Luke Syson: How I learned to stop worrying and love "useless" art

Перекладач: Olga Krykun Утверджено: Hanna Leliv

Two years ago, I have to say there was no problem.

Два роки тому я б і не подумав про це.

Two years ago, I knew exactly what an icon looked like.

Два роки тому я точно знав, як виглядає взірець.

It looks like this.

Ось так.

Everybody's icon, but also the default position

Взірець для всіх, а також початок для мене

of a curator of Italian Renaissance paintings, which I was then.

як куратора італійського живопису епохи Відродження у той час.

And in a way, this is also another default selection.

А це - ще один беззаперечний взірець.

Leonardo da Vinci's exquisitely soulful image

Вишуканий душевний портрет

of the "Lady with an Ermine."

"Пані з горностаєм" Леонардо да Вінчі.

And I use that word, soulful, deliberately.

І я зумисне вжив слово душевний.

Or then there's this, or rather these:

А потім це, чи краще ці:

the two versions of Leonardo's "Virgin of the Rocks"

дві версії "Мадонни в скелях" Леонардо,

that were about to come together in London for the very first time.

які вперше мали прибути до Лондона разом.

In the exhibition that I was then in the absolute throes of organizing.

На виставку, що її я в муках організовував.

I was literally up to my eyes in Leonardo,

Я буквально весь поринув у творчість Леонардо

and I had been for three years.

на цілих три роки.

So, he was occupying every part of my brain.

Тож голова моя всуціль була зайнята його живописом.

Leonardo had taught me, during that three years,

За ці три роки Леонардо показав мені

about what a picture can do.

на що здатна картина.

About taking you from your own material world into a spiritual world.

Вона здатна забрати тебе із матеріального світу і перенести в духовний.

He said, actually, that he believed the job of the painter

Він був переконаний, що покликання художника -

was to paint everything that was visible and invisible in the universe.

зображати все видиме і невидиме у всесвіті.

That's a huge task. And yet, somehow he achieves it.

Це тяжка мета, якої він, менше з тим, досягнув.

He shows us, I think, the human soul.

Я думаю, він показує нам людську душу.

He shows us the capacity of ourselves

Він робить нас здатними

to move into a spiritual realm.

перенестись у духовну сферу,

To see a vision of the universe that's more perfect than our own.

щоб побачити духовний світ, який є довершеним проти нашого,

To see God's own plan, in some sense.

щоб побачити Божий задум, в певному сенсі.

So this, in a sense, was really what I believed an icon was.

Тож усе це, я був переконаний, і має вміщувати в собі взірець.

At about that time, I started talking to Tom Campbell,

Приблизно тоді ж я розпочав перемовини із Томом Кемпбелом,

director here of the Metropolitan Museum,

директором тутешнього Музею Метрополітен,

about what my next move might be.

про мій наступний крок.

The move, in fact, back to an earlier life,

Крок, направду, назад, у ранню кар'єру,

one I'd begun at the British Museum,

яку я починав у Британському музеї,

back to the world of three dimensions --

назад до тривимірного світу -

of sculpture and of decorative arts --

скульптури та декоративного мистецтва -

to take over the department of European sculpture and decorative arts, here at the Met.

очолити відділ європейської скульптури та декоративного мистецтва тут в Мет.

But it was an incredibly busy time.

Одначе час був гарячковий.

All the conversations were done at very peculiar times of the day --

Перемовини велися у крайні години доби

over the phone.

телефоном.

In the end, I accepted the job

Зрештою, я взявся за цю роботу,

without actually having been here.

навіть не побувавши тут.

Again, I'd been there a couple of years before,

Втім, я був тут пару років тому

but on that particular visit.

до того видатного візиту.

So, it was just before the time that the Leonardo show was due to open

Це було якраз перед відкриттям виставки Леонардо,

when I finally made it back to the Met, to New York,

коли я нарешті поїхав в Мет до Нью-Йорка,

to see my new domain.

подивитися своє нове поле діяльності.

To see what European sculpture and decorative arts looked like,

Подивитися на європейську скульптуру та декоративне мистецтво,

beyond those Renaissance collections with which I was so already familiar.

не рахуючи тих ренесансних колекцій, які вже були мені відомі.

And I thought, on that very first day, I better tour the galleries.

В той день я вирішив, в першу чергу, обійти галереї.

Fifty-seven of these galleries --

п'ятдесят сім галерей,

like 57 varieties of baked beans, I believe.

як 57 різновидів смажених бобів.

I walked through and I started in my comfort zone in the Italian Renaissance.

Я розпочав зі знайомого і зрозумілого мені італійського Ренесансу.

And then I moved gradually around,

Поступово я переходив до інших галерей,

feeling a little lost sometimes.

подеколи гублячись.

My head, also still full of the Leonardo exhibition

Досі перебуваючи під впливом виставки робіт Леонардо,

that was about to open, and I came across this.

що мала от-от відкритися, я побачив це.

And I thought to myself: What the hell have I done?

І подумав: що ж я накоїв?

There was absolutely no connection in my mind

У мене в голові не вкладалося,

at all and, in fact, if there was any emotion going on,

єдине, що я відчував,

it was a kind of repulsion.

це була відраза.

This object felt utterly and completely alien.

Ця річ була повністю чужорідною.

Silly at a level that I hadn't yet understood silliness to be.

Я й не знав, що речі можуть бути настільки безглуздими.

And then it was made worse --

А далі стало ще гірше -

there were two of them.

виявилося, що їх дві.

(Laughter)

(Сміх)

So, I started thinking about why it was, in fact,

Тож я почав думати над причинами

that I disliked this object so much.

своєї відрази до цієї речі.

What was the anatomy of my distaste?

Що ж мені в ній не подобається?

Well, so much gold, so vulgar.

Забагато золота, примітивної пишноти.

You know, so nouveau riche, frankly.

Так у стилі нуворишів, відверто кажучи.

Leonardo himself had preached against the use of gold,

Леонардо наполегливо застерігав від використання золота,

so it was absolutely anathema at that moment.

тож воно було під повною забороною на той момент.

And then there's little pretty sprigs of flowers everywhere. (Laughter)

А потім ці маленькі пучечки квітів усюди. (Сміх)

And finally, that pink. That damned pink.

І нарешті рожевий. Цей клятий рожевий.

It's such an extraordinarily artificial color.

Це настільки дивний, штучний колір.

I mean, it's a color that I can't think of anything that you actually see in nature,

Адже у природі важко зустріти

that looks that shade.

такий відтінок.

The object even has its own tutu. (Laughter)

В цієї речі навіть є своя спідничина. (Сміх)

This little flouncy, spangly, bottomy bit

Маленька, в блискітках підставка

that sits at the bottom of the vase.

довкола денця вази.

It reminded me, in an odd kind of way,

Це дивним чином нагадало мені

of my niece's fifth birthday party.

п'ятий день народження моєї племінниці.

Where all the little girls would come either as a princess or a fairy.

На свято всі мали прийти або феями, або принцесами.

There was one who would come as a fairy princess.

А одна вбралася як фея-принцеса.

You should have seen the looks.

Це треба було бачити.

(Laughter)

(Сміх)

And I realize that this object was in my mind,

Я усвідомив, що подумки

born from the same mind, from the same womb,

асоціюю цю річ

practically, as Barbie Ballerina. (Laughter)

із Барбі-балериною. (Сміх)

And then there's the elephants. (Laughter)

А потім ще ці слони. (Сміх)

Those extraordinary elephants

Ці дивні слони,

with their little, sort of strange, sinister expressions

похмурі й відчужені на виду,

and Greta Garbo eyelashes, with these golden tusks and so on.

з віями Ґрети Ґарбо, золотими бивнями і так далі.

I realized this was an elephant that had

Я зрозумів, що ці слони не мають

absolutely nothing to do with a majestic march across the Serengeti.

нічого спільного із чарівною ходою через парк Серенґеті.

It was a Dumbo nightmare. (Laughter)

вони скоріше були із жахіття слоника Дамбо. (Сміх)

But something more profound was happening as well.

Та почало усвідомлюватись і дещо надзвичайне.

These objects, it seemed to me,

Мені здається, що ці речі

were quintessentially the kind that I and my liberal left friends in London

уособлюють те, що мої лондонські друзі-ліберали

had always seen as summing up

завжди вважали ознаками

something deplorable about the French aristocracy

занепаду французької аристократії

in the 18th century.

у 18 столітті.

The label had told me that these pieces were made

На ярлику мовилося, що ці речі були виготовлені

by the Sèvres Manufactory,

в мануфактурі Севрез

made of porcelain in the late 1750s,

з порцеляни в кінці 1750-х,

and designed by a designer called Jean-Claude Duplessis,

створені дизайнером Жаном-Клодом Дуплесісом,

actually somebody of extraordinary distinction

видатною особою у своїй галузі,

as I later learned.

як я пізніше дізнався.

But for me, they summed up a kind of,

Але для мене вони символізували якусь

that sort of sheer uselessness of the aristocracy

цілковиту марноту аристократії.

in the 18th century.

18-го століття.

I and my colleagues had always thought

Ми з колегами завжди вважали,

that these objects, in way, summed up the idea of,

що ці предмети уособлюють ідею,

you know -- no wonder there was a revolution.

не дивно, що тут була революція.

Or, indeed, thank God there was a revolution.

Або, так, дякувати Богу, тут була революція.

There was a sort of idea really, that,

Ідея полягала в тому, що,

if you owned a vase like this,

якщо в тебе така річ,

then there was really only one fate possible.

то ти приречений.

(Laughter)

(Сміх)

So, there I was -- in a sort of paroxysm of horror.

Тож я перебував там, охоплений жахом.

But I took the job and I went on looking at these vases.

Та я приступив до роботи і продовжував дивитися на ці вази.

I sort of had to because they're on a through route in the Met.

Мені доводилося, бо вони знаходились на моєму шляху в музеї.

So, almost anywhere I went, there they were.

Тож вони були всюди, куди б я не прямував.

They had this kind of odd sort of fascination,

Вони мали дивну притягальну силу,

like a car accident.

як автокатастрофа.

Where I couldn't stop looking.

Я просто не міг не дивитися.

And as I did so, I started thinking:

Отож я споглядав їх і думав:

Well, what are we actually looking at here?

що це, власне, таке?

And what I started with was understanding this

Спочатку я усвідомив,

as really a supreme piece of design.

що це дійсно надзвичайний витвір.

It took me a little time.

Це розуміння прийшло не одразу.

But, that tutu for example --

Але ця спідничина, наприклад,

actually, this is a piece that does dance in its own way.

є частиною, як по-своєму танцює.

It has an extraordinary lightness

Вона має надзвичайну легкість

and yet, it is also amazing balanced.

і все ж дивовижно збалансована.

It has these kinds of sculptural ingredients.

А це є складові справжньої скульптури.

And then the play between --

А ще гра між

actually really quite carefully disposed color and gilding, and the sculptural surface,

дбайливо нанесеною фарбою і золоченням та поверхнею скульптури,

is really rather remarkable.

це дійсно вражає.

And then I realized that this piece went into the kiln

А потім я зрозумів, що ця частина побувала в печі

four times, at least four times in order to arrive at this.

чотири рази, щонайменше чотири рази, щоб стати такою.

How many moments for accident can you think of

А скільки огріхів може з'явитися

that could have happened to this piece?

в цей час?

And then remember, not just one, but two.

І не забуваємо, що вази дві, а не одна.

So he's having to arrive at two exactly matched

Тож на виході треба отримати дві

vases of this kind.

абсолютно однакові вази.

And then this question of uselessness.

А потім ще питання непотрібності.

Well actually, the end of the trunks were originally candle holders.

Насправді хоботи були перше тримачами для свічок.

So what you would have had were candles on either side.

На кожній стороні мало би були по свічці.

Imagine that effect of candlelight on that surface.

Уявіть, як заграє світло на цій поверхні.

On the slightly uneven pink, on the beautiful gold.

На непевному рожевому, на гарному золотому.

It would have glittered in an interior,

Воно буде виблискувати в приміщенні

a little like a little firework.

як маленький феєрверк.

And at that point, actually, a firework went off in my brain.

Як тільки я це уявив, феєрверк вибухнув у мене в мозку.

Somebody reminded me that, that word 'fancy' --

Хтось нагадав мені, що слово химера,

which in a sense for me, encapsulated this object --

яким би я назвав цей предмет,

actually comes from the same root as the word 'fantasy.'

також означає витвір уяви, фантазія.

And that what this object was just as much in a way,

В такому розумінні цей предмет,

in its own way, as a Leonardo da Vinci painting,

як і картини Леонардо,

is a portal to somewhere else.

відкриває доступ до інших світів.

This is an object of the imagination.

Це є виплід уяви.

If you think about the mad 18th-century operas of the time -- set in the Orient.

Як згадати шалені опери 18 ст., дія яких відбувається на Сході,

If you think about divans and perhaps even opium-induced visions of pink elephants,

або курильні кімнати чи опіумні галюцинації із рожевими слонами,

then at that point, this object starts to make sense.

то і ця річ набуває змісту.

This is an object which is all about escapism.

Зміст її у втечі від реальності.

It's about an escapism that happens --

Ідеться про таку втечу,

that the aristocracy in France sought

до якої вдавалась французька аристократія,

very deliberately

щоб зумисне

to distinguish themselves from ordinary people.

відокремити себе від простих людей.

It's not an escapism that

Звісно, це не та втеча від реальності,

we feel particularly happy with today, however.

якої ми прагнемо сьогодні.

And again, going on thinking about this,

Роздумуючи далі,

I realize that in a way we're all victims

я зрозумів, що всі ми перебуваємо в полоні

of a certain kind of tyranny

модерністських умовностей,

of the triumph of modernism

за якими форма і зміст предмета

whereby form and function in an object

повинні бути взаємопов'язані,

have to follow one another, or are deemed to do so.

принаймні цього від них очікують.

And the extraneous ornament is seen as really,

А додаткове оздоблення видається неприпустимим,

essentially, criminal.

навіть злочинним.

It's a triumph, in a way, of bourgeois values rather than aristocratic ones.

Це символізує перемогу буржуазних цінностей над аристократичними.

And that seems fine.

І все б нічого.

Except for the fact that it becomes a kind of sequestration of imagination.

От тільки такі речі пригнічують уяву.

So just as in the 20th century, so many people

Так само люди у 20 столітті

had the idea that their faith

для віри в Бога

took place on the Sabbath day,

залишили неділю,

and the rest of their lives --

а решту життя,

their lives of washing machines and orthodontics --

з посудомийними машинами та стоматологами,

took place on another day.

вони проживають в усі інші дні.

Then, I think we've started doing the same.

Думаю, зараз з нами відбувається те саме.

We've allowed ourselves to

Ми дозволили

lead our fantasy lives in front of screens.

своїй фантазії жити власним життям перед екранами,

In the dark of the cinema, with the television in the corner of the room.

в темряві кінотеатру або перед телевізором.

We've eliminated, in a sense, that constant

Ми перестали враховувати невід'ємну роль уяви,

of the imagination that these vases represented in people's lives.

яку відігравали ці вази в людському житті.

So maybe it's time we got this back a little.

Зараз саме час знову зрозуміти це.

I think it's beginning to happen.

І, я думаю, це вже відбувається.

In London, for example,

Наприклад, в Лондоні

with these extraordinary buildings

останнім часом з'являються

that have been appearing over the last few years.

ці незвичайні будівлі.

Redolent, in a sense, of science fiction,

Чимось нагадуючи наукову фантастику,

turning London into a kind of fantasy playground.

ці будівлі перетворюють Лондон на фантастичний ігровий майданчик.

It's actually amazing to look out of a high building nowadays there.

Виглядати з такої високої будівлі - це надзвичайно.

But even then, there's a resistance.

Але навіть після цього спротив залишається.

London has called these buildings the Gherkin, the Shard, the Walkie Talkie --

Адже лондонці назвали їх Огірок, Уламок скла, Рація,

bringing these soaring buildings down to Earth.

роблячи ці захмарні будівлі більш приземленими.

There's an idea that we don't want these

Є думка, що в буденному житті

anxious-making, imaginative journeys to happen in our daily lives.

ми не бажаємо цих захоплюючих уявних мандрівок.

I feel lucky in a way,

Мені пощастило,

I've encountered this object.

я натрапив на цю річ.

(Laughter)

(Сміх)

I found him on the Internet when I was looking up a reference.

Я знайшов його, коли шукав довідкову інформацію.

And there he was.

Дивлюся, аж ось він.

And unlike the pink elephant vase,

На відміну від вази з рожевим слоном,

this was a kind of love at first sight.

це було як кохання з першого погляду.

In fact, reader, I married him. I bought him.

Я навіть одружився з ним. Я купив його.

And he now adorns my office.

Зараз він є окрасою мого офісу.

He's a Staffordshire figure made in the middle of the 19th century.

Це стафордширська фігурка, виготовлена в середині 19 ст.

He represents the actor, Edmund Kean, playing Shakespeare's Richard III.

Це фігурка актора Едмунда Кіна в ролі шекспірівського Річарда III.

And it's based, actually, on a more elevated piece of porcelain.

він стоїть на порцеляновій підставці.

So I loved, on an art historical level,

Мені як знавцю історії мистецтва сподобалося,

I loved that layered quality that he has.

наскільки він є різномасним.

But more than that, I love him.

Та і сам він мені сподобався,

In a way that I think would have been impossible

що було б неможливим,

without the pink Sèvres vase in my Leonardo days.

без рожевої вази Севрез в мій леонардовий період.

I love his orange and pink breeches.

Мені подобаються його смугасті штанці.

I love the fact that he seems to be going off to war,

Мені подобається, що він зібрався на війну,

having just finished the washing up. (Laughter)

здається, щойно помившись. (Сміх)

He seems also to have forgotten his sword.

Також він, здається, забув свою шпагу.

I love his pink little cheeks, his munchkin energy.

Мені подобаються його рожеві щічки, ненаситна енергія.

In a way, he's become my sort of alter ego.

Він ніби вже став моїм альтер его.

He's, I hope, a little bit dignified,

Я сподіваюся, він трохи гоноровий,

but mostly rather vulgar. (Laughter)

але загалом досить простацький. (Сміх)

And energetic, I hope, too.

І жвавий, маю надію.

I let him into my life because the Sèvres pink elephant vase allowed me to do so.

Я впустив його в своє життя завдяки вазі Севрез з рожевим слоном.

And before that Leonardo,

Я зрозумів, що не тільки з картинами Леонардо,

I understood that this object could become part of a journey for me every day,

а й із цим предметом можу уявно подорожувати,

sitting in my office.

не виходячи з офісу.

I really hope that others, all of you,

Я сподіваюся, що і ви всі,

visiting objects in the museum,

роздивляючись експонати у музеї,

and taking them home and finding them for yourselves,

чи купуючи предмети мистецтва,

will allow those objects to flourish in your imaginative lives.

будете впускати їх у свою уяву.

Thank you very much.

Дякую за увагу.

(Applause)

(Оплески)