How could so many people support Hitler? - Joseph Lacey

Перекладач: Eleonora Radchenko Утверджено: Inna Fedorenko

In Jerusalem, on April 11th, 1961,

11 квітня 1961 року в Єрусалимі

Adolf Eichmann stood trial for crimes against humanity.

Адольф Айхман постав перед судом за скоєння злочинів проти людства.

Eichmann had been a Nazi official tasked with organizing the transport

Він був нацистським офіцером, якому було доручено вивезти

of over 1.5 million European Jews to ghettos and concentration camps.

понад 1.5 мільйона євреїв у Європі до гетто та концтаборів.

He was popularly described as an evil mastermind

Його часто описували як злого генія, який керував звірствами

who orchestrated atrocities from a cushy German office,

сидячи у затишку тепленького німецького штабу,

and many were eager to see the so-called “desk murderer” tried for his crimes.

і багато кому кортіло побачити, як судять цього “канцелярського ката“.

Однак в суді постав вередун, що більше був схожий на нудного бюрократа,

But the squeamish man who took the stand seemed more like a dull bureaucrat

than a sadistic killer.

аніж на садистського вбивцю.

The disparity between Eichmann’s nature and his actions

Багатьох глядачів занепокоїла така різниця

між діями та сутністю Айхмана.

was unsettling for many viewers,

but for philosopher Hannah Arendt,

А от філософиню Ганну Арендт

this contradiction inspired a disturbing revelation.

цей випадок надихнув на страшне відкриття.

Arendt was a German Jew who fled her homeland in 1933

Арендт була німецькою єврейкою, якій 1933 року довелось покинути вітчизну

after being briefly imprisoned by the German secret police.

після тимчасового ув’язнення в гестапо.

Перебуваючи у Франції та пізніше Сполучених Штатах як біженка

As a refugee in France and then the United States,

she dedicated herself to understanding how the Nazi regime came to power,

вона присвятила себе дослідженню того, як нацистський режим здобув владу,

and more specifically, how it inspired so many atrocities.

а зокрема, як він породив стільки звірств.

На той час багато хто гадав, що Третій Рейх був аномалією в історії,

A common opinion at the time was that the Third Reich was a historical oddity;

a perfect storm of uniquely evil leaders

і що німецькі громадяни підтримували цей нищівний рій особливо лихих лідерів,

supported by German citizens looking for revenge

бо прагнули помститися після поразки у Першій світовій війні.

after their defeat in World War I.

But Arendt believed the true conditions behind this unprecedented rise

Але Арендт вважала, що справжні причини цього небаченого злету тоталітаризму

of totalitarianism weren’t specific to Germany.

не були пов’язані безпосередньо з Німеччиною.

У 1950-х роках Арендт розробила теорію людського стану,

Throughout the 1950s, Arendt developed a theory of the human condition

that divided life into three facets:

яка ділила життя на три аспекти:

labor— in which we satisfy our material needs and desires;

праця, яка задовольняє наші матеріальні потреби та бажання,

робота, у якій ми будуємо фізичну та культурну світову структуру,

work— in which we build the world’s physical and cultural infrastructure;

and action— in which we publicly articulate our values

та діяльність, де ми відкрито заявляємо про свої цінності,

to collectively shape the world around us.

щоб разом формувати світ навколо.

Останній аспект діяльності, на думку Арендт

It was this last facet, the life of action,

that Arendt believed was under attack,

був під загрозою як у Німеччині,

both in Germany and many other industrialized societies.

так і в багатьох інших промислово розвинених суспільствах.

Вона розглядала сучасність як епоху, якою керує праця,

She saw modernity as an age ruled by labor,

where individuals mainly appear in the social world

коли загалом люди перебувають у соціальному світі,

to produce and consume goods and services

виробляючи товари й послуги та користуючись ними замість того,

rather than share ideas and shape communities.

щоб ділитися ідеями та формувати спільноти.

Arendt believed this had fostered societies and ideologies

Арендт вважала, що це сприяло появі об’єднань та ідеологій

where individuals were seen only for their economic value,

де важливою у людях була їхня економічна цінність,

rather than their moral and political capacities.

а не моральні та політичні здібності.

She believed this isolated people from their neighbors and their sense of self.

Вона вірила, що це ізолювало людей від своїх сусідів та розуміння себе.

And in her 1951 book, “The Origins of Totalitarianism,”

І у своїй книзі 1951 року «Витоки тоталітаризму»

Arendt argued these conditions provided fertile ground for totalitarian regimes,

Арендт стверджувала, що за таких умов процвітатимуть тоталітарні режими,

which use fear and violence to increase isolation

які зловживають страхом і насильством, щоб посилити цю ізоляцію

and make it dangerous to publicly engage as freethinking political agents.

та запобігти відкритій діяльності вільнодумних політичних діячів.

In this lonely state, participating in the regime

У такій самотній державі слідування режиму

becomes the only way to recover a sense of identity and community.

стає єдиним способом відновити почуття ідентичності та спільноти.

Arendt believed it was this kind of environment

На думку Арендт, саме в такому середовищі Айхман

where Eichmann committed his crimes.

здійснював свої злочини.

Most people expected the Jewish German philosopher

Більшість людей очікували, що єврейсько-німецька філософиня

to judge the ex-Nazi harshly.

суворо засудить колишнього нациста.

But while she condemned his monstrous actions,

Але хоч вона й справді засуджувала його жахливі вчинки,

Arendt saw no evidence that Eichmann himself was uniquely evil.

Арендт не бачила доказів того, що сам Айхман був однозначно поганим.

She saw him as a distinctly ordinary man who considered diligent obedience

Вона бачила в ньому пересічну людину, яка вважала сумлінний послух

the highest form of civic duty.

найвищою формою громадянського обов’язку.

And for Arendt, it was exactly this ordinariness that was most terrifying.

І для Арендт саме така пересічність була найстрашнішою.

Her point wasn't just that anyone could do what Eichmann did,

Вона не тільки вважала, що кожен може зробити те, що зробив Айхман,

but that his story suggested ordinary people

але й також, що його приклад показав,

як пересічні люди можуть охоче прийняти свою суспільну роль,

could willingly accept their societal role—

even when it contributed to genocide.

навіть якщо це призведе до геноциду.

Арендт назвала це явище «банальністю зла» і попередила,

Arendt called this phenomenon “the banality of evil,”

and warned that it can emerge whenever society inhibits our ability to think;

що воно виникає щоразу, коли суспільство гальмує нашу здатність мислити,

або точніше, здатність піддавати сумніву наші переконання та дії

or more specifically, to question our beliefs and actions

in a self-reflective internal dialogue.

у вдумливій розмові з самими собою.

Arendt believed this kind of thinking is the only way to confront moral problems,

Арендт вважала, що таке мислення є єдиним способом вирішити моральні проблеми,

and that our responsibility to self-reflect is especially important

і що наша відповідальність за самоаналіз особливо важлива,

when independent thought is threatened.

коли щось загрожує незалежній думці.

She acknowledged that critical thinking in oppressive spaces

Вона визнала, що критичне мислення у гнобительському середовищі

is a defiant act that requires personal courage.

є сміливим викликом, для якого потрібна особиста мужність.

But it must be done regardless,

Але мислити критично слід попри все,

which is why Arendt still held Eichmann accountable.

тому Арендт все одно вважала Айхмана відповідальним.

This thread runs throughout Arendt's work,

Ця тема пронизує роботи Арендт,

у яких вона постійно підкреслює,

where she continually insisted that thinking was our greatest weapon

що мислення є нашою найсильнішою зброєю проти сучасних загроз,

against the threats of modernity.

Namely, a relentless drive for economic and technological development

таких як неминуча жага до економічного та технологічного розвитку,

which would increase social alienation and inhibit human freedom.

який збільшуватиме соціальне відчуження та перешкоджатиме свободі людини.

To foster this essential value,

Згідно з Арендт, щоб розвинути цю важливу цінність,

Arendt believed we need to create formal and informal forums

нам потрібно організувати офіційні та неофіційні зібрання

that allowed for open conversations about shaping our collective future.

для проведення відкритих розмов про побудову спільного майбутнього.

These might include townhall meetings, self-governing workplaces,

Це можуть бути загальноміські збори, зустрічі на робочих місцях

or student unions.

або студентські спілки.

But whatever shape they take,

Але що б це не було,

what’s most important to Arendt is that they value open dialogue

найважливішим для Арендт є відкритий діалог

and critical self-reflection.

та критичний самоаналіз.