми -- істоти емоційні.

As human beings, I think we all are like that.

Гадаю, як люди ми всі в цьому подібні.

But secondly, and this is new,

Але по-друге, і це щось нове,

we have entered a new stage in world history

ми ввійшли у новий етап світової історії,

in which collective sentiments guide and misguide politics

коли колективні настрої спрямовують політику у правильне чи неправильне русло

more than ever before.

більше, ніж будь-коли.

And through social media and social networking,

І через ЗМІ й соціальні мережі

these sentiments are further amplified,

ці настрої ще більше наростають,

polarized, and they travel around the world quite fast.

розходяться і швидко подорожують світом.

Ours is the age of anxiety, anger,

Наш час став часом тривоги, гніву,

distrust, resentment

недовіри, образ

and, I think, lots of fear.

і, на мою думку, безлічі страхів.

But here's the thing:

Але ось у чому справа:

even though there's plenty of research about economic factors,

тепер є достатньо досліджень економічних чинників,

there's relatively few studies about emotional factors.

але відносно мало -- чинників емоційних.

Why is it that we underestimate feelings and perceptions?

Чому ми недооцінюємо почуття й відчуття?

I think it's going to be one of our biggest intellectual challenges,

Думаю, це стане одним з наших найбільших інтелектуальних викликів,

because our political systems are replete with emotions.

адже політичні системи просто рясніють емоціями.

In country after country,

Країна за країною,

we have seen illiberal politicians exploiting these emotions.

ми бачимо, як неліберальні політики експлуатують ці емоції.

And yet within the academia and among the intelligentsia,

Утім, навіть у колах освітян та інтеліґенції

we are yet to take emotions seriously.

ми ще не почали сприймати емоції серйозно.

I think we should.

А я гадаю, варто було б.

And just like we should focus on economic inequality worldwide,

Нам треба однаково зосереджуватися і на економічній нерівності у світі,

we need to pay more attention to emotional and cognitive gaps worldwide

і на емоційних і коґнітивних прірвах,

and how to bridge these gaps,

а ще на те, як ці прірви знівелювати,

because they do matter.

тому що вони дійсно мають значення.

Years ago, when I was still living in Istanbul,

Багато років тому, коли я все ще мешкала в Стамбулі,

an American scholar working on women writers in the Middle East

американська вчена, яка досліджувала письменниць Близького Сходу,

came to see me.

зустрілася зі мною.

And at some point in our exchange, she said,

І в якийсь момент нашої бесіди вона сказала:

"I understand why you're a feminist,

"Я розумію, чому ви феміністка,

because, you know, you live in Turkey."

бо ви, ну, знаєте, живете в Туреччині".

And I said to her,

І я відповіла їй:

"I don't understand why you're not a feminist,

"Я не розумію, чому ви не феміністка,

because, you know, you live in America."

бо ви, ну, знаєте, живете в Америці".

(Laughter)

(Сміх)

(Applause)

(Оплески)

And she laughed.

І вона засміялася.

She took it as a joke,

Вона сприйняла це як жарт,

and the moment passed.

і момент було втрачено.

(Laughter)

(Сміх)

But the way she had divided the world into two imaginary camps,

Але те, як вона поділила світ на два уявні табори,

into two opposite camps --

на два протилежні табори --

it bothered me and it stayed with me.

зачепило мене і не йшло мені з голови.

According to this imaginary map,

Згідно з уявною мапою,

some parts of the world were liquid countries.

деякі частини світу -- це нестійкі країни.

They were like choppy waters not yet settled.

Вони як мінливі води, які ще не втихомирились.

Some other parts of the world, namely the West,

Інші частини світу, а саме Захід --

were solid, safe and stable.

міцні, безпечні й сталі.

So it was the liquid lands that needed feminism

Тому саме нестійким країнам потрібен фемінізм,

and activism and human rights,

активізм і права людини,

and those of us who were unfortunate enough

І ті з нас, кому не пощастило

to come from such places

народитися в таких місцях,

had to keep struggling for these most essential values.

мали продовжувати боротьбу за ці найпростіші цінності.

But there was hope.

Але існувала надія.

Since history moved forward,

З плином часу,

even the most unsteady lands would someday catch up.

навіть найнестійкіші країни одного дня наздоженуть решту.

And meanwhile, the citizens of solid lands

А тим часом, мешканці "міцних" держав

could take comfort in the progress of history

могли б насолоджуватися поступом історії

and in the triumph of the liberal order.

і тріумфом ліберального порядку.

They could support the struggles of other people elsewhere,

Вони могли б підтримувати боротьбу інших народів,

but they themselves did not have to struggle

але їм самим більше не треба було боротися

for the basics of democracy anymore,

за основи демократії,

because they were beyond that stage.

бо вони вже давно пройшли цей етап.

I think in the year 2016,

Здається, у 2016

this hierarchical geography was shattered to pieces.

ця ієрархічна географія розкололася на друзки.

Our world no longer follows this dualistic pattern

Наш світ уже не живе за дуалістичною моделлю

in the scholar's mind, if it ever did.

цієї вченої, якщо взагалі колись жив.

Now we know that history does not necessarily move forward.

Тепер ми знаємо, що історія не конче рухається вперед.

Sometimes it draws circles,

Часами вона йде по колу,

even slides backwards,

може навіть відступити назад,

and that generations can make the same mistakes

і що нові покоління можуть робити ті самі помилки,

that their great-grandfathers had made.

що робили їхні прапрадіди.

And now we know that there's no such thing

І тепер ми знаємо, що немає такого поняття

as solid countries versus liquid countries.

як міцні країни й мінливі країни.

In fact, we are all living in liquid times,

Взагалі-то, усі ми зараз живемо в мінливі часи,

just like the late Zygmunt Bauman told us.

як і сказав Зиґмунт Бауман.

And Bauman had another definition for our age.

Бауман мав іще одне визначення для нашого часу.

He used to say we are all going to be walking on moving sands.

Він говорив, що всі ми ходитимемо хиткими пісками.

And if that's the case, I think,

І, якщо це справді так, я думаю,

it should concern us women more than men,

що це має хвилювати нас -- жінок, більше, ніж чоловіків,

because when societies slide backwards into authoritarianism,

оскільки, коли суспільство скочується назад до авторитаризму,

nationalism or religious fanaticism,

націоналізму чи релігійного фанатизму,

women have much more to lose.

жінкам є набагато більше чого втрачати.

That is why this needs to be a vital moment,

Ось чому зараз має наступити переломний момент,

not only for global activism,

не лише для глобального активізму,

but in my opinion, for global sisterhood as well.

а й, на мою думку, для глобального сестринства.

(Applause)

(Оплески)

But I want to make a little confession before I go any further.

Втім, я хочу зробити маленьке зізнання, перш ніж продовжити.

Until recently, whenever I took part in an international conference or festival,

Донедавна, коли б я не брала участі в міжнародних конференціях чи фестивалях,

I would be usually one of the more depressed speakers.

то зазвичай була однією з найдепресивніших учасниць.

(Laughter)

(Сміх)

Having seen how our dreams of democracy and how our dreams of coexistence

Коли я побачила, як наші мрії про демократію і співіснування

were crushed in Turkey,

розбилися в Туреччині,

both gradually but also with a bewildering speed,

поступово, але з бентежною швидкістю,

over the years I've felt quite demoralized.

то роками почувалася розбитою.

And at these festivals there would be some other gloomy writers,

І на цих фестивалях бували інші понурі письменники,

and they would come from places such as Egypt, Nigeria, Pakistan,

вони були з таких країн як Єгипет, Нігерія, Пакистан,

Bangladesh, Philippines, China, Venezuela, Russia.

Банґладеш, Філіппіни, Китай, Венесуела, Росія.

And we would smile at each other in sympathy,

І ми всміхалися одне одному зі співчуттям,

this camaraderie of the doomed.

і цим духом солідарності приречених.

(Laughter)

(Сміх)

And you could call us WADWIC:

Нас можна було б назвати МКЗПП:

Worried and Depressed Writers International Club.

Міжнародний клуб занепокоєних і пригнічених письменників.

(Laughter)

(Сміх)

But then things began to change,

Але тоді все почало змінюватися,

and suddenly our club became more popular,

і раптом, наш клуб став популярнішим,

and we started to have new members.

ми почали набирати нових учасників.

I remember --

Я пам'ятаю --

(Laughter)

(Сміх)

I remember Greek writers and poets joined first, came on board.

Я пам'ятаю, як грецькі письменники й поети першими приєдналися, зійшли на борт.

And then writers from Hungary and Poland,

Потім письменники з Угорщини й Польщі,

and then, interestingly, writers from Austria, the Netherlands, France,

а тоді, на наш подив, письменники з Австрії, Нідерландів, Франції,

and then writers from the UK, where I live and where I call my home,

а за ними письменники з Великої Британії, місця, де я живу, і яке кличу домом,

and then writers from the USA.

а потім вже й письменники зі США.

Suddenly, there were more of us

Зненацька, серед нас стало більше тих,

feeling worried about the fate of our nations

хто почувається стурбованим через долю своєї нації

and the future of the world.

і майбутнє світу.

And maybe there were more of us now

І, мабуть, тепер більше тих,

feeling like strangers in our own motherlands.

хто почувається чужим на власній батьківщині.

And then this bizarre thing happened.

А тоді сталася дивна річ.

Those of us who used to be very depressed for a long time,

Ті з нас, хто довго почувався пригнічено,

we started to feel less depressed,

почали почуватися ліпше,

whereas the newcomers, they were so not used to feeling this way

у той час, як новачки були настільки незвиклими до такого,

that they were now even more depressed.

що тепер почувалися іще гірше.

(Laughter)

(Сміх)

So you could see writers from Bangladesh or Turkey or Egypt

Тому можна було побачити, як письменники з Банґладешу, Туреччини чи Єгипту

trying to console their colleagues

намагаються втішити своїх колег

from Brexit Britain or from post-election USA.

з Британії після Брекзиту чи США після виборів.

(Laughter)

(Сміх)

But joking aside,

Проте, якщо серйозно,

I think our world is full of unprecedented challenges,

я думаю, що наш світ повен безпрецедентних викликів,

and this comes with an emotional backlash,

і все це супроводжується емоційними спалахами,

because in the face of high-speed change,

оскільки перед обличчям швидкоплинних змін

many people wish to slow down,

багато людей хочуть пригальмувати,

and when there's too much unfamiliarity,

і коли навколо забагато незнайомого,

people long for the familiar.

люди тягнуться до звичного.

And when things get too confusing,

А коли життя стає надто заплутаним,

many people crave simplicity.

багато людей жадають простоти.

This is a very dangerous crossroads,

Це дуже небезпечне роздоріжжя,

because it's exactly where the demagogue enters into the picture.

адже саме в цей момент на сцену виходить демагог.

The demagogue understands how collective sentiments work

Демагог розуміє, як працюють колективні настрої,

and how he -- it's usually a he -- can benefit from them.

і як він -- переважно це він -- може ними скористатися.

He tells us that we all belong in our tribes,

Він каже нам, що всі ми належимо до своїх племен,

and he tells us that we will be safer if we are surrounded by sameness.

каже, що ми будемо в безпеці, якщо нас оточуватиме однаковість.

Demagogues come in all sizes and in all shapes.

Демагогом може виявитися будь-хто.

This could be the eccentric leader of a marginal political party

Ним може бути ексцентричний лідер другорядної політичної партії

somewhere in Europe,

десь у Європі,

or an Islamist extremist imam preaching dogma and hatred,

або ісламський екстреміст-імам, який проповідує догми і ненависть,

or it could be a white supremacist Nazi-admiring orator somewhere else.

чи білий супремасист-оратор, який рівняється на нацистів, деінде.

All these figures, at first glance -- they seem disconnected.

Усі ці люди, на перший погляд, здаються непов'язаними.

But I think they feed each other,

Однак, я думаю, що вони живлять одне одного,

and they need each other.

і потребують одне одного.

And all around the world,

І в цілому світі,

when we look at how demagogues talk and how they inspire movements,

якщо ми подивимось на те, як демагоги говорять і надихають створення рухів,

I think they have one unmistakable quality in common:

то помітимо серед них одну беззаперечну спільну рису:

they strongly, strongly dislike plurality.

їх дуже-дуже дратує плюралізм.

They cannot deal with multiplicity.

Вони не терплять розмаїття.

Adorno used to say,

Адорно казав:

"Intolerance of ambiguity is the sign of an authoritarian personality."

"Нетерпимість неоднозначності є ознакою авторитарної особистості".

But I ask myself:

Але я запитую себе:

What if that same sign,

що як той самий знак,

that same intolerance of ambiguity --

та сама нетерпимість неоднозначності --

what if it's the mark of our times, of the age we're living in?

що як це мітка нашого часу, ери, у якій ми живемо?

Because wherever I look, I see nuances withering away.

Бо куди б я не поглянула, я бачу, як зникають відтінки.

On TV shows, we have one anti-something speaker

На шоу на ТБ у нас завжди є гість з поглядами проти чогось

situated against a pro-something speaker.

навпроти гостя з поглядами за щось.

Yeah? It's good ratings.

Так? Це високі рейтинги.

It's even better if they shout at each other.

Вони ще вищі, коли ті двоє кричать одне на одного.

Even in academia, where our intellect is supposed to be nourished,

Навіть серед інтеліґенції, де інтелект мав би плекатись,

you see one atheist scholar competing with a firmly theist scholar,

ми бачимо, як науковець-атеїст дискутує з колегою з твердими теїстичними поглядами,

but it's not a real intellectual exchange,

та це не справжній інтелектуальний диспут,

because it's a clash between two certainties.

це -- зіткнення двох беззаперечних істин.

I think binary oppositions are everywhere.

Гадаю, бінарні опозиції зараз усюди.

So slowly and systematically,

Тому поволі й систематично

we are being denied the right to be complex.

нам відмовляють у праві бути складними.

Istanbul, Berlin, Nice, Paris, Brussels,

Стамбул, Берлін, Ніцца, Париж, Брюссель,

Dhaka, Baghdad, Barcelona:

Дака, Баґдад, Барселона:

we have seen one horrible terror attack after another.

ми бачили один жахливий терористичний акт за іншим.

And when you express your sorrow, and when you react against the cruelty,

І коли висловлюєш свій жаль і якось реагуєш проти жорстокості,

you get all kinds of reactions,

можна отримати всілякі коментарі,

messages on social media.

повідомлення у соцмережах.

But one of them is quite disturbing,

Та один з них досить тривожний,

only because it's so widespread.

тому що зустрічається дуже часто.

They say, "Why do you feel sorry for them?

Вони кажуть: "Чому тобі їх шкода?

Why do you feel sorry for them?

Чому тобі їх шкода?

Why don't you feel sorry for civilians in Yemen

Чому тобі не шкода цивільних у Ємені

or civilians in Syria?"

чи цивільних у Сирії?"

And I think the people who write such messages

І я думаю, що люди, які пишуть такі повідомлення,

do not understand

не розуміють,

that we can feel sorry for and stand in solidarity with

що ми можемо співчувати і бути в солідарності

victims of terrorism and violence in the Middle East, in Europe,

з жертвами тероризму і жорстокості на Близькому Сході, у Європі,

in Asia, in America, wherever, everywhere,

Азії, Америці, будь-де і всюди,

equally and simultaneously.

рівноцінно й одночасно.

They don't seem to understand that we don't have to pick one pain

Здається, вони не розуміють, що нам необов'язково вибирати один біль

and one place over all others.

чи одне місце з-поміж усіх інших.

But I think this is what tribalism does to us.

Але саме це робить з нами трайбалізм.

It shrinks our minds, for sure,

Він звужує наш розум, без сумніву,

but it also shrinks our hearts,

та він також звужує наші серця,

to such an extent that we become numb to the suffering of other people.

до такої міри, що ми стаємо глухими до страждання інших людей.

And the sad truth is, we weren't always like this.

А сумна правда в тому, що ми не завжди були такими.

I had a children's book out in Turkey,

У Туреччині вийшла моя дитяча книга,

and when the book was published, I did lots of events.

і коли її видали, я влаштувала багато подій.

I went to many primary schools,

Я їздила по багатьох початкових школах,

which gave me a chance to observe younger kids in Turkey.

що дало мені змогу поспостерігати за маленькими дітьми в Туреччині.

And it was always amazing to see how much empathy, imagination

І мене завжди дуже вражало, скільки в них співпереживання, уяви

and chutzpah they have.

і відваги.

These children are much more inclined to become global citizens

Діти набагато більше схильні стати громадянами землі,

than nationalists at that age.

ніж націоналістами у цьому віці.

And it's wonderful to see, when you ask them,

Чудово бачити, що багато з них

so many of them want to be poets and writers,

хочуть стати поетами і письменниками,

and girls are just as confident as boys,

а дівчатка такі ж упевнені, як хлопчики,

if not even more.

якщо не більше.

But then I would go to high schools,

Але потім я їздила у вищі школи,

and everything has changed.

і все змінилося.

Now nobody wants to be a writer anymore,

Уже ніхто не хоче бути письменником,

now nobody wants to be a novelist anymore,

ніхто не хоче писати романи,

and girls have become timid,

а дівчата стали боязкими,

they are cautious, guarded,

вони обережні, стримані,

reluctant to speak up in the public space,

неохоче висловлюються в громадському просторі,

because we have taught them --

тому що ми навчили їх --

the family, the school, the society --

сім'я, школа, суспільство --

we have taught them to erase their individuality.

ми навчили їх стирати свою індивідуальність.

I think East and West,

Я вважаю, що і Схід, і Захід,

we are losing multiplicity,

всюди ми втрачаємо різноманітність,

both within our societies and within ourselves.

і в суспільствах, і всередині себе.

And coming from Turkey, I do know that the loss of diversity

І те, що я з Туреччини, свідчить, що я знаю, наскільки великою

is a major, major loss.

є втрата розмаїття.

Today, my motherland became the world's biggest jailer

Нині моя батьківщина перетворилася на найбільшу в'язницю світу

for journalists,

для журналістів,

surpassing even China's sad record.

обійшовши навіть антирекорд Китаю.

And I also believe that what happened over there in Turkey

Я також переконана, що те, що трапилось у Туреччині,

can happen anywhere.

може трапитись будь-де.

It can even happen here.

Це може трапитися тут.

So just like solid countries was an illusion,

Тож однобокі особистості -- це така сама ілюзія,

singular identities is also an illusion,

як і "міцні" країни,

because we all have a multiplicity of voices inside.

тому що у всіх всередині живе багато голосів.

The Iranian, the Persian poet, Hafiz,

Іранський, перський поет Гафіз,

used to say, "You carry in your soul every ingredient necessary

казав: "У душі в тебе є всі необхідні складники,

to turn your existence into joy.

аби перетворити своє існування на радість.

All you have to do is to mix those ingredients."

Усе, що треба зробити -- це перемішати складники".

And I think mix we can.

І, думаю, це нам під силу.

I am an Istanbulite,

Я стамбулка,

but I'm also attached to the Balkans,

але в мене також зв'язок з Балканами,

the Aegean, the Mediterranean,

Егейським морем, Сердземномор'ям,

the Middle East, the Levant.

Близьким Сходом, Левантом.

I am a European by birth, by choice,

Я європейка за народженням, за вибором,

the values that I uphold.

цінностями, яких я дотримуюсь.

I have become a Londoner over the years.

З плином років, я стала лондонкою.

I would like to think of myself as a global soul, as a world citizen,

Я люблю думати про себе як про глобальну душу, громадянку Землі,

a nomad and an itinerant storyteller.

кочівницю і мандрівну оповідачку.

I have multiple attachments, just like all of us do.

У мене багато зацікавлень, як і у всіх нас.

And multiple attachments mean multiple stories.

А багато зацікавлень -- це завжди багато історій.

As writers, we always chase stories, of course,

Ми, письменники, завжди ганяємось за історіями,

but I think we are also interested in silences,

Але, мені видається, що нас також цікавлять мовчання,

the things we cannot talk about,

речі, про які ми не можемо говорити,

political taboos, cultural taboos.

політичні табу, культурні табу.

We're also interested in our own silences.

Нас також цікавлять власне мовчання.

I have always been very vocal about and written extensively

Я завжди гучно говорила і багато писала

about minority rights, women's rights,

про права меншин, права жінок,

LGBT rights.

права ЛҐБТ.

But as I was thinking about this TED Talk,

Але поки я думала про цю промову на TEDі,

I realized one thing:

я усвідомила одну річ:

I have never had the courage to say in a public space

мені ніколи не вистачало сміливості сказати у публічному місці,

that I was bisexual myself,

що я бісексуалка,

because I so feared the slander

бо я так боялася наклепів,

and the stigma and the ridicule

таврування, висміювання

and the hatred that was sure to follow.

і ненависті, які б викликало моє зізнання.

But of course, one should never, ever, remain silent

Однак, без сумніву, ніколи не можна мовчати,

for fear of complexity.

через страх перед складністю.

(Applause)

(Оплески)

And although I am no stranger to anxieties,

І хоча мені не чужі тривоги,

and although I am talking here about the power of emotions --

хоча я говорю тут про силу емоцій --

I do know the power of emotions --

я таки знаю про силу емоцій --

I have discovered over time

з часом я зрозуміла,

that emotions are not limitless.

що емоції мають свою межу.

You know? They have a limit.

Знаєте? У них є межа.

There comes a moment --

Іноді настає момент --

it's like a tipping point or a threshold --

як поворотний момент або поріг --

when you get tired of feeling afraid,

коли втомлюєшся від почуття страху,

when you get tired of feeling anxious.

коли втомлюєшся від почуття тривоги.

And I think not only individuals,

І, думаю, це стосується не лише окремих людей,

but perhaps nations, too, have their own tipping points.

а, можливо, й націй, які теж мають свої переломні моменти.

So even stronger than my emotions

Сильнішим за мої емоції

is my awareness

є моє усвідомлення,

that not only gender, not only identity,

що не лише ґендер, не лише ідентичність,

but life itself is fluid.

а й саме життя є плавним.

They want to divide us into tribes,

Нас хочуть поділити на плем'я,

but we are connected across borders.

але нас не розділять навіть кордони.

They preach certainty,

Нам проповідують упевненість,

but we know that life has plenty of magic

але ми знаємо, що в житті чимало магії

and plenty of ambiguity.

і чимало неоднозначності.

And they like to incite dualities,

Нас хочуть підбурити до дуалізму,

but we are far more nuanced than that.

але ми набагато різнобічніші.

So what can we do?

То що ми можемо зробити?

I think we need to go back to the basics,

Думаю, нам треба повернутися до основ,

back to the colors of the alphabet.

до кольорів абетки.

The Lebanese poet Khalil Gibran used to say,

Ліванський поет Халіл Джібран казав:

"I learned silence from the talkative

"Я навчився тиші у балакучих

and tolerance from the intolerant

і толерантності у нетерпимих,

and kindness from the unkind."

і доброти у злих".

I think it's a great motto for our times.

Мені здається, це чудове гасло для наших часів.

So from populist demagogues, we will learn

Демагоги-популісти навчать нас

the indispensability of democracy.

незамінності демократії.

And from isolationists, we will learn the need for global solidarity.

Ізоляціоністи навчать нас потребі світової солідарності.

And from tribalists, we will learn the beauty of cosmopolitanism

Трайбалісти навчать нас краси космополітизму

and the beauty of diversity.

і краси розмаїття.

As I finish, I want to leave you with one word, or one taste.

Насамкінець, я хочу залишити вас з одним словом або одним смаком.

The word "yurt" in Turkish means "motherland."

Слово "yurt" турецькою означає "батьківщина".

It means "homeland."

Означає "вітчизна".

But interestingly, the word also means

Але цікаво, що це слово також означає

"a tent used by nomadic tribes."

"намет, який використовують кочові племена".

And I like that combination, because it makes me think

Я люблю це поєднання, тому що воно наштовхує мене на думку,

homelands do not need to be rooted in one place.

що батьківщина не має бути вкоріненою в одне місце.

They can be portable.

Вона може бути переносною.

We can take them with us everywhere.

Ми можемо взяти її зі собою.

And I think for writers, for storytellers,

І в письменників, в оповідачів,

at the end of the day,

врешті-решт,

there is one main homeland,

є лише одна батьківщина,

and it's called "Storyland."

і називається вона "Країною історій".

And the taste of that word

Це словосполучення

is the taste of freedom.

смакує як свобода.

Thank you.

Дякую.

(Applause)

(Оплески)