How the arts help homeless youth heal and build | Malika Whitley

Перекладач: Svitlana Zapolskykh Утверджено: Khrystyna Romashko

Don't you love a good nap?

Хто не любить поспати вдень?

(Laughter)

(Сміх)

Just stealing away that small block of time

Тихенько ненадовго

to curl up on your couch for that sweet moment of escape.

згорнутися калачиком на дивані і втекти від реальності.

It's one of my favorite things,

Одна з моїх улюблених речей,

but something I took for granted

яку я сприймала як належне,

before I began experiencing homelessness as a teenager.

поки у підлітковому віці не залишилася без житла.

The ability to take a nap is only reserved for stability and sureness,

Подрімати вдень можливо тільки за умов стабільності та впевненості,

something you can't find

чого не буває,

when you're carrying everything you own in your book bag

якщо носиш все своє майно у рюкзаку

and carefully counting the amount of time you're allowed to sit in any given place

та ретельно прораховуєш, скільки часу можна сидіти в тому чи іншому місці,

before being asked to leave.

поки тебе не попросять піти.

I grew up in Atlanta, Georgia,

Я виросла в Атланті, у штаті Джорджія.

bouncing from house to house

Переїжджала з місця на місце

with a loving, close-knit family

зі своєю люблячою дружною родиною

as we struggled to find stability

у пошуках стабільного

in our finances.

матеріального стану.

But when my mom temporarily lost herself to mania

Але коли моя мама тимчасово втратила розум,

and when that mania chose me as its primary scapegoat

її хвороба обрала мене своїм цапом-відбувайлом,

through both emotional and physical abuse,

знущаючись наді мною морально та фізично.

I fled for my safety.

Мені довелося втекти з дому.

I had come to the conclusion that homelessness was safer for me

Я дійшла до висновку, що бути безпритульною безпечніше,

than being at home.

ніж залишатися вдома.

I was 16.

Мені було 16 років.

During my homelessness, I joined Atlanta's 3,300 homeless youth

У цьому віці я стала однією з 3300 безпритульних підлітків в Атланті,

in feeling uncared for,

нікому непотрібних,

left out and invisible each night.

покинутих і непомітних вночі.

There wasn't and still is not any place

Досі ще не з'явилось такого місця,

for a homeless minor to walk off the street

куди безпритульна дитина могла б піти з вулиці,

to access a bed.

щоб поспати у ліжку.

I realized that most people thought of homelessness

Більшість людей вважають безпритульних

as some kind of lazy, drug-induced squalor and inconvenience,

лінивими, брудними наркоманами, від яких лише проблеми,

but that didn't represent my book bag full of clothes and schoolbooks,

але я була зовсім іншою: носила рюкзак з одягом та підручниками,

or my A+ grade point average.

мала відмінні оцінки в школі.

I would sit on my favorite bench downtown

Я любила сидіти на лавці в центрі міста

and watch as the hours passed by

й дивитись, як летить час,

until I could sneak in a few hours of sleep

а потім шукала, де переночувати:

on couches, in cars,

на дивані, в машині,

in buildings or in storage units.

у будівлі чи на складі.

I, like thousands of other homeless youth, disappeared into the shadows of the city

Разом з тисячами безпритульних підлітків, я пірнала у міську темряву,

while the whole world kept spinning

а світ продовжував жити своїм життям,

as if nothing at all had gone terribly wrong.

наче у цьому не було нічого страшного.

The invisibility alone almost completely broke my spirit.

Саме ця невидимість для інших ледве не зломила мій дух остаточно.

But when I had nothing else, I had the arts,

Але коли в мене нічого не було, зі мною було мистецтво.

something that didn't demand

Воно не вимагало від мене

material wealth from me in exchange for refuge.

матеріальних благ в обмін на притулок.

A few hours of singing, writing poetry

Годинами я співала, писала вірші,

or saving up enough money

а коли мала достатньо грошей,

to disappear into another world at a play

ходила на вистави, щоб потрапити в інший світ.

kept me going and jolting me back to life when I felt at my lowest.

Це допомагало мені триматися, повертало до життя в найгірші часи.

I would go to church services on Wednesday evenings

Я відвідувала церковні служби по вечорах у середу.

and, desperate for the relief the arts gave me,

Я відчайдушно потребувала підтримки, і знайшла її в мистецтві.

I would go a few hours early,

Я приходила за декілька годин до початку,

slip downstairs

спускалась вниз,

and into a part of the world where the only thing that mattered

і потрапляла у світ, де важливо було тільки

was whether or not I could hit the right note in the song

попадати в ноти у пісні,

I was perfecting that week.

яку я розучувала.

I would sing for hours.

Я співала по багато годин.

It gave me so much strength to give myself permission

Мені надавало сил те, що я могла дозволити собі

to just block it all out and sing.

забути про все і просто співати.

Five years later, I started my organization, ChopArt,

Через п'ять років я заснувала свою організацію – ChopArt.

which is a multidisciplinary arts organization for homeless minors.

Це багатопрофільна творча організація для безпритульних підлітків.

ChopArt uses the arts as a tool for trauma recovery

В ChopArt мистецтво застосовується як засіб відновлення після травм.

by taking what we know about building community

Ми застосовуємо свої знання, щоб згуртувати спільноту

and restoring dignity

і повернути людям гідність

and applying that to the creative process.

із залученням творчого процесу.

ChopArt is headquartered in Atlanta, Georgia,

Наша штаб-квартира – в Атланті, штаті Джорджія,

with additional programs in Hyderabad, India, and Accra, Ghana,

а філіали є також в Хайдабараді в Індії й Акрі у Гані.

and since our start in 2010,

З дня заснування у 2010 році

we've served over 40,000 teens worldwide.

ми допомогли більш, ніж 40 000 підлітків у світі.

Our teens take refuge

Наші підлітки знаходять порятунок

in the transformative elements of the arts,

у живильній силі мистецтва,

and they depend on the safe space ChopArt provides for them to do that.

і ChopArt надає їм безпечне місце для цього.

An often invisible population uses the arts to step into their light,

Мистецтво виводить цю непомітну групу населення на світло,

but that journey out of invisibility is not an easy one.

але цей шлях не з легких.

We have a sibling pair, Jeremy and Kelly,

У нас є брат і сестра, Джеремі і Келлі.

who have been with our program for over three years.

які вже з нами більше трьох років.

They come to the ChopArt classes every Wednesday evening.

Вони приходять на наші заняття кожного вечора по середах.

But about a year ago,

Близько року тому

Jeremy and Kelly witnessed their mom seize and die right in front of them.

мама Джеремі і Келлі померла від нападу у них на очах.

They watched as the paramedics failed to revive her.

Вони дивились, як лікарі намагалися врятувати їй життя.

They cried as their father

Плакали, коли їхній батько

signed over temporary custody to their ChopArt mentor, Erin,

підписував дозвіл на тимчасову опіку наставника Ерін в ChopArt,

without even allowing them to take an extra pair of clothes on their way out.

їм не дозволили навіть взяти запасний одяг з дому.

This series of events broke my heart,

Ця низка подій розбила мені серце,

but Jeremy and Kelly's faith and resolve in ChopArt

але їхнє прагнення та віра в ChopArt

is what keeps me grounded in this work.

пітримує мій дух.

Kelly calling Erin in her lowest moment,

Келлі дзвонила Ерін у найтяжчі хвилини,

knowing that Erin would do whatever she could

знаючи, що Ерін зробить усе можливе,

to make them feel loved and cared for,

щоб огорнути їх любов'ю та турботою.

is proof to me that by using the arts as the entry point,

Я впевнена, що використовуючи мистецтво як відправну точку,

we can heal and build our homeless youth population.

ми допомагаємо підліткам зцілюватися й будувати.

And we continue to build.

І ми продовжуємо свою справу.

We build with Devin,

Ми будуємо з Девіном,

who became homeless with his family

тим, хто залишився без житла,

when his mom had to choose between medical bills or the rent.

коли його мамі довелося обирати між лікарняними рахунками і платою за оренду.

He discovered his love of painting through ChopArt.

У ChopArt він відкрив у собі любов до малювання.

We build with Liz,

Ми будуємо з Ліз,

who has been on the streets most of her teenage years

яка провела майже всі юнацькі роки на вулиці.

but turns to music to return to herself

Вона звертається до музики, щоб знову стати собою,

when her traumas feel too heavy for her young shoulders.

коли не в змозі винести на своїх юних плечах все пережите.

We build for Maria,

Ми будуємо для Марії,

who uses poetry to heal

яку зцілили вірші

after her grandfather died in the van

після смерті дідуся у фургоні,

she's living in with the rest of her family.

де вона живе зі всією сім'єю.

And so to the youth out there experiencing homelessness,

І всім підліткам, які опинилися на вулиці,

let me tell you,

я хочу сказати:

you have the power to build within you.

у вас є внутрішній потенціал.

You have a voice through the arts

Мистецтво дає вам голос

that doesn't judge what you've been through.

і не засуджує за те, через що вам довелося пройти.

So never stop fighting to stand in your light

Тому не переставайте йти до світла,

because even in your darkest times,

тому що навіть в найтемніші часи

we see you.

ми вас бачимо.

Thank you.

Дякую.

(Applause)

(Оплески)