Why should you read Kurt Vonnegut? - Mia Nacamulli

Перекладач: Dina Bezsmertna Утверджено: Khrystyna Romashko

Billy Pilgrim can’t sleep

Біллі Пілігриму не спиться,

because he knows aliens will arrive to abduct him in one hour.

адже він знає, що за годину прилетять прибульці і викрадуть його.

He knows the aliens are coming because he has become “unstuck” in time,

Він знає, що вони прибудуть, бо почав "провалюватися" в часі,

causing him to experience events out of chronological order.

і це змушує його проживати події не в хронологічному порядку.

Over the course of Kurt Vonnegut’s Slaughterhouse-five,

Протягом роману "Бійня номер п'ять" Курта Воннеґута

he hops back and forth between a childhood trip to the Grand Canyon,

він стрибає в часі то назад, то вперед

між поїздкою до Великого Каньйону, здійсненою в дитинстві,

his life as a middle-aged optometrist,

своєю зрілістю, коли він працював окулістом,

his captivity in an intergalactic zoo,

полоном у міжгалактичному зоопарку,

the humiliations he endured as a war prisoner, and more.

приниженнями, яких він зазнав, будучи військовополоненим

та іншими подіями.

The title of Slaughterhouse-five and much of its source material

Назва "Бійня номер п'ять" та більшість вихідного матеріалу

came from Vonnegut’s own experiences in World War II.

з'явилися у результаті пережитого Воннеґутом під час Другої світової війни.

As a prisoner of war, he lived in a former slaughterhouse in Dresden,

В полоні його тримали на колишній бійні в Дрездені,

where he took refuge in an underground meat locker

де він переховувався у підземній морозильній камері,

while Allied forces bombed the city.

в той час, як антигітлерівська коаліція бомбардувала місто.

When he and the other prisoners finally emerged,

Коли Воннеґут та інші військовополонені нарешті вийшли на волю,

they found Dresden utterly demolished.

вони побачили, що Дрезден зруйновано вщент.

After the war, Vonnegut tried to make sense of human behavior

Після війни Воннеґут намагався осмислити людську поведінку

by studying an unusual aspect of anthropology:

через вивчення незвичних аспектів антропології:

the shapes of stories,

форм оповіді,

which he insisted were just as interesting as the shapes of pots or spearheads.

що, як він наголошував, не поступаються цікавістю формам горщиків чи наконечників.

To find the shape, he graphed the main character’s fortune

Аби віднайти форму, він зображав графічно долю головного персонажа

from the beginning to the end of a story.

від початку до завершення історії.

The zany curves he generated revealed common types of fairy tales and myths

Утворені ним кумедні сюжетні лінії зобразили загальні типи казок та міфів,

that echo through many cultures.

що повторюються у багатьох культурах.

But this shape can be the most interesting of all.

Але ця форма, напевно, найцікавіша поміж усіх.

In a story like this,

В такій формі оповіді

it’s impossible to distinguish the character’s good fortune from the bad.

щасливу долю персонажа неможливо відрізнити від трагічної.

Vonnegut thought this kind of story was the truest to real life,

Воннеґут вважав, що така історія найбільш подібна на справжнє життя,

in which we are all the victims of a series of accidents,

де всі ми стаємо жертвами повторюваних неприємностей,

unable to predict how events will impact us long term.

і не можемо передбачити вплив цих подій на нас у майбутньому.

He found the tidy, satisfying arcs of many stories at odds with this reality,

Він зрозумів, що охайні непримхливі сюжетні арки багатьох історій

не вписуються у таку реальність,

and he set out to explore the ambiguity

тож вирушив на пошуки розкриття двозначності

between good and bad fortune in his own work.

між щасливою та нещасною долею персонажів своїх творів.

When Vonnegut ditched clear-cut fortunes,

Коли Воннеґут полишив чітко окреслені лінії долі,

he also abandoned straightforward chronology.

він також перестав викладати події у хронологічній послідовності.

Instead of proceeding tidily from beginning to end, in his stories

Замість охайного розвитку подій від початку до кінця,

у творах Воннеґута "всі миті минулого, сьогодення і майбуття

“All moments, past, present and future always have existed, always will exist.”

існували завжди, існуватимуть вічно".

Tralfamadorians, the aliens who crop up in many of his books,

Тральфамадорці — прибульці, які з'являються у багатьох його творах,

see all moments at once.

— можуть бачити усі миті одночасно.

They “can see where each star has been and where it is going,

Вони вміють "бачити пройдений і майбутній шлях кожної зорі,

so that the heavens are filled with rarefied, luminous spaghetti.”

тому небо для них повністю вкрите витонченими, флюоресцентними спагеті".

But although they can see all of time,

Але не дивлячись на їхні здібності бачити час цілком,

they don’t try to change the course of events.

вони не намагаються змінити хід подій.

While the Trafalmadorians may be at peace with their lack of agency,

В той час, як тральфамадорців не хвилює їхня безпомічність,

Vonnegut’s human characters are still getting used to it.

людські персонажі Воннеґута досі до неї звикають.

In The Sirens of Titan,

У романі "Сирени Титана"

when they seek the meaning of life in the vastness of the universe,

під час пошуку ними сенсу життя у нескінченності Всесвіту

they find nothing but “empty heroics, low comedy, and pointless death.”

вони знаходять лише "зайвий героїзм, низькопробну комедію та безглузду смерть".

Then, from their vantage point within a “chrono-synclastic infundibulum,”

А потім з точки огляду всередині "хроносинкластичного інфундібулума"

a man and his dog see devastating futures for their earthly counterparts,

чоловік і його собака дивляться, яке жахливе майбутнє чекає на землян,

but can’t change the course of events.

але безсилі змінити хід подій.

Though there aren’t easy answers available, they eventually conclude

Хоча простих відповідей немає, вони врешті приходять до висновку,

that the purpose of life is “to love whoever is around to be loved.”

що метою життя є "любити всякого, хто поряд".

In Cat’s Cradle, Vonnegut’s characters turn to a different source of meaning:

У "Колисці для кішки" персонажі Воннеґута знаходять нове джерело сенсу:

Bokonism,

боконізм,

a religion based on harmless lies that all its adherents recognize as lies.

релігію, засновану на невинній брехні, визнаній усіма її прихильниками.

Though they’re aware of Bokonism’s lies,

Усвідомлюючи те, що принципи боконізму — брехня,

they live their lives by these tenets anyway,

вони все одно проживають за ними життя,

and in so doing develop some genuine hope.

і таким чином породжують справжню надію.

They join together in groups called Karasses, which consist of people we

Вони об'єднуються у групи, іменовані карасами,

що складаються з людей,

"яких ми знаходимо випадково, але з якими залишаємося навмисно" —

“find by accident but […] stick with by choice”—

cosmically linked around a shared purpose.

космічно пов'язаних між собою єдиною метою.

These are not to be confused with Granfalloons,

Їх не варто плутати з гранфалунами,

groups of people who appoint significance to actually meaningless associations,

групами людей, які надають важливості насправді безглуздим відношенням,

like where you grew up, political parties, and even entire nations.

наприклад, до місцевості, де виросли,

до політичних партій та навіть цілих народів.

Though he held a bleak view of the human condition, Vonnegut believed strongly that

Хоча Воннеґут мав похмурий погляд на людське існування, він твердо вірив,

“we are all here to help each other get through this thing, whatever it is."

що "ми всі тут, аби допомогти один одному

впоратися з цією штукою, чим би вона не була".

We might get pooped and demoralized,

Ми можемо здатися і впасти духом,

but Vonnegut interspersed his grim assessments

але Воннеґут розбавив свої тривожні судження

with more than a few morsels of hope.

бодай декількома краплями надії.

His fictional alter ego, Kilgore Trout, supplied this parable:

Підтвердженням цього слугує притча,

написана його вигаданим альтер его, Кілгором Траутом:

two yeast sat “discussing the possible purposes of life

"Двоє дріжджів сиділи і дискутували про можливу мету свого існування,

as they ate sugar and suffocated in their own excrement.

поїдаючи цукор і задихаючись у власних випорожненнях.

Because of their limited intelligence,

Через свій маленький розум

they never came close to guessing that they were making champagne.”

вони і близько не додумались до того, що робили шампанське".

In spite of his insistence that we’re all here to fart around,

Не дивлячись на його впевненість у тому, що тут ми лише гаємо час,

in spite of his deep concerns about the course of human existence,

не дивлячись на його глибокі побоювання про хід людського існування,

Vonnegut also advanced the possibility, however slim,

Воннеґут посіяв думку, хоч і сумнівну,

that we might end up making something good.

про те, що зрештою ми зробимо щось хороше.

And if that isn’t nice, what is?

І хіба ж це не чудово?