Colin Grant: The son of a difficult father

Перекладач: Igor Shvets Утверджено: Khrystyna Romashko

This is a photograph

Це фотографія людини,

of a man whom for many years

вбийство якої

I plotted to kill.

я планував роками.

This is my father,

Це мій батько.

Clinton George "Bageye" Grant.

Клінтон Джордж "Мішкоок" Грант.

He's called Bageye because he has

Мішкооком його прозвали

permanent bags under his eyes.

через постійні мішки під очима.

As a 10-year-old, along with my siblings,

У віці 10 років, я разом з моїми братами

I dreamt of scraping off the poison

мріяли додати отруту з пасток для мух

from fly-killer paper into his coffee,

в його каву,

grounded down glass and sprinkling it

чи підмішати подрібнене скло

over his breakfast,

до його сніданку,

loosening the carpet on the stairs

або зім'яти килим на сходах,

so he would trip and break his neck.

щоб він перечепився і зламав шию.

But come the day, he would always

Але щоразу

skip that loose step,

він пропускав ту сходинку,

he would always bow out of the house

чи виходив з дому,

without so much as a swig of coffee

не торкнувшись ні кави,

or a bite to eat.

ні їжі.

And so for many years,

Роками мене лякала думка,

I feared that my father would die

що мій батько помре, перш ніж

before I had a chance to kill him.

я матиму нагоду вбити його.

(Laughter)

(Сміх)

Up until our mother asked him to leave

Допоки мати не позбулась його

and not come back,

раз і назавжди,

Bageye had been a terrifying ogre.

Мішкоок вселяв у нас жах.

He teetered permanently on the verge of rage,

Батько міг вибухнути будь-якої миті,

rather like me, as you see.

в цьому я весь у нього.

He worked nights at Vauxhall Motors in Luton

Працюючи ночами в "Воксхолл Моторс" в Лутоні,

and demanded total silence throughout the house,

вдень він вимагав повної тиші в будинку.

so that when we came home from school

Тому коли ми поверталися зі школи

at 3:30 in the afternoon, we would huddle

о 3:30 після обіду, ми скупчувалися

beside the TV, and rather like safe-crackers,

біля телевізора і крутили регулятор гучності,

we would twiddle with the volume control knob

наче зломщики сейфів,

on the TV so it was almost inaudible.

так, що було майже нечутно.

And at times, when we were like this,

В такі часи

so much "Shhh," so much "Shhh"

звук "Тссс"

going on in the house

заповнював будинок.

that I imagined us to be like

І я уявляв нас

the German crew of a U-boat

командою німецької субмарини,

creeping along the edge of the ocean

яка прокрадалась у безодні океану,

whilst up above, on the surface,

в той час як на поверхні

HMS Bageye patrolled

патрулював корабель його величності "Мішкоока".

ready to drop death charges

Готовий знищити все,

at the first sound of any disturbance.

що здатне видавати звуки.

So that lesson was the lesson that

Це правило мігранта № 1:

"Do not draw attention to yourself

"Не привертай уваги

either in the home or outside of the home."

в будинку чи на вулиці",

Maybe it's a migrant lesson.

і це правило не єдине.

We were to be below the radar,

Ми мали бути поза зоною досяжності,

so there was no communication, really,

що означає відсутність зв'язку.

between Bageye and us and us and Bageye,

Ми - Мішкоок, Мішкоок - Ми,

and the sound that we most looked forward to,

і найочікуванішим звуком було, -

you know when you're a child and you want

ну знаєте, як для дітей

your father to come home and it's all going to be happy

повернення тата - це щастя, і вони очікують

and you're waiting for that sound of the door opening.

звуку відкриття дверей.

Well the sound that we looked forward to

А ми очікували

was the click of the door closing,

на звук закриття дверей,

which meant he'd gone and would not come back.

що означає - батько пішов і не повернеться.

So for three decades,

Протягом 3-ох десятиріч

I never laid eyes on my father, nor he on me.

ми з батьком не бачились.

We never spoke to each other for three decades,

Ані пари з уст 30 років,

and then a couple of years ago, I decided

але декілька років тому

to turn the spotlight on him.

я вирішив покласти кінець мовчанню.

"You are being watched.

"За тобою спостерігають".

Actually, you are.

Урок №2.

You are being watched."

"За тобою спостерігають".

That was his mantra to us, his children.

Він повторював це нам

Time and time again he would say this to us.

знову і знову.

And this was the 1970s, it was Luton,

Це було в 70-ті, в Лутоні, коли батько працював

where he worked at Vauxhall Motors,

в "Воксхолл Моторс".

and he was a Jamaican.

Він мігрував з Ямайки,

And what he meant was,

і мав на увазі,

you as a child of a Jamaican immigrant

що суспільство постійно стежить

are being watched

за дітьми ямайських мігрантів,

to see which way you turn, to see whether

очікуючи хибних кроків,

you conform to the host nation's stereotype of you,

на підтвердження того, що всі вони

of being feckless, work-shy,

нероби і жебраки,

destined for a life of crime.

або навіть злочинці.

You are being watched,

Тебе пильнують,

so confound their expectations of you.

тож не підтверджуйте їх очікування.

To that end, Bageye and his friends,

Отже, Мішкоок з друзями,

mostly Jamaican,

переважно співвітчизниками,

exhibited a kind of Jamaican bella figura:

продемонстрував найкращі якості ямайців,

Turn your best side to the world,

створивши привабливий образ,

show your best face to the world.

візитну картку, що всім сподобається.

If you have seen some of the images

Якщо вам траплялись знімки

of the Caribbean people arriving

прибуття мігрантів з Карибських островів

in the '40s and '50s,

в 40-х, 50-х роках.

you might have noticed that a lot of the men

то помітно, що більшість

wear trilbies.

новоприбулих носить фетрові капелюхи.

Now, there was no tradition of wearing trilbies in Jamaica.

Так от на Ямайці ніхто не носить такі капелюхи.

They invented that tradition for their arrival here.

Цей вигаданий образ був їх візиткою по прибутті у Британію.

They wanted to project themselves in a way

Таким чином вони

that they wanted to be perceived,

створювали перше враження,

so that the way they looked

а саме -

and the names that they gave themselves

їх зовнішність і прізвиська

defined them.

визначали, хто вони.

So Bageye is bald and has baggy eyes.

Отже Мішкоок був лисим, з мішками під очима.

Tidy Boots is very fussy about his footwear.

"Чоботочист" дуже переймався чистотою своїх черевиків.

Anxious is always anxious.

"Тривожний" завжди тривожився.

Clock has one arm longer than the other.

У "Годинника" одна рука була довшою за іншу.

(Laughter)

(Сміх)

And my all-time favorite was the guy they called Summerwear.

Та моїм улюбленцем був хлопець на прізвисько "Літній Одяг".

When Summerwear came to this country

Коли він приїхав сюди з Ямайки,

from Jamaica in the early '60s, he insisted

на початку 60-х,

on wearing light summer suits,

він вперто носив легкий літній одяг,

no matter the weather,

незважаючи на погоду.

and in the course of researching their lives,

Почавши наводити довідки

I asked my mom, "Whatever became of Summerwear?"

про тих людей, я спитав у матері, що сталось з Літнім Одягом,

And she said, "He caught a cold and died." (Laughter)

а вона відповіла: "Він застудився і помер" (Сміх)

But men like Summerwear

Люди на кшталт цього хлопця

taught us the importance of style.

вчили нас важливості стилю.

Maybe they exaggerated their style

Можливо, вони перебільшували його значимість,

because they thought that they were not considered

тому що, на їх гадку, люди не вважали їх

to be quite civilized,

достатньо цивілізованими.

and they transferred that generational attitude

І ми, наступне покоління, успадкували їхні страхи

or anxiety onto us, the next generation,

і їхнє ставлення настільки,

so much so that when I was growing up,

що у дитинстві,

if ever on the television news or radio

коли телебачення чи радіо розповідали

a report came up about a black person

про чорношкіру людину,

committing some crime —

що скоїла злочин -

a mugging, a murder, a burglary —

напад, вбивство чи крадіжку,

we winced along with our parents,

я, брати і батьки здригалися,

because they were letting the side down.

тому що та людина підвела усіх нас.

You did not just represent yourself.

Ти представляв не лише себе,

You represented the group,

а всю громаду.

and it was a terrifying thing to come to terms with,

Було жахливо усвідомлювати, що, можливо,

in a way, that maybe you were going

тебе сприймають також як злочинця,

to be perceived in the same light.

лише тому, що ти належиш до певної групи.

So that was what needed to be challenged.

Це потребувало змін.

Our father and many of his colleagues

Батько разом з багатьма його колегами

exhibited a kind of transmission but not receiving.

були налаштовані лише на передачу, але не на прийом.

They were built to transmit but not receive.

Так вже вони були влаштовані.

We were to keep quiet.

Ми були влаштовані тримати язик за зубами.

When our father did speak to us,

І коли батько щось казав нам,

it was from the pulpit of his mind.

то це більше нагадувало проповідь.

They clung to certainty in the belief

Дорослі вірили, що сумніви

that doubt would undermine them.

руйнують їх зсередини.

But when I am working in my house

Коли я працюю вдома,

and writing, after a day's writing, I rush downstairs

пишу увесь день, а потім шалено збуджений

and I'm very excited to talk about Marcus Garvey or Bob Marley

починаю розповіді про Маркуса Гарві чи Боба Марлі,

and words are tripping out of my mouth like butterflies

і слова зриваються з моїх уст, наче метелики,

and I'm so excited that my children stop me,

і я так схвильований, що мої діти зупиняють мене,

and they say, "Dad, nobody cares."

кажучи: "Тату, це нікого не хвилює".

(Laughter)

(Сміх)

But they do care, actually.

Але, насправді, це не так.

They cross over.

Вони будують духовний зв'язок.

Somehow they find their way to you.

І якось встановлюють контакт з тобою.

They shape their lives according to the narrative of your life,

Будуючи своє життя згідно з твоєю історією,

as I did with my father and my mother, perhaps,

можливо, як я будував своє, згідно з життям моїх батькв,

and maybe Bageye did with his father.

і можливо, Мішкоок - згідно його батьків.

And that was clearer to me

Це стало мені зрозуміло,

in the course of looking at his life

коли я переглядав його життя,

and understanding, as they say,

і зрозумів прислів'я

the Native Americans say,

корінних американців:

"Do not criticize the man until you can walk

"Не засуджуй людину,

in his moccasins."

допоки не пройшовся в її мокасинах".

But in conjuring his life, it was okay

Але його життєвий шлях

and very straightforward to portray

дуже наочно зображує

a Caribbean life in England in the 1970s

життя карибських мігрантів в Англії у 70-х роках,

with bowls of plastic fruit,

з типовими бутафорними фруктами у чашах,

polystyrene ceiling tiles,

стелями з полістеролової плитки,

settees permanently sheathed

канапами, вкритими фабричною плівкою,

in their transparent covers that they were delivered in.

яку так ніхто і не здер.

But what's more difficult to navigate

Але що насправді складно,

is the emotional landscape

так це емоційні відносини

between the generations,

між поколіннями,

and the old adage that with age comes wisdom

і давня приказка, що вік надає мудрість -

is not true.

неправда.

With age comes the veneer of respectability

Вік надає пошани

and a veneer of uncomfortable truths.

і багаж з незручних істин.

But what was true was that my parents,

А правда була в тому,

my mother, and my father went along with it,

що мої батьки

did not trust the state to educate me.

не довірили мою освіту державі.

So listen to how I sound.

Чуєте, як я розмовляю?

They determined that they would send me to a private school,

Вони вирішили відіслати мене в приватну школу,

but my father worked at Vauxhall Motors.

але працюючи в Воксхолл Моторс,

It's quite difficult to fund a private school education

батькові було не до снаги дозволити приватну освіту

and feed his army of children.

і годувати всю зграю дітей.

I remember going on to the school

Пам'ятаю, якось на вступних іспитах у школу

for the entrance exam, and my father said

батько сказав священику

to the priest — it was a Catholic school —

— то була католицька школа —

he wanted a better "heducation" for the boy,

що хоче кращої "досвіти" для хлопчика,

but also, he, my father,

сам же батько

never even managed to pass worms,

ніколи навіть медобстеження не проходив,

never mind entrance exams.

не кажучи про іспити.

But in order to fund my education,

Тож, щоб сплатити моє навчання,

he was going to have to do some dodgy stuff,

батько вдався до хитрощів.

so my father would fund my education

З метою назбирати грошенят,

by trading in illicit goods from the back of his car,

він торгував дечим забороненим зі своєї автівки,

and that was made even more tricky because

яка до того ж була не його,

my father, that's not his car by the way.

що ускладнювало справу.

My father aspired to have a car like that,

Тим авто батько марив,

but my father had a beaten-up Mini,

його ж справжнім авто була старенька Міні.

and he never, being a Jamaican coming to this country,

Всі роки перебування в Англії

he never had a driving license,

батько водив авто без посвідчення,

he never had any insurance or road tax or MOT.

страхового полісу чи техогляду.

He thought, "I know how to drive;

Він пояснював: "Я вже за кермом!

why do I need the state's validation?"

Нащо мені їх папірці?"

But it became a little tricky when we were stopped by the police,

Складніше було, коли нас зупиняла поліція,

and we were stopped a lot by the police,

і це траплялось не рідко.

and I was impressed by the way

Я був завжди вражений,

that my father dealt with the police.

як батько спілкувався з поліцією.

He would promote the policeman immediately,

Він розкидувався підвищеннями.

so that P.C. Bloggs became Detective Inspector Bloggs

В ході розмови патрульний перетворювався спершу на детектива,

in the course of the conversation

а потім і на інспектора,

and wave us on merrily.

і на радощах відпускав нас.

So my father was exhibiting what we in Jamaica

Старий ямайський трюк,

called "playing fool to catch wise."

типу: "Битий небитого везе".

But it lent also an idea

Я подумав, що,

that actually he was being diminished

мабуть, це змушувало поліціянтів

or belittled by the policeman —

відчувати себе значними —

as a 10-year-old boy, I saw that —

10-річному хлопцю це було ясно —

but also there was an ambivalence towards authority.

Але тут простежувалась двобічність.

So on the one hand, there was

З одного боку, знущання над владою,

a mocking of authority,

but on the other hand, there was a deference

з іншого — пошана.

towards authority,

and these Caribbean people

Мігранти з Карибів

had an overbearing obedience towards authority,

мали схильність до покори перед владою,

which is very striking, very strange in a way,

що дивно,

because migrants are very courageous people.

тому що вони були дуже сміливими людьми.

They leave their homes. My father and my mother

Всі вони покинули домівку. Батько з матір'ю

left Jamaica and they traveled 4,000 miles,

подолали 4000 миль з Ямайки.

and yet they were infantilized by travel.

але так і залишились дітьми.

They were timid,

Так і не подорослішали,

and somewhere along the line,

але на якомусь етапі

the natural order was reversed.

все змінилось.

The children became the parents to the parent.

Діти стали дорослими і дали фору своїм батькам.

The Caribbean people came to this country with a five-year plan:

Приїхавши, вони не збирались залишатись .

they would work, some money, and then go back,

Думали назбирати грошей і поїхати.

but the five years became 10, the 10 became 15,

Лише пару років, згодом ще декілька,

and before you know it, you're changing the wallpaper,

а потім ти переклеюєш шпалери і розумієш,

and at that point, you know you're here to stay.

що нікуди не їдеш.

Although there's still the kind of temporariness

Але все ж батьки відчували якусь тимчасовість

that our parents felt about being here,

у їхньому перебуванні тут.

but we children knew that the game was up.

В той час як ми, діти, розуміли - це на постійно.

I think there was a feeling that

Я думаю дорослі відчували,

they would not be able to continue with the ideals

що не спроможні продовжувати жити

of the life that they expected.

з ідеалами, яких очікували від життя.

The reality was very much different.

Реалії дуже відрізнялись.

And also, that was true of the reality

І спроба навчати мене -

of trying to educate me.

одна з таких реалій.

Having started the process, my father did not continue.

Батько розпочав це,

It was left to my mother to educate me,

але завершувати довелось моїй матері.

and as George Lamming would say,

Джордж Ламінг сказав би,

it was my mother who fathered me.

що моя мати "убатькувала" мене.

Even in his absence, that old mantra remained:

Батько пішов, проте його урок залишився:

You are being watched.

"Тебе пильнують".

But such ardent watchfulness can lead to anxiety,

Хоча така завзята спостережливість може спричинити тривогу.

so much so that years later, when I was investigating

Тож роки потому, під час моїх досліджень про те,

why so many young black men

чому так багато молодих

were diagnosed with schizophrenia,

чорношкірих людей хворіють на шизофренію.

six times more than they ought to be,

В шість разів частіше за норму.

I was not surprised to hear the psychiatrist say,

Коли один психіатр сказав: "Чорношкірі виховані у параної"

"Black people are schooled in paranoia."

- я не був здивований.

And I wonder what Bageye would make of that.

І якби Мішкоок знав це, що він вчинив би?

Now I also had a 10-year-old son,

тому, коли моєму сину було 10 років,

and turned my attention to Bageye

я вирішив розшукати Мішкоока.

and I went in search of him.

Це було нескладно.

He was back in Luton, he was now 82,

Я знайшов його в Лутоні, у віці 82 років.

and I hadn't seen him for 30-odd years,

Ми не бачились 30 років,

and when he opened the door,

тому коли він відчинив двері,

I saw this tiny little man with lambent, smiling eyes,

я побачив маленьку стару людину, яка посміхалась до мене.

and he was smiling, and I'd never seen him smile.

Це вперше я бачив батька усміхненим!

I was very disconcerted by that.

І це мене спантеличило.

But we sat down, and he had a Caribbean friend with him,

Ми сіли, з ним був ще якийсь приятель,

talking some old time talk,

розповідав про старі добрі часи.

and my father would look at me,

І тут батько подивився на мене,

and he looked at me as if I would

наче на повсталого з мертвих,

miraculously disappear as I had arisen.

And he turned to his friend, and he said,

І промовив до свого приятеля:

"This boy and me have a deep, deep connection,

"У нас з сином дуже глибокий зв'язок,

deep, deep connection."

дуже-дуже глибокий".

But I never felt that connection.

Та щось я його не відчував.

If there was a pulse, it was very weak

Якщо і був колись,

or hardly at all.

то вже минув.

And I almost felt in the course of that reunion

Я радше відчував, ніби я на пробах

that I was auditioning to be my father's son.

на роль його сина.

When the book came out,

І ось моя книга вже на полицях,

it had fair reviews in the national papers,

а відгуки з'явились у газетах.

but the paper of choice in Luton is not The Guardian,

Але найпопулярніша газета у Лутоні не "Guardian" [Гвордіан],

it's the Luton News,

а місцева "Лутон Ньюс"

and the Luton News ran the headline about the book,

із заголовком на першій сторінці:

"The Book That May Heal a 32-Year-Old Rift."

"Книга, що загоїла рану глибиною в 32 роки",

And I understood that could also represent

і рана та наче тріщина

the rift between one generation and the next,

між двома поколіннями людей,

between people like me and my father's generation,

поколінням батька і моїм.

but there's no tradition in Caribbean life

Але на Карибах немає звичаю,

of memoirs or biographies.

писати мемуари чи біографії.

It was a tradition that you didn't chat about your business in public.

Проте є звичай не виносити особисте на публіку.

But I welcomed that title, and I thought actually, yes,

Мені ж особисто назва сподобалась і я подумав,

there is a possibility that this

що, може, це можливість

will open up conversations that we'd never had before.

розпочати діалог, якого не було.

This will close the generation gap, perhaps.

Можливо, книга може налагодити

This could be an instrument of repair.

відносини між поколіннями.

And I even began to feel that this book

Можливо, батько сприйме книгу

may be perceived by my father

як акт відданості

as an act of filial devotion.

сина батькові.

Poor, deluded fool.

Яким я був наївним!

Bageye was stung by what he perceived to be

Мішкоок сприйняв це

the public airing of his shortcomings.

як демонстрацію його провин.

He was stung by my betrayal,

Він був уражений моєю зрадою,

and he went to the newspapers the next day

тож наступного дня він прийшов у газету,

and demanded a right of reply,

вимагаючи спростування,

and he got it with the headline

яке згодом назвали:

"Bageye Bites Back."

"Мішкоок б'є у відповідь".

And it was a coruscating account of my betrayal.

Він побачив у цьому зраду.

I was no son of his.

Немає більше у нього сина.

He recognized in his mind that his colors

Його облили брудом

had been dragged through the mud, and he couldn't allow that.

і він не може це так залишити.

He had to restore his dignity, and he did so,

Він зробив це, щоб зберегти обличчя.

and initially, although I was disappointed,

Хоча я був розчарований цим,

I grew to admire that stance.

його позиція вражала.

There was still fire bubbling through his veins,

В свої 82 він все ще мав

even though he was 82 years old.

порох у порохівницях.

And if it meant that we would now return

І якби це означало повернення

to 30 years of silence,

до 30-річного мовчання,

my father would say, "If it's so, then it's so."

то батько б сказав:" Значить, так треба"

Jamaicans will tell you that there's no such thing as facts,

Ямайці вважають, що не існує фактів,

there are only versions.

існують лише версії.

We all tell ourselves the versions of the story

Всі ми розповідаємо собі версії історій,

that we can best live with.

які найзручніші для нас.

Each generation builds up an edifice

Кожне покоління будує щось,

which they are reluctant or sometimes unable

що згодом не хоче, а інколи

to disassemble,

не може зруйнувати.

but in the writing, my version of the story

Але під час написання моя версія

began to change,

почала змінюватися.

and it was detached from me.

Щось я втратив.

I lost my hatred of my father.

Я гадаю, то була ненависть до батька.

I did no longer want him to die or to murder him,

Я більше не бажав йому смерті.

and I felt free,

І вперше за все життя

much freer than I'd ever felt before.

я відчув себе вільним.

And I wonder whether that freedness

Цікаво, чи може це почуття

could be transferred to him.

передатися і до нього.

In that initial reunion,

Впродовж того воз'єднання з батьком

I was struck by an idea that I had

мене вразив факт,

very few photographs of myself

що існує лише декілька

as a young child.

фотокарток мене у дитинстві.

This is a photograph of me,

Це моє фото,

nine months old.

тут мені 9 місяців.

In the original photograph,

На оригінальній фотографії

I'm being held up by my father, Bageye,

мене тримає на руках батько - Мішкоок,

but when my parents separated, my mother

але після розлучення батьків

excised him from all aspects of our lives.

мати позбавилась усіх нагадувань про нього.

She took a pair of scissors and cut him out of every photograph,

Просто взяла ножиці і вирізала батька з усіх фотокарток.

and for years, I told myself the truth of this photograph

Тож роками це фото нагадувало мені,

was that you are alone,

що я самотній,

you are unsupported.

позбавлений підтримки.

But there's another way of looking at this photograph.

Але якщо поглянути з іншого боку,

This is a photograph that has the potential

цей знімок презентує

for a reunion,

імовірність возз'єднання.

a potential to be reunited with my father,

Возз'єднання мене і мого батька.

and in my yearning to be held up by my father,

Тож намагаючись привернути увагу батька,

I held him up to the light.

я привернув увагу до нього.

In that first reunion,

Перше возз'єднання

it was very awkward and tense moments,

мало багато незручних і напружених ситуацій.

and to lessen the tension,

Тож щоб зменшити напругу,

we decided to go for a walk.

ми вирішили піти на прогулянку.

And as we walked, I was struck

Пам'ятаю, що я раптом

that I had reverted to being the child

відчув себе хлопчиком,

even though I was now towering above my father.

хоча тепер я дивився на нього зверху вниз,

I was almost a foot taller than my father.

а не знизу вгору, як у дитинстві.

He was still the big man,

Він все ще був великим дядьком,

and I tried to match his step.

було складно крокувати з ним в ногу.

And I realized that he was walking

Він рухався так,

as if he was still under observation,

наче його все ще пильнують,

but I admired his walk.

але я милувався його ходою.

He walked like a man

Його хода нагадувала

on the losing side of the F.A. Cup Final

ходу канатоходця.

mounting the steps to collect his condolence medal.

Кожен крок впевнений і відпрацьований.

There was dignity in defeat.

То була поразка з гідністю.

Thank you.

Дякую.

(Applause)

(Оплески)