How fashion helps us express who we are -- and what we stand for | Kaustav Dey

Перекладач: Marta Kruk Утверджено: Khrystyna Romashko

I was around 10 when one day,

Мені було приблизно 10, коли одного дня

I discovered a box of my father's old things.

я знайшов коробку зі старими речами мого тата.

In it, under a bunch of his college textbooks,

Там, під його підручниками з коледжу,

was a pair of black corduroy bell-bottom pants.

були чорні вельветові штани.

These pants were awful --

Ці штани були жахливі,

musty and moth-eaten.

витерті і поїдені міллю.

And of course, I fell in love with them.

І звичайно, вони мені дуже сподобались.

I'd never seen anything like them.

Я ніколи не бачив нічого схожого.

Until that day,

До того дня

all I'd ever known and worn was my school uniform,

я знав і одягав лише свою шкільну форму,

which, in fact, I was pretty grateful for,

за яку я справді був вдячний,

because from quite a young age,

бо з самого дитинства

I'd realized I was somewhat different.

я усвідомив, що відрізнявся від усіх.

I'd never been one of the boys my age;

Я не був таким, як хлопці мого віку;

terrible at sports,

я був жахливим у спорті,

possibly the unmanliest little boy ever.

мабуть, найслабшим хлопчиком з усіх.

(Laughter)

(Сміх)

I was bullied quite a bit.

До мене часто чіплялися.

And so, I figured that to survive I would be invisible,

Так я зрозумів: щоб вижити, потрібно бути невидимим,

and the uniform helped me

і форма мені допомагала

to seem no different from any other child.

не відрізнятись від інших дітей.

(Laughter)

(Сміх)

Well, almost.

Ну, майже.

This became my daily prayer:

Це стало моєю щоденною молитвою:

"God, please make me just like everybody else."

"Боже, будь ласка, зроби мене таким же, як усі."

I think this went straight to God's voicemail, though.

Я думаю, це пішло прямо на автовідповідач Бога.

(Laughter)

(Сміх)

And eventually, it became pretty clear

І врешті-решт, все стало зрозуміло:

that I was not growing up to be the son that my father always wanted.

я не став би таким сином, якого завжди хотів мій батько.

Sorry, Dad.

Пробач, тату.

No, I was not going to magically change.

Ні, я не збирався раптом змінитися.

And over time, I grew less and less sure that I actually wanted to.

І з часом, я ставав все менше і менше впевненим, що я дійсно цього хочу.

Therefore, the day those black corduroy bell-bottom pants came into my life,

Тому, в день, коли ці чорні вельветові штани з'явились в моєму житті,

something happened.

щось сталось.

I didn't see pants;

Я бачив не штани;

I saw opportunity.

я бачив можливість.

The very next day, I had to wear them to school,

Наступного дня я мав одягнути їх до школи,

come what may.

будь що буде.

And once I pulled on those god-awful pants and belted them tight,

І коли я натягнув ці жахливі штани і міцно їх підперезав,

almost instantly, I developed what can only be called a swagger.

майже одразу в мені розвинувся той, кого називають хвальком.

(Laughter)

(Сміх)

All the way to school,

Всю дорогу до школи,

and then all the way back because I was sent home at once --

а тоді всю дорогу назад - бо мене зразу відіслали додому -

(Laughter)

(Сміх)

I transformed into a little brown rock star.

Я перетворився в маленьку коричневу рок-зірку.

(Laughter)

(Сміх)

I finally didn't care anymore that I could not conform.

Мене більше не хвилювало, що я не пристосовуюсь.

That day, I was suddenly celebrating it.

Того дня я радів цьому.

That day, instead of being invisible,

Того дня, замість бути невидимим,

I chose to be looked at,

я хотів, щоб на мене дивились,

just by wearing something different.

просто тому, що я одягнув щось інше.

That day, I discovered the power of what we wear.

Того дня я відкрив силу у тому, що ми одягаємо.

That day, I discovered the power of fashion,

Того дня я відкрив силу моди,

and I've been in love with it ever since.

і з того дня я її обожнюю.

Fashion can communicate our differences to the world for us.

Мода може показати наші відмінності світу.

Ця проста правда

And with this simple act of truth,

I realized that these differences --

дозволила мені усвідомити, що ці відмінності

they stopped being our shame.

більше не є нашим соромом.

They became our expressions,

Вони стали нашим самовираженням,

expressions of our very unique identities.

вираженням нашої унікальної особистості.

And we should express ourselves,

І ми повинні виділятись,

wear what we want.

одягати, що захочемо.

What's the worst that could happen?

Що може бути не так?

The fashion police are going to get you for being so last season?

Поліція моди дістане тебе, бо ти одягнутий не так?

(Laughter)

(Сміх)

Yeah.

Так.

Well, unless the fashion police meant something entirely different.

Ну, хіба що поліція моди означає щось зовсім інше.

Nobel Prize laureate Malala survived Taliban extremists

Лауреат Нобелівської премії Малала пережила екстремістів Талібану

in October 2012.

у жовтні 2012.

However, in October 2017, she faced a different enemy,

Тим не менш, у жовтні 2017 вона стикнулася з іншим ворогом,

when online trolls viciously attacked the photograph

коли онлайн тролі злісно атакували фотографію,

that showed the 20-year-old wearing jeans that day.

на якій була 20-річна людина у джинсах того дня.

The comments,

Коментарі,

the hatred she received,

ненависть, яку вона отримала,

ranged from "How long before the scarf comes off?"

коливалися від "Коли цей шарф зникне?"

to, and I quote,

до, я цитую:

"That's the reason the bullet directly targeted her head

"Через це куля цілилась їй прямо в голову

a long time ago."

багато років тому."

Now, when most of us decide to wear a pair of jeans

Зараз, коли багато з нас одягають джинси

someplace like New York, London, Milan, Paris,

десь у Нью-Йорку, Лондоні, Мілані, Парижі,

we possibly don't stop to think that it's a privilege;

ми не зупиняємось, щоб подумати, що це привілей;

something that somewhere else can have consequences,

щось, що десь може мати наслідки,

something that can one day be taken away from us.

щось, що одного дня в нас можуть відібрати.

My grandmother was a woman who took extraordinary pleasure

Моя бабця була жінкою, що отримувала надзвичайне задоволення

in dressing up.

від вишуканого одягу.

Her fashion was colorful.

ЇЇ мода була кольоровою.

And the color she loved to wear so much was possibly the only thing

І кольори, які вона так любила одягати, були єдиним,

that was truly about her,

що визначало її,

the one thing she had agency over,

єдиним, над чим вона мала владу,

because like most other women of her generation in India,

бо, як і більшість інших жінок її покоління в Індії,

she'd never been allowed to exist

їй ніколи не було дозволено існувати

beyond what was dictated by custom and tradition.

поза тим, що наказували звичаї і традиції.

She'd been married at 17,

Вона одружилась у 17,

and after 65 years of marriage, when my grandfather died suddenly one day,

і після 65 років подружнього життя, коли одного дня мій дідо раптово помер,

her loss was unbearable.

її втрата була нестерпна.

But that day, she was going to lose something else as well,

Але того дня вона мала втратити щось іще,

the one joy she had:

її єдину радість:

to wear color.

одягати кольори.

In India, according to custom,

За звичаєм, в Індії,

when a Hindu woman becomes a widow,

коли індуїстська жінка стає вдовою,

all she's allowed to wear is white

їй дозволено одягати тільки біле

from the day of the death of her husband.

з дня смерті її чоловіка.

No one made my grandmother wear white.

Ніхто не змушував мою бабусю одягати біле.

However, every woman she'd known who had outlived her husband,

Хоча, всі жінки, яких вона знала, які пережили своїх чоловіків,

including her mother,

включаючи її маму,

had done it.

робили це.

This oppression was so internalized,

Це почуття пригніченості було так глибоко всередині,

so deep-rooted,

воно так вкоренилось,

that she herself refused a choice.

що вона сама відмовилась від вибору.

She passed away this year,

Цього року вона померла,

and until the day she died,

і до дня її смерті

she continued to wear only white.

вона продовжувала одягати лише біле.

I have a photograph with her from earlier, happier times.

Я маю фотографію з нею з давніших, щасливіших часів.

In it, you can't really see what she's wearing --

На ній важко побачити, у що вона одягнута -

the photo is in black and white.

фото чорно-біле.

However, from the way she's smiling in it,

Хоча, по тому, як вона сміється,

you just know she's wearing color.

видно, що вона одягнена в кольорове.

This is also what fashion can do.

Саме це робить мода.

It has the power to fill us with joy,

Вона має силу наповнювати нас радістю,

the joy of freedom to choose for ourselves how we want to look,

радістю свободи свого вибору як ми хочемо виглядати,

how we want to live --

як ми хочемо жити -

a freedom worth fighting for.

свободи, за яку варто боротися.

And fighting for freedom, protest, comes in many forms.

І боротьба за свободу, протест має багато форм.

Widows in India like my grandmother, thousands of them,

Вдови в Індії, як моя бабуся, їх тисячі,

live in a city called Vrindavan.

живуть в місті Вріндаван.

And so, it's been a sea of white for centuries.

Тож воно є морем білого кольору вже кілька століть.

However, only as recently as 2013,

Тим не менше, тільки в 2013

the widows of Vrindavan have started to celebrate Holi,

вдови Вріндавану почали святкувати Холі,

the Indian festival of color,

фестиваль кольорів в Індії,

which they are prohibited from participating in.

в якому їм заборонено брати участь.

On this one day in March,

В цей єдиний день в березні

these women take the traditional colored powder of the festival

ці жінки беруть традиційний кольоровий порошок фестивалю

and color each other.

і розмальовують одна одну.

With every handful of the powder they throw into the air,

З кожною жменею порошку, який вони кидають в повітря,

their white saris slowly start to suffuse with color.

їхні білі сарі повільно починають покриватися кольорами.

And they don't stop until they're completely covered

Вони не зупиняються, поки не будуть повністю вкриті

in every hue of the rainbow that's forbidden to them.

кожним відтінком веселки, який їм заборонений.

The color washes off the next day,

Кольори змиваються наступного дня,

however, for that moment in time,

але на той момент у часі -

it's their beautiful disruption.

це їх прекрасне відволікання.

This disruption,

Це відволікання,

any kind of dissonance,

будь-який тип відмінностей,

can be the first gauntlet we throw down in a battle against oppression.

може бути першим викликом до бою з гнобленням.

And fashion --

А мода

it can create visual disruption for us --

може створити візуальне відволікання для нас -

on us, literally.

на нас, якщо точніше.

Lessons of defiance have always been taught

Уроки непокори завжди вели

by fashion's great revolutionaries:

великі революціонери моди:

its designers.

її дизайнери.

Jean Paul Gaultier taught us that women can be kings.

Жан-Поль Готьє навчив нас, що жінки можуть бути королями.

Thom Browne --

Том Браун -

he taught us that men can wear heels.

він навчив нас, що чоловіки можуть одягати підбори.

And Alexander McQueen, in his spring 1999 show,

А в шоу Александра МакКвіна навесні 1999

had two giant robotic arms in the middle of his runway.

було дві гігантські механічні руки на середині його подіуму.

And as the model, Shalom Harlow began to spin in between them,

І коли модель, Шелом Гарлоу, почала крутитись між ними,

these two giant arms --

цими двома гігантськими руками -

furtively at first and then furiously,

спочатку повільно, а потім різко,

began to spray color onto her.

почали розпилювати на неї фарби.

McQueen, thus,

Так МакКвін,

before he took his own life,

перед тим, як покінчити з життям,

taught us that this body of ours is a canvas,

навчив нас, що наше тіло - це полотно,

a canvas we get to paint however we want.

полотно, яке ми можемо розмалювати, як хочемо.

Somebody who loved this world of fashion

Ще дехто, хто любив цей світ моди, -

was Karar Nushi.

Карар Нуші.

He was a student and actor from Iraq.

Він був студентом і актором з Іраку.

He loved his vibrant, eclectic clothes.

Він любив свій яскравий, різноманітний одяг.

However, he soon started receiving death threats for how he looked.

Однак скоро він почав отримувати смертельні погрози через його вигляд.

He remained unfazed.

Він залишився неприборканим.

He remained fabulous,

Він залишався приголомшливим

until July 2017,

до липня 2017,

when Karar was discovered dead on a busy street in Baghdad.

коли його знайшли мертвим на шумній вулиці в Багдаді.

He'd been kidnapped.

Його викрали.

He'd been tortured.

Його катували.

And eyewitnesses say that his body showed multiple wounds.

І свідки кажуть, що його тіло було покрите ранами.

Stab wounds.

Колотими ранами.

Two thousand miles away in Peshawar,

Дві тисячі миль звідти в Пешаварі,

Pakistani transgender activist Alisha was shot multiple times in May 2016.

в Пакистані, в активіста-трансгендера Алішу стріляли в березні 2016.

She was taken to the hospital,

Її привезли до лікарні,

but because she dressed in women's clothing,

але оскільки вона була в одязі жінки,

she was refused access to either the men's or the women's wards.

їй відмовили в доступі і до чоловічої, і до жіночої палати.

What we choose to wear can sometimes be literally life and death.

Те, що ми одягаємо, інколи може бути життям або смертю.

And even in death, we sometimes don't get to choose.

І інколи навіть у смерті в нас немає вибору.

Alisha died that day

Того дня Аліша померла

and then was buried as a man.

і її поховали як чоловіка.

What kind of world is this?

Що це за світ?

Well, it's one in which it's natural to be afraid,

Отже, це світ, в якому боятись - це нормально,

to be frightened of this surveillance,

бути нажаханим його прискіпливою оцінкою,

this violence against our bodies and what we wear on them.

це насилля проти наших тіл, і того, що на них одягнуте.

However, the greater fear is that once we surrender,

Проте, найбільший страх - це те, що одного разу ми здамось,

blend in

злиємось

and begin to disappear one after the other,

і один за одним почнемо зникати,

the more normal this false conformity will look,

чим нормальнішою ця фальшива відповідність здаватиметься,

the less shocking this oppression will feel.

тим менш шокуючим відчуватиметься цей гніт.

For the children we are raising,

Для дітей, яких ми виховуємо,

the injustice of today could become the ordinary of tomorrow.

несправедливість зараз може стати звичайною завтра.

They'll get used to this,

Вони звикнуть до цього,

and they, too, might begin to see anything different as dirty,

і вони можуть побачити, що це правильно,

something to be hated,

що це щось, щоб ненавидіти,

something to be extinguished,

щось, що треба знищити,

like lights to be put out,

як ліхтарі, які треба вимкнути,

one by one,

один за одним,

until darkness becomes a way of life.

поки тьма не стане способом життя.

However, if I today,

Хоча, якщо я сьогодні,

then you tomorrow,

тоді ви завтра,

maybe even more of us someday,

можливо, навіть більше нас одного разу,

if we embrace our right to look like ourselves,

якщо ми приймемо наше право бути схожими на нас самих,

then in the world that's been violently whitewashed,

тоді у світі, який був жорстоко відчищений,

we will become the pinpricks of color pushing through,

ми станемо уколами кольору, що пробивається,

much like those widows of Vrindavan.

як вдови Вріндавану.

How then, with so many of us,

Як тоді, коли нас так багато,

will the crosshairs of a gun

чи зможе приціл зброї

be able to pick out Karar,

поцілити в Карара,

Malala,

Малалу,

Alisha?

Алішу?

Can they kill us all?

Чи можуть вони вбити всіх?

The time is now to stand up,

Зараз час піднятися,

to stand out.

виділитись.

Where sameness is safeness,

Де одноманітність, там і безпека,

with something as simple as what we wear,

чимось таким простим, як наш одяг,

we can draw every eye to ourselves

ми притягуємо погляди до нас,

to say that there are differences in this world, and there always will be.

щоб сказати, що відмінності в цьому світі є і завжди будуть.

Get used to it.

Звикніть до цього.

And this we can say without a single word.

І ми можемо сказати це без жодного слова.

Fashion can give us a language for dissent.

Мода може дати нам мову для незгоди.

It can give us courage.

Це додає нам сміливості.

Fashion can let us literally wear our courage on our sleeves.

Мода дозволяє нам буквально одягти сміливість на наші рукави.

So wear it.

То одягніть її.

Wear it like armor.

Одягніть її, як броню.

Wear it because it matters.

Одягніть її, бо це має значення.

And wear it because you matter.

І одягніть її, бо ви маєте значення.

Thank you.

Дякую.

(Applause)

(Оплески)