Why Public Beheadings Get Millions of Views | Frances Larson | TED Talks

Перекладач: Nadia Havrylyuk Утверджено: Khrystyna Romashko

For the last year,

Протягом останнього року

everyone's been watching the same show,

кожен дивиться одне і те ж шоу,

and I'm not talking about "Game of Thrones,"

і я веду мову не про "Гру престолів",

but a horrifying, real-life drama

а про жахливу, реальну трагедію,

that's proved too fascinating to turn off.

яка виявилася занадто захоплюючою, аби вимкнути.

It's a show produced by murderers

Це шоу створене вбивцями

and shared around the world via the Internet.

і розповсюджене по всьому світу через інтернет.

Their names have become familiar:

Їхні імена вже стали відомими:

James Foley, Steven Sotloff, David Haines, Alan Henning, Peter Kassig,

Джеймс Фоулі, Стівен Сотлоф, Девід Хейнс, Алан Хеннінг, Пітер Кессіг,

Haruna Yukawa, Kenji Goto Jogo.

Харуна Юкава, Кендзі Гото Йоґо.

Their beheadings by the Islamic State

Їхні обезголовлення Ісламською державою

were barbaric,

були варварськими,

but if we think they were archaic,

але якщо ми думаємо, що це пережитки

from a remote, obscure age,

далекого, невідомого минилуго,

then we're wrong.

то ми помиляємось.

They were uniquely modern,

Вони однозначно сучасні,

because the murderers acted knowing well

тому що вбивці діяли, добре знаючи,

that millions of people would tune in to watch.

що мільйони людей знайдуть це відео, аби переглянути.

The headlines called them savages and barbarians,

У заголовках їх називають дикунами та варварами,

because the image of one man overpowering another,

тому що образ людини, яка перемагає іншу

killing him with a knife to the throat,

перерізаючи їй горло,

conforms to our idea of ancient, primitive practices,

відповідає нашому баченню стародавніх, примітивних звичаїв,

the polar opposite of our urban, civilized ways.

які є протилежними до наших міщанських, цивілізованих засобів.

We don't do things like that.

Ми не робимо подібних речей.

But that's the irony.

Проте це - іронія.

We think a beheading has nothing to do with us,

Ми думаємо, що обезголовлення нас не стосується,

even as we click on the screen to watch.

навіть якщо ми увімкнемо відео.

But it is to do with us.

Але це нас стосується!

The Islamic State beheadings

Обезголовлення, скоєні Ісламською державою,

are not ancient or remote.

не є стародавніми чи віддаленими.

They're a global, 21st century event,

Вони є глобальною подією 21 століття,

a 21st century event that takes place in our living rooms, at our desks,

подією 21 століття, яка відбувається в наших вітальнях, на наших столах,

on our computer screens.

на моніторах наших комп'ютерів.

They're entirely dependent on the power of technology to connect us.

Вони повністю залежать від здатності технологій з'єднувати нас.

And whether we like it or not,

І неважливо подобається це нам чи ні,

everyone who watches is a part of the show.

кожен, хто це дивиться, стає частиною шоу.

And lots of people watch.

І досить багато людей дивляться.

We don't know exactly how many.

Ми не знаємо, скільки точно.

Obviously, it's difficult to calculate.

Очевидно, що підрахувати точно дуже важко.

But a poll taken in the UK, for example, in August 2014,

Але згідно з опитуванням, проведеного в Сполученому Королівстві,

estimated that 1.2 million people

наприклад, в серпні 2014 року 1,2 мільйона людей

had watched the beheading of James Foley

переглянули обезголовлення Джеймса Фоулі

in the few days after it was released.

протягом кількох днів з моменту появи відео в мережі.

And that's just the first few days,

І це всього лише в перші дні,

and just Britain.

і лише в Британії.

A similar poll taken in the United States

Таке ж опитування в США

in November 2014

в листопаді 2014

found that nine percent of those surveyed

виявило, що 9% опитаних

had watched beheading videos,

бачили відео зі страти,

and a further 23 percent

а ще 23%

had watched the videos but had stopped just before the death was shown.

почали дивитись, але вимкнули перед самою стратою.

Nine percent may be a small minority of all the people who could watch,

9% - це можливий мінімум усіх тих людей, хто б міг подивитися,

but it's still a very large crowd.

але це всеодно велика кількість.

And of course that crowd is growing all the time,

І, звісно ж, ця кількість постійно збільшується,

because every week, every month,

тому що кожного тижня, кожного місяця

more people will keep downloading and keep watching.

все більше людей будуть завантажувати відео та переглядати їх.

If we go back 11 years,

Якщо ми повернемося на 11 років назад,

before sites like YouTube and Facebook were born,

ще до появи таких сайтів як Youtube і Facebook,

it was a similar story.

ситуація була такою ж.

When innocent civilians like Daniel Pearl,

Коли невинні громадяни як Даніель Перл,

Nick Berg, Paul Johnson, were beheaded,

Нік Берґ, Пол Джонсон були обезголовлені,

those videos were shown during the Iraq War.

ті відео показувались під час війни з Іраком.

Nick Berg's beheading

Обезголовлення Ніка Берґа

quickly became one of the most searched for items on the Internet.

швидко стало одним з найпопулярніших запитів в Інтернеті.

Within a day, it was the top search term

Протягом дня воно стало найчастішим пошуковим запитом

across search engines like Google, Lycos, Yahoo.

в таких пошукових системах як Google, Lycos, Yahoo.

In the week after Nick Berg's beheading,

Через тиждень після страти Ніка Берґа

these were the top 10 search terms in the United States.

ці запити були ТОП-10 в США.

Запит на це відео залишався найбільш поширеним протягом тижня

The Berg beheading video remained the most popular search term for a week,

and it was the second most popular search term for the whole month of May,

і був другим за популярністю протягом всього травня,

runner-up only to "American Idol."

поступаючись місцем лише "Американському ідолу".

Пов'язаний із Аль-Каїдою веб-сайт,

The al-Qaeda-linked website that first showed Nick Berg's beheading

який першим виклав відео з обезголовленням Ніка Берґа,

had to close down within a couple of days due to overwhelming traffic to the site.

змушений був закритися через декілька днів

через шалене відвідування сайту.

One Dutch website owner said that his daily viewing figures

Власник одного з голландських сайтів

повідомив, що кількість переглядів за день

rose from 300,000 to 750,000

зростала від 300 000 до 750 000

every time a beheading in Iraq was shown.

щоразу, як виставлялось відео зі стратою в Іраку.

He told reporters 18 months later

18 місяців потому, він повідомив репортерам,

that it had been downloaded many millions of times,

що відео завантажувалось мільйони разів,

and that's just one website.

і це лише один веб-сайт.

A similar pattern was seen again and again

Така тенденція повторювалась знову і знову,

when videos of beheadings were released during the Iraq War.

коли з'являлись відео зі стратами протягом війни в Іраку.

Social media sites have made these images more accessible than ever before,

Соціальні мережі зробили ці відео більш доступними,

ніж коли-небудь,

but if we take another step back in history,

але коли ми знову заглянемо в історію,

we'll see that it was the camera that first created a new kind of crowd

то побачимо, що це була камера,

що першою створила новий вид натовпу

in our history of beheadings as public spectacle.

в нашій історії обезголовлень як публічного видовища.

As soon as the camera appeared on the scene,

Як тільки камера вперше з'явилась,

a full lifetime ago on June 17, 1939,

ціле покоління тому, 17 липня 1939,

it had an immediate and unequivocal effect.

вона мала негайний та однозначний ефект.

That day, the first film of a public beheading was created in France.

Того дня було знято перший фільм публічного обезголовлення у Франції.

It was the execution, the guillotining, of a German serial killer, Eugen Weidmann,

Це була страта на гільйотині

німецького серійного вбивці Ежена Вайдмана

outside the prison Saint-Pierre in Versailles.

поза стінами тюрми Сен-П'єр у Версалі.

Weidmann was due to be executed at the crack of dawn,

Вайдман мав бути страчений на світанку,

as was customary at the time,

що було звичним в той час,

but his executioner was new to the job,

але його кат був новачком

and he'd underestimated how long it would take him to prepare.

та недооцінив, скільки часу йому знадобиться для приготування.

So Weidmann was executed at 4:30 in the morning,

Отож Вайдмана було страчено о 4:30 ранку,

by which time on a June morning,

а в той липневий ранок

there was enough light to take photographs,

вже було досить світло, аби зробити фотографії,

and a spectator in the crowd filmed the event,

і глядач з натовпу зняв ту подію на камеру

unbeknownst to the authorities.

без відома влади.

Several still photographs were taken as well,

Було також зроблено декілька прихованих фотографій

and you can still watch the film online today

і навіть зараз ви можете переглянути фільм онлайн

and look at the photographs.

та побачити фотографії.

The crowd on the day of Weidmann's execution

Преса назвала натовп в день страти Вайдмана

was called "unruly" and "disgusting" by the press,

"неконтрольованим" та "огидним",

but that was nothing compared to the untold thousands of people

та це була дрібниця

в порівнянні з незліченними тисячами людей,

who could now study the action

які зараз можуть вивчати це видовище

over and over again,

знову і знову

freeze-framed in every detail.

в найменших деталях на стоп-кадрах.

The camera may have made these scenes more accessible than ever before,

Камера зробила такі сцени більш доступними, ніж будь-коли,

but it's not just about the camera.

але суть не лише в камері.

If we take a bigger leap back in history,

Якщо ж ми ще глибше зануримося в історію,

we'll see that for as long as there have been

то побачимо, що з тих пір, відколи існують

public judicial executions and beheadings,

публічні законні страти та обезголовлення,

there have been the crowds to see them.

завжди була публіка, аби дивитись їх.

In London, as late as the early 19th century,

В Лондоні на початку 19 століття

there might be four or five thousand people to see a standard hanging.

могло прийти 4000 або 5000 людей,

аби подивитись звичайне повішання.

There could be 40,000 or 50,000 to see a famous criminal killed.

Могло зібратись 40 000 або 50 000,

аби стати свідками страти відомого злочинця.

And a beheading, which was a rare event in England at the time,

А обезголовлення, яке було рідкісною подією в Англії того часу,

attracted even more.

приваблювало навіть більше.

In May 1820,

В травні 1820,

five men known as the Cato Street Conspirators

п'ять чоловіків, відомих як "змовники з вулиці Като",

were executed in London for plotting

було страчено в Лондоні

за спробу вбивства членів британського уряду.

to assassinate members of the British government.

They were hung and then decapitated.

Їх повісили, а потім відсікли голови.

It was a gruesome scene.

Це було жахливе видовище.

Each man's head was hacked off in turn and held up to the crowd.

Їхні голови були відсічені по черзі і виставлені на огляд публіки.

And 100,000 people,

І 100 000 людей,

that's 10,000 more than can fit into Wembley Stadium,

а це на 10 000 більше, ніж може вмістити стадіон Вемблі,

had turned out to watch.

прийшли, аби поглянути на це.

The streets were packed.

Вулиці були переповнені.

People had rented out windows and rooftops.

Люди орендували вікна та дахи будинків.

People had climbed onto carts and wagons in the street.

Люди вилазили на вози та колісниці на вулицях.

People climbed lamp posts.

Люди вилазили на ліхтарні стовпи.

People had been known to have died in the crush on popular execution days.

Траплялись навіть випадки, коли люди були затоптані натовпом

Evidence suggests that throughout our history

Докази свідчать, що протягом всієї історії

of public beheadings and public executions,

публічних обезголовлень та публічних страт,

the vast majority of the people who come to see

значна більшість людей, які приходять подивитися на це,

are either enthusiastic or, at best, unmoved.

є або захопленими, або, в кращому випадку, байдужими.

Disgust has been comparatively rare,

Відраза була порівняно рідкісною

and even when people are disgusted and are horrified,

і навіть, коли люди відчувають відразу і є наляканими,

it doesn't always stop them from coming out all the same to watch.

це не завжди зупиняє їх, і вони знову проходять через те саме, аби подивитись.

Perhaps the most striking example

Мабуть, найбільш вражаючим прикладом

of the human ability to watch a beheading and remain unmoved

людської здатності спостерігати обезголовлення і залишатись незворушним

and even be disappointed

та навіть розчарованим,

was the introduction in France in 1792 of the guillotine,

було офіційне представлення гільйотини у Франції в 1792 році,

that famous decapitation machine.

тієї відомої машини для відсічення голови.

To us in the 21st century,

Для нас в 21 столітті

the guillotine may seem like a monstrous contraption,

гільйотина може видатись жахливим винаходом,

but to the first crowds who saw it, it was actually a disappointment.

але для першої публіки, яка її побачила, це, власне, було розчаруванням.

They were used to seeing long, drawn-out, torturous executions on the scaffold,

Люди звикли бачити довгі, затягнуті болісні страти на шибениці,

where people were mutilated and burned and pulled apart slowly.

де людей повільно катували, спалювали і розривали на шматки.

To them, watching the guillotine in action,

Для них побачити гільйотину в дії не було чимось особливим,

it was so quick, there was nothing to see.

бо все відбувалось занадто швидко.

The blade fell, the head fell into a basket, out of sight immediately,

Лезо опускалось, голова падала в корзину, вмить зникаючи з очей,

and they called out,

і люди вигукували:

"Give me back my gallows, give me back my wooden gallows."

"Поверніть мені шибеницю, поверніть мені мою дерев'яну шибеницю."

The end of torturous public judicial executions in Europe and America

Болісні публічні легальні страти в Європі та Америці припинились

was partly to do with being more humane towards the criminal,

частково через більш людяне ставлення до злочинця,

but it was also partly because the crowd obstinately refused to behave

але й частково через те, що натовп наполегливо відмовлявся

in the way that they should.

вести себе так, як слід.

All too often, execution day

Занадто часто день страти

was more like a carnival than a solemn ceremony.

більше нагадував святкування, ніж похмуру церемонію.

Today, a public judicial execution in Europe or America is unthinkable,

Сьогодні, публічна офіційна страта в Європі чи в Америці є чимось немислимим,

but there are other scenarios that should make us cautious

проте є інші сценарії,

які мають змусити нас бути більш обачними,

about thinking that things are different now

думаючи, що зараз все по-іншому,

and we don't behave like that anymore.

і що ми більше так не поводимося.

Take, for example, the incidents of suicide baiting.

Візьміть, для прикладу, випадки суїцидального цькування.

This is when a crowd gathers

Це відбувається, коли збирається натовп,

to watch a person who has climbed to the top of a public building

аби поспостерігати за людиною, яка вилізла на дах громадської будівлі,

in order to kill themselves,

аби покінчити з життям,

and people in the crowd shout and jeer,

і люди з натовпу викрикують та насміхаються:

"Get on with it! Go on and jump!"

"Давай покінчи з цим! Давай стрибай!"

This is a well-recognized phenomenon.

Це широковідоме явище.

One paper in 1981 found that in 10 out of 21 threatened suicide attempts,

Одне дослідження в 1981 виявило, що в 10 з 12 спроб суїциду,

there was incidents of suicide baiting and jeering from a crowd.

траплялися випадки суїцидального цькування та насмішок з натовпу.

And there have been incidents reported in the press this year.

Про такі випадки повідомлялося у пресі і цього року.

This was a very widely reported incident

Це був широковідомий

in Telford and Shropshire in March this year.

у Телфорді та Шропширі випадок в березні цього року.

And when it happens today,

І коли це трапляється зараз,

people take photographs and they take videos on their phones

люди роблять фотографії та знімають відео на телефони,

and they post those videos online.

і виставляють ці відео в мережі.

Коли ж мова йде про жорстоких вбивць,

When it comes to brutal murderers who post their beheading videos,

які постять їхні відео з обезголовленнями,

the Internet has created a new kind of crowd.

то тут інтернет створив новий тип глядачів.

Today, the action takes place in a distant time and place,

Сьогодні дія відбувається у віддаленому часі та місці,

which gives the viewer a sense of detachment from what's happening,

що дає глядачеві відчуття непричетності до того, що вібдувається,

a sense of separation.

відчуття віддаленості.

It's nothing to do with me.

Це мене не стосується.

It's already happened.

Це вже сталося.

We are also offered an unprecedented sense of intimacy.

Нам також пропонується безпрецедентне відчуття близькості.

Today, we are all offered front row seats.

Сьогодні нас всім надають місця в першому ряду.

We can all watch in private, in our own time and space,

Ми всі можемо дивитись наодинці, в нашому власному часі та місці,

and no one need ever know that we've clicked on the screen to watch.

і нікому не потрібно знати, що ми натиснули на клавішу, аби подивитись.

This sense of separation --

Це відчуття віддаленості -

from other people, from the event itself --

від інших людей, від самої події -

seems to be key to understanding our ability to watch,

видається ключем до розуміння нашої здатності дивитися,

and there are several ways

і є декілька способів,

in which the Internet creates a sense of detachment

за допомогою яких інтернет створює відчуття непричетності,

that seems to erode individual moral responsibility.

яке ніби послаблює моральну відповідальність особи.

Our activities online are often contrasted with real life,

Наші дії онлайн часто протиставляються реальному життю,

as though the things we do online are somehow less real.

ніби те, що ми робимо в мережі є певною мірою менш реальним.

We feel less accountable for our actions

Ми відчуваємо себе менш відповідальними за наші вчинки,

when we interact online.

коли знаходимось в мережі.

There's a sense of anonymity, a sense of invisibility,

Там наявне відчуття анонімності, відчуття невидимості,

so we feel less accountable for our behavior.

тому ми відчуваємо себе менш відповідальними за нашу поведінку.

Завдяки інтернету ми, ніби ненароком, натрапляємо на речі,

The Internet also makes it far easier to stumble upon things inadvertently,

things that we would usually avoid in everyday life.

яких ми би зазвичай уникали в повсякденному житті.

Today, a video can start playing before you even know what you're watching.

Сьогодні, відео може ввімкнутися, ще коли ви навіть не знаєте, що дивитеся.

Or you may be tempted to look at material that you wouldn't look at in everyday life

Вас ніби підмовляють переглянути матеріал,

який ви б не дивилися в повсякденному житті,

or you wouldn't look at if you were with other people at the time.

чи коли б з вами ще хтось був в той момент.

And when the action is pre-recorded

І навіть, коли подія вже записана,

and takes place in a distant time and space,

і відбувається у ввідаленому часі та місці,

watching seems like a passive activity.

перегляд видається пасивною діяльністю.

There's nothing I can do about it now.

Я нічим не можу допомогти.

It's already happened.

Це вже сталося.

All these things make it easier as an Internet user

Всі ці речі роблять для нас, як для інтернет користувачів,

for us to give in to our sense of curiosity about death,

простішим піддатися своїй допитливості про смерть,

to push our personal boundaries,

звільнитися від наших особистих обмежень,

to test our sense of shock, to explore our sense of shock.

випробувати наше відчуття шоку, дослідити наше відчуття шоку.

But we're not passive when we watch.

Проте ми не є пасивними, коли дивимось.

On the contrary, we're fulfilling the murderer's desire to be seen.

Навпаки, ми задовільняємо бажання вбивці бути побаченим.

When the victim of a decapitation is bound and defenseless,

Коли жертва обезголовлення є зв'язаною та беззахисною,

he or she essentially becomes a pawn in their killer's show.

він чи вона неодмінно стає пішаком у їхньому шоу вбивць.

Unlike a trophy head that's taken in battle,

На відміну від трофейної голови, здобутої у битві,

that represents the luck and skill it takes to win a fight,

яка уособлює вдачу та майстерність, необхідні для перемоги у бою,

when a beheading is staged,

коли відбувається відсічення голови,

when it's essentially a piece of theater,

коли це є невід'ємною частиною вистави,

the power comes from the reception the killer receives as he performs.

могутність надходить з реакції, яку отримує вбивця від виконання страти.

In other words, watching is very much part of the event.

Іншими словами, перегляд є також важливою частиною видовища.

The event no longer takes place in a single location

Подія більше не відбувається у певному місці

at a certain point in time as it used to and as it may still appear to.

в певний період часу, як колись, і як може видаватись зараз.

Now the event is stretched out in time and place,

Тепер ця подія виходить за рамки часу і місця

and everyone who watches plays their part.

і кожен, хто дивиться, грає свою роль.

We should stop watching,

Нам слід припинити дивитися,

but we know we won't.

але ми знаємо, що не зупинимось.

History tells us we won't,

Історія каже, що не зупинимось

and the killers know it too.

і вбивці теж це знають.

Thank you.

Дякую.

(Applause)

(Оплески).

Bruno Giussani: Thank you. Let me get this back. Thank you.

Бруно Джуссані: Дякую. Дозвольте мені це забрати. Дякую.

Let's move here. While they install for the next performance,

Давайте відійдемо сюди.

Поки вони готуються до наступного виходу,

I want to ask you the question that probably many here have,

я задам вам питання,

яке, мабуть, багато кого тут цікавить,

which is how did you get interested in this topic?

а саме, як ви зацікавились цією темою?

Frances Larson: I used to work at a museum

Френсіс Ларсон: Колись я працювала в музеї,

called the Pitt Rivers Museum in Oxford,

який називався Музей Піт Ріверз в Оксфорді,

which was famous for its display of shrunken heads from South America.

який був відомий своїми виставками висушених голів з Південної Америки.

People used to say, "Oh, the shrunken head museum, the shrunken head museum!"

Люди казали: "О, музей висушених голів, музей висушених голів!"

And at the time, I was working on the history

І в той час я працювала над історією

of scientific collections of skulls.

наукових колекцій черепів.

I was working on the cranial collections,

Я працювала з цими колекціями

and it just struck me as ironic

і мені спала на думку ось така іронія,

that here were people coming to see this gory, primitive, savage culture

що люди приходили сюди,

аби побачити криваву, примітивну дикунську культуру,

that they were almost fantasizing about and creating

якою вони марили та яку уявляли,

without really understanding what they were seeing,

не розуміючи, що вони бачили насправді,

and all the while these vast -- I mean hundreds of thousands

і весь цей час ця величезна кількість - я маю на увазі

of skulls in our museums, all across Europe and the States --

сотні тисяч черепів в наших музеях по всій Європі та Штатах -

were kind of upholding this Enlightenment pursuit of scientific rationality.

є свого роду наріжним каменем

цієї просвітницької гонки за науковою раціональністю.

So I wanted to kind of twist it round and say, "Let's look at us."

Отож я хотіла, свого роду, перевернути це з ніг на голову і сказати:

"Погляньте на нас."

We're looking through the glass case at these shrunken heads.

Ми дивимося крізь вітрину на ці висушені голови.

Let's look at our own history and our own cultural fascination with these things.

Погляньмо ж на нашу власну історію

і наше власне культурне захопленнями цими речами.

BG: Thank you for sharing that.

Дякую, що поділились цим з нами.

FL: Thank you.

Дякую.

(Applause)

(Оплески)