A sci-fi vision of love from a 318-year-old hologram | Monica Byrne

Перекладач: Sonya Zinchuk Утверджено: Karina Kopievska

Do I look real to you?

Я виглядаю справжньою?

Сподіваюсь, що так.

Hope so.

I have no idea if you're seeing this,

Я не знаю, чи ви бачите це,

but I'm just going to look ahead and trust that you're there.

але я просто дивитимусь вперед і віритиму, що ви тут.

I've drawn a semicircle in the sand in front of me

Я намалювала півколо на піску поперед себе

so I don't walk past it and look like I'm floating in midair.

і не заступлю за нього, щоб не здавалось, ніби я витаю в повітрі.

Right now I'm standing

Зараз я стою

просто неба,

in the open air,

on a beach under a palm tree,

на пляжі під пальмою

in the exact spot where your stage used to be.

на тому ж місці, де була ваша сцена.

У нас із вами є 12 хвилин.

I have 12 minutes with you.

I set a limit.

Я встановила обмеження.

My wife Navid once said

Моя дружина Навід якось сказала,

що необмежені можливості - найзапекліший ворог творця.

that infinite possibility is a creator's worst enemy.

For example, this dress: I'd asked her to design something

Наприклад, ця сукня: я попросила її створити щось,

that a priest might have worn in 23rd-century Cairo.

що міг би носити священик у Каїрі ХХІІІ століття.

But we only had three days to make it,

Але в нас було лише 3 дні, щоб зробити його,

and the only fabric we had

і єдина тканина, що в нас була -

was an old duvet cover that another resident left behind.

старий підодіяльник, що залишився від попереднього власника.

But she did it, and it's perfect.

Але вона пошила ідеальну сукню.

Навід подивилась на неї і сказала:

And she looked at it and said,

"Proof of concept -- creation needs constraint."

"Підтвердження концепції - творчість потребує обмежень".

So with these 12 minutes,

Тому за ці 12 хвилин

я розповім вам про своє найбільше відкриття.

I'm going to tell you about my greatest discovery.

For my whole life, my obsession has been eternal life,

Протягом усього життя я цікавилась питанням безсмертя,

as I know it is so many of yours.

як і багато хто з вас.

You may be happy to know that your research will pay off.

Ви зрадієте, коли дізнаєтесь, що ваше дослідження окупиться.

Мені 318 років.

I am 318 years old.

The average human lifespan is now 432 years,

Середня тривалість життя людини тепер 432 роки,

and my work has been to extend the human lifespan indefinitely.

і моє завдання полягає в тому, щоб досягнути безсмертя.

And I've never questioned that someday,

І я ніколи не сумнівалась, що одного дня

we'll reach a point where we'll be content.

ми досягнемо бажаного результату.

But the opposite keeps happening:

Але відбувається протилежне:

the longer we live, the longer we want to live,

що довше ми живемо, то довше ми хочемо жити,

і менше хочемо помирати.

the less we want to die.

Who can blame us?

Хто може звинувачувати нас?

The universe is so big.

Всесвіт такий великий.

There won't ever not be more to see.

Ми ніколи не осягнемо всього.

Just yesterday,

Лише вчора

I was reading about how you can take out a boat on Europa

я читала, як можна взяти човен на Європі (супутнику Юпітера)

and sail from island to island all over the planet,

і плисти від острова до острова по всій планеті,

and some of the islands have villages that you can stay and visit

і на деяких островах є села, в яких можна зупинитись

і спати під тінню Юпітера.

and sleep under the shadow of Jupiter.

And then there's this other island where there's just one songwriter

І там є острів, де живе лише один музикант,

який сидить і грає на мандоліні для океану.

who sits and plays mandolin for the ocean.

And then there are others where there's no one

І є інші, на яких немає нікого

and there never has been,

і ніколи не було,

and so you go just for the pleasure of touching your foot to sand

тому ви вирушаєте туди лише, щоб отримати задоволення, походивши босоніж по піску,

that no foot has ever touched before.

якого ніхто не торкався до вас.

You could spend 400 years doing just that.

Можна витратити 400 років лише на це.

Right now the Moon is rising in the Northeast.

Просто зараз Місяць сходить на північному сході.

Я можу неозброєним оком побачити на ньому міста.

I can see the cities on it with my naked eye.

They're connected like nerve clusters:

Вони з'єднані, як нервові вузли:

Mariapolis on the South Pole, and Ramachandran on the Equator.

Маріаполіс на Південному полюсі і Рамачандран на екваторі.

And New Tehran in the Sea of Tranquility.

І Новий Тегеран у Морі Спокою.

That's where Navid and I met.

Саме тут ми з Навід зустрілися.

We were both artists downtown.

Ми обоє були художницями в центрі міста.

У день нашого знайомства ми проходили одна повз одну на площі Азаді

The day we met, we were passing each other in Azadi Square,

і зіштовхнулись плечима.

and we bumped shoulders.

And I turned to apologize

Я обернулась, щоб вибачитись,

and she, without saying hello or introducing herself or anything,

і вона, без жодних привітань чи представлень,

said, "Well, why do you think we didn't just pass through each other?"

сказала: "І чому ж ти думаєш, ми просто не пройшли одна крізь одну?"

Спочатку я подумала: "Хто ти в біса така?"

And first of all, I thought, "Who the hell are you?"

But second, the question annoyed me,

Але потім її питання роздратувало мене,

because the answer is so simple.

бо відповідь насправді така проста.

I said, "We didn't pass through each other

Я сказала: "Ми не пройшли одна крізь одну,

because elementary particles have mass

бо в елементарних частинок є маса,

and because the space between elementary particles

і тому що простір між елементарними частинками

is filled with the binding energy that also has the properties of mass,

заповнений енергією зв'язку, яка також має міру ваги,

and we've known that for 800 years."

і нам відомо це протягом 800 років".

She must have been in one of those moods

Вона, напевно, була в тому настрої,

where she likes to mess with strangers.

коли їй хочеться посперечатися з незнайомцем.

Or maybe she was just flirting with me,

Або ж вона просто фліртувала зі мною,

because she looked at me and said, "I thought you'd say that.

тому що вона подивилась на мене і сказала: " Я знала, що ти це скажеш.

Think deeper."

Копай глибше".

And then she took off her belt,

І тоді вона зняла свій пояс,

this belt that I'm wearing now,

той, що зараз на мені,

and she said,

і сказала:

"Our universe is built so that particles have mass.

"Наш Всесвіт влаштований так, що у частинок є маса.

Without that basic constraint,

Без цього простого обмеження

we'd have just passed right through each other at the speed of light

ми просто пройшли б одна крізь одну зі швидкістю світла

and never even known."

і навіть не помітили б".

And that's how our romance began.

Так почався наш роман.

Навід і я

Navid and I

never ran out of things to talk about.

завжди мали про що поговорити.

Never.

Завжди.

Це було неймовірно.

It was incredible.

It was like we were both heroes climbing up into a mountain range together

Ми ніби обоє були героями, що разом підкорювали гірську вершину,

and we kept arriving at new vistas,

І нам відкривались все нові картини,

and these new, perfect constellations of words

і ці нові ідеальні сузір'я слів

would come out of us to describe them.

народжувались, щоб описати їх.

And we'd forget them as soon as we made them,

І ми забували їх в ту ж мить, коли придумували,

and throw them over our shoulder and go on to the next thing, on and up.

і відкидали їх назад, рухаючись далі вгору.

Or one time, Navid said that our talk was like we were always making bread,

Або ж Навід якось сказала, що коли ми говоримо, ми ніби печемо хліб,

and that we were always adding in a little more flour

щоразу додаючи трохи борошна

and a little more water,

і трохи води,

and folding it in and turning it over

замішуючи і перевертаючи тісто,

and never getting around to baking it.

але так ніколи і не ставлячи його у піч.

If my obsession was eternal life, Navid's obsession was touch.

Якщо я була одержима безсмертям, то Навід - дотиками.

She had a genius for it.

Вона була геніальною в цьому.

All of her work revolved around it.

Уся її робота була сконцентрована навколо цього.

My body was like a canvas for her,

Моє тіло було для неї полотном,

and she would draw her fingertip down over my face so slowly

вона могла провести кінчиками пальців по моєму обличчю так повільно,

that I couldn't feel it moving.

що я не відчувала, як вони рухаються.

And she was obsessed with the exact moment

Їй страшенно подобалась та грань,

when I would stop being able to tell the difference between her body and mine.

після якої я вже не могла розрізнити, де її тіло, а де моє.

Or she would just lie across me and dig her shoulder into mine

Або ж вона просто лягала вздовж мого тіла і штовхала моє плече своїм,

and say, "Pilar, why does this feel so good?"

запитуючи: "Пілар, чому це так приємно?"

Я відповідала: "Я не знаю!"

I'd say, "I don't know!"

And she always had a facetious answer for her facetious question,

І вона завжди мала жартівливі відповіді на свої ж жартівливі питання,

але одна, яку я пам'ятаю зараз -

but the answer I remember today is,

"It feels good

"Це приємно,

because the universe chose its constraints,

бо Всесвіт встановив свої обмеження,

and we are its art."

і ми його творіння".

It's always funny what you think the future is going to be like

Зажди цікаво порівнювати майбутнє, яке ти собі уявляв,

versus what it turns out to be.

з тим, яким воно виявилось насправді.

У ваш час вчені вважали, що люди заморожуватимуть себе

In your time, scientists thought humans could freeze themselves

and wake up in the future.

і прокидатимуться у майбутньому.

And they did -- but then they died.

І вони робили так - але потім помирали.

У ваш час вчені вважали, що люди можуть заміняти органи

In your time, scientists thought humans could replace organs

and extend life for hundreds of years.

і продовжувати життя на сотні років.

And they did,

І вони робили так,

but eventually, they died anyway.

та врешті все одно помирали.

In your time, Earth is the only place people live.

У ваш час люди жили лише на Землі.

In my time, Earth is the place people come to die.

У мій час люди прилітають на Землю помирати.

So when Navid started to show the signs,

Тож, коли у Навід почали проявлятися симптоми,

наші друзі подумали, що я вчиню, як і всі решта,

our friends assumed I would do what everyone does,

which is say goodbye and send her to Earth,

тобто попрощаюсь і відправлю її на Землю,

so that none of us would have to look at her

щоб нікому з нас не довелось дивитися на неї

or be around her or think about her and her ...

або бути з нею, думати про неї і про її

failure to keep living.

поразку у боротьбі за життя.

More than anything,

Більше всього

вони не хотіли бути поряд з її фізичним тілом.

they didn't want to be around her actual physical body.

They kept referring to it as "declining,"

І ставились до нього так, ніби воно вже розкладається,

even though she herself was fascinated by it,

хоча вона сама була зачарована ним,

the changes it was going through,

змінами, які відбувалися з її тілом,

following the rules of its nature day by day, independent of her will.

згідно з законами природи, день за днем, незалежно від її волі.

I did send Navid to Earth.

Я таки відправила Навід на Землю.

But I came with her.

Але я полетіла з нею.

I remember a friend of ours, just before we left, said,

Я пам'ятаю, як наш друг прямо перед відльотом сказав:

"I just think it's arrogant,

"Я просто думаю, що це самовпевнено,

думати, що правила вас не стосуються, ніби ваша любов настільки особлива".

like the rules don't apply to you, like you think your love is that special."

But I did.

Але я полетіла.

So, even here on Earth,

І навіть тут, на Землі,

I kept working on how to extend life.

я далі шукала способи продовжити життя.

It didn't occur to me

Але мені не вдалося

that there could be any other response.

знайти жодну іншу відповідь.

I kept going back to that thing that Navid said to me

Я знову і знову поверталась до того, що Навід сказала мені

того дня на площі Азаді,

that day in Azadi Square,

that without that basic constraint --

що без базових обмежень

a universe that granted mass to matter --

Всесвіт, який надав матерії масу,

we would not exist.

не існував би.

That's one rule.

Це одне правило.

Another rule is that all mass is subject to entropy.

Інше правило полягає в тому, що маса підлягає ентропії.

And there is no way to be in this universe without mass.

І Всесвіт ніяк не може існувати без маси.

I know. I tried everything.

Я знаю. Я спробувала все.

I tried creating a photon box where the Higgs field was altered.

Я намагалась створити фотоновий контейнер, де був змінений механізм Гіґґса.

Я спробувала записати усі субатомні рухи у моєму тілі

I tried recording all subatomic movements in my body

and replaying them on closed loop.

і відтворити їх у замкненому колі.

Нічого не спрацювало.

Nothing worked.

But my final innovation was to create a coil dimension

Але моїм останнім винаходом було створення витка виміру,

with the boundaries of a body in which time moved infinitely slower,

де в межах тіла час рухається нескінченно довго,

but whose projection would appear to move in normal time.

але його проекція існуватиме у нормальному часі.

That body would then appear in our universe as a hologram --

Це тіло відображатиметься у нашому Всесвіті як голограма -

here but not here.

і тут, і не тут одночасно.

Коли я усвідомила, що зробила це,

When I realized I'd done it,

I ran to her room,

я забігла в її кімнату

so happy to tell her I'd done it,

неймовірно щаслива сказати їй, що в мене вийшло,

moving through space almost normally to all eyes,

рухаючись у просторі майже нормально для усіх інших,

even to my own,

навіть для самої себе,

and went to lie down next to her,

я підійшла, щоб лягти біля неї,

and forgot, and fell right through her.

але забула і провалилась крізь неї.

I'd found a way to eternal life,

Я знайшла спосіб жити вічно,

at the expense of the one thing Navid loved most,

пожертвувавши тим, що Навід любила найбільше -

which was to touch and be touched.

торкатися і відчувати дотики.

And she threw me out.

І вона вигнала мене.

I still got to watch, though.

Але я все ще могла хоча б дивитися.

Humans live 400 years now,

Сьогодні люди живуть 400 років,

and we still die.

але ми все ще помираємо.

And when death comes,

І коли приходить смерть,

the dying still pick at their bedsheets,

люди прощаються з життям у своїх ліжках,

and their arms break out in blue and violet blooms on the insides,

їхні руки вкриваються синіми і фіолетовими плямами,

дихання стає все повільнішим і повільнішим,

and their breaths get further and further apart,

like they're falling asleep.

ніби вони засинають.

I've always thought that

Я завжди думала, що

what gives a life meaning is adventure.

саме пригоди роблять життя змістовним.

And death is just a problem

А смерть - це лише проблема,

we haven't discovered the solution to yet.

яку нам поки що не вдалося розв'язати.

But maybe a life has meaning only because it ends.

Та, можливо, життя має сенс саме тому, що воно закінчується.

Maybe that's the paradox:

Мабуть, це парадокс:

constraints don't constrain, they allow perfect freedom.

обмеження не обмежують, а надають цілковиту свободу.

(Зітхає)

(Sighs)

There was a thunderstorm here this morning.

Цього ранку тут була гроза.

І, за прогнозом, ввечері буде ще одна,

There is another forecast for tonight,

but for now the sky is clear.

але поки небо ясне.

I can't feel the wind here,

Я не можу відчути вітер,

but I just asked one of the caretakers who passed by what it felt like,

але я щойно запитала одну з доглядальниць, що проходила повз, який він,

and she said it felt warm, like melted butter.

і вона відповіла, що він теплий, як топлене масло.

An answer worthy of my wife.

Відповідь, гідна моєї дружини.

I have to find my way back to the flesh.

Мені треба знайти спосіб повернути своє тіло.

Until then, I take up no space but the space you give me.

Доти я займатиму стільки місця, скільки ви мені дасте.