The Chilling Aftershock of a Brush with Death | Jean-Paul Mari | TED Talks

Перекладач: Oleksiy Lohvinov Утверджено: Hanna Leliv

It was April 8, 2003.

Було 8 квітня, 2003.

I was in Baghdad, covering the war in Iraq.

Я був у Багдаді, висвітлюючи війну в Іраку.

That day, Americans tanks started arriving in Baghdad.

Того дня американські танки почали заходити до Багдаду.

We were just a few journalists in the Palestine Hotel,

Нас було всього кілька журналістів у готелі Палестина,

and, as happens in war,

і, як це трапляється на війні,

the fighting began to approach outside our windows.

бій почав наближатися, за нашими вікнами.

Baghdad was covered in black smoke and oil.

Багдад було вкрито чорним димом і нафтою.

It smelled awful.

Запах був жахливий.

We couldn't see a thing, but we knew what was happening.

Ми нічогісінько не бачили, але знали, що відбувається.

Of course, I was supposed to be writing an article,

Звичайно, я мав би писати статтю,

but that's how it always goes --

але так завжди відбувається --

you're supposed to be writing and something big happens.

ти маєш писати, і тут відбувається щось значне.

So I was in my room on the 16th floor,

Отже, я був у кімнаті на 16-му поверсі,

writing and looking out the window every now and then

писав і поглядав у вікно час від часу,

to see what was happening.

щоб подивитися, що там відбувається.

Suddenly, there was a huge explosion.

Раптом стався потужний вибух.

During the previous three weeks,

Протягом попередніх трьох тижнів

there had been shelling with half-ton missiles,

були обстріли пів-тонними ракетами,

but this time, the shock --

але цього разу, шок --

I felt it inside of me,

я відчув його всередині себе,

and I thought, "It's very close.

і подумав: "Це дуже близько.

It's very, very close."

Це дуже, дуже близько".

So I went down to see what was happening.

Тож я пішов подивитися, що відбувалося.

I went down to the 15th floor

Я спустився на 15-й поверх,

to take a look.

щоб поглянути.

And I saw people, journalists, screaming in the hallways.

І побачив людей, журналістів, які кричали в коридорах.

I walked into a room

Я зайшов до кімнати

and realized that it had been hit by a missile.

і зрозумів, що в неї влучила ракета.

Someone had been wounded.

Когось поранило.

There was a man near the window,

Там був чоловік біля вікна,

a cameraman named Taras Protsyuk,

оператор, якого звали Тарас Процюк,

lying face-down.

який лежав долілиць.

Having worked in a hospital before, I wanted to help out.

Маючи досвід роботи в лікарні, я хотів допомогти йому.

So I turned him over.

Тож я перевернув його.

And when I turned him over,

І коли я його перевернув,

I noticed that he was open from sternum to pubis,

то побачив, що його розірвало від грудини до тазу,

but I couldn't see anything, nothing at all.

але я не бачив нічого, нічого взагалі.

All I saw was a white, pearly, shiny spot that blinded me,

Усе що я бачив, це сяюча, яскрава пляма, яка засліпила мене,

and I didn't understand what was going on.

і я не розумів, що відбувається.

Once the spot disappeared and I could see his wound,

Коли пляма зникла, і я зміг побачити його рану,

which was very serious,

яка була дуже серйозною,

ми разом з колегами підклали під нього простирадло,

my buddies and I put a sheet underneath him,

and we carried him onto an elevator that stopped at each of the 15 floors.

і занесли його до ліфту, який зупинявся на кожному з 15-ти поверхів.

We put him in a car that took him to the hospital.

Ми поклали його до машини, яка відвезла його до лікарні.

He died on the way to the hospital.

Він помер на шляху до лікарні.

The Spanish cameraman José Couso, who was on the 14th floor and also hit --

Іспанський оператор Хосе Коузо, який був на 14-му поверсі, також поранений --

because the shell had exploded between the two floors --

бо снаряд вибухнув між двома поверхами --

died on the operating table.

помер на операційному столі.

As soon as the car left, I went back.

Як тільки машина від’їхала, я повернувся.

There was that article I was supposed to write --

Треба було писати статтю --

which I had to write.

я мав її написати.

And so --

І, отже --

I returned to the hotel lobby with my arms covered in blood,

Я повертався до фойє готелю із закривавленими руками,

when one of the hotel gofers stopped me

коли один з готельних працівників зупинив мене

and asked me to pay the tax I hadn't paid for 10 days.

і попросив заплатити готельний збір, який я не платив вже 10 днів.

I told him to get lost.

Я сказав йому зникнути.

And I said to myself: "Clear your head, put it all aside.

І сказав собі: "Звільни свої думки, відклади все це вбік.

If you want to write, you need to put it all aside."

Якщо хочеш писати, треба відкласти все вбік".

And that's what I did.

Саме це я і зробив.

I went upstairs, wrote my article and sent it off.

Я піднявся по сходах, написав статтю і відіслав її.

Later, aside from the feeling of having lost my colleagues,

Згодом, окрім відчуття того, що я втратив своїх колег,

something else was bothering me.

щось інше почало турбувати мене.

I kept seeing that shiny, pearly spot,

Я продовжував бачити ту яскраву сяючу пляму

and I couldn't understand what it meant.

і не міг зрозуміти, що це значило.

And then, the war was over.

А потім війна скінчилася.

Later, I thought: "That's not possible. I can't just not know what happened."

Пізніше, я подумав: "Це неможливо. Я просто не можу не знати, що сталося".

Because it wasn't the first time, and it didn't only happen to me.

Бо це було не вперше, і я був не першим, з ким це відбувалося.

I have seen things like that happen to others

Я бачив, як подібні речі відбувалися з іншими

in my 20 to 35 years of reporting.

за свої 20 - 35 років у журналістиці.

I have seen things that had an effect on me too.

Я бачив речі, які впливали і на мене також.

For example, there was this man I knew in Lebanon,

Наприклад, я знав одного чоловіка у Лівані,

a 25-year-old veteran who had been fighting for five years --

25-річного ветерана, який воював протягом п’яти років --

a real veteran -- who we would follow everywhere.

справжнього ветерана -- з яким ми ходили усюди.

He would crawl in the dark with confidence --

Він міг впевнено повзати у темряві --

he was a great soldier, a true soldier --

він був видатним солдатом, справжнім солдатом --

so we would follow him, knowing that we would be safe with him.

тож ми ходили з ним, знаючи, що з ним ми будемо в безпеці.

And one day, as I was told --

І одного дня, як мені сказали --

and I've seen him again since --

і я потім знову його бачив --

he was back in the camp, playing cards,

він був у таборі, грав у карти,

when someone came in next door,

коли хтось зайшов у сусідні двері

and discharged their weapon.

і розрядив свою зброю.

As the gun went off,

Коли зброя вистрілила,

that blast, that one shot, made him duck quickly under the table,

той вибух, той єдиний постріл, змусив його швидко пірнути під стіл,

like a child.

як дитину.

He was shaking, panicking.

Він тремтів, був нажаханий.

And since then, he has never been able to get up and fight.

І відтоді він вже ніколи не зміг встати і воювати.

He ended up working as a croupier

Врешті-решт він став круп’є

in a Beirut casino where I later found him,

в бейрутському казино, де я знайшов його згодом,

because he couldn't sleep, so it was quite a suitable job.

бо він не міг спати, тож ця робота була досить прийнятною.

So I thought to myself,

Тож я собі подумав:

"What is this thing that can kill you

"Що ж це за штука, яка може вбити тебе,

without leaving any visible scars?

не залишаючи жодних видимих слідів?

How does that happen?

Як це відбувається?

What is this unknown thing?"

Що це за невідома штука?"

It was too common to be coincidental.

Вона була занадто поширеною, щоб бути випадковістю.

So I started to investigate --

Тож я почав розслідувати --

that's all I know how to do.

це все, що я вмію робити.

I started to investigate

Я почав розслідувати,

by looking through books,

переглядаючи книги,

reaching out to psychiatrists,

спілкуючись з психіатрами,

going to museums, libraries, etc.

відвідуючи музеї, бібліотеки тощо.

Finally, I discovered that some people knew about this --

Врешті-решт, я виявив, що деякі люди знали про це --

often military psychiatrists --

переважно військові психіатри --

and that what we were dealing with was called trauma.

і те, з чим ми мали справу, називалося "травма".

Americans call it PTSD or traumatic neurosis.

Американці називають це ПТСР, або посттравматичний синдром.

It was something

Це було чимось,

that existed,

про що було відомо,

but that we never spoke about.

але ми ніколи про це не говорили.

So, this trauma --

Тож, ця травма --

what is it?

що це?

Well, it's an encounter with death.

Отже, це зустріч зі смертю.

I don't know if you've ever had an experience with death --

Не знаю, чи стикалися ви колись зі смертю.

I'm not talking about dead bodies,

Я кажу не про мертві тіла

or someone's grandfather lying in a hospital bed,

або про чийогось дідуся в лікарняному ліжку,

or someone who got hit by a car.

або про когось, кого збила машина.

I'm talking about facing the void of death.

Я кажу про зустріч з безоднею смерті.

And that is something no one is supposed to see.

І це щось таке, чого ніхто не очікує побачити.

People used to say,

Люди кажуть:

"Neither the sun, nor death can be looked at with a steady eye."

"І на сонце, і на смерть годі глянути прямо".

A human being should not have to face the void of death.

Людська істота не повинна стикатися з безоднею смерті.

But when that happens,

Але коли це трапляється,

it can remain invisible for a while --

це може залишатися непомітним протягом певного часу --

days, weeks, months, sometimes years.

днів, тижнів, місяців, інколи років.

And then, at some point,

А потім, в певний момент,

it explodes,

воно вибухає,

because it's something that has entered your brain --

бо це щось, що увійшло у ваш мозок --

a sort of window between an image and your mind --

щось на зразок вікна між образом і вашим мозком --

that has penetrated your brain,

яке проникло у ваш мозок,

staying there and taking up all the space inside.

яке залишається там і займає там місце.

And there are people -- men, women,

І є люди -- чоловіки, жінки,

who suddenly no longer sleep.

які раптом більше не можуть спати.

And they experience horrible anxiety attacks --

У них стаються жахливі напади страху --

panic attacks, not just minor fears.

напади паніки, а не просто незначні страхи.

They suddenly don't want to sleep,

Раптом вони більше не хочуть спати,

because when they do, they have the same nightmare every night.

бо коли сплять, то щоночі бачать те саме страхіття.

They see the same image every night.

Бачать ту саму сцену щоночі.

What type of image?

Яку сцену?

For example, a soldier who enters a building

Наприклад, солдат, що заходить в будинок

і зустрічається лицем до лиця з іншим солдатом, який цілиться в нього.

and comes face to face with another soldier aiming at him.

He looks at the gun, straight down the barrel.

Він дивиться на гвинтівку, просто в дуло.

And this barrel suddenly becomes enormous, deformed.

І дуло раптом стає жахливим, деформованим.

It becomes fluffy, swallowing everything.

Воно стає звіром, який усе пожирає.

And he says --

І він каже --

later he will say, "I saw death.

пізніше він скаже: "Я бачив смерть.

I saw myself dead, therefore I'm dead."

Я бачив себе мертвим, отже я мертвий".

And from then on, he knows he is dead.

З цієї миті він знає, що він мертвий.

It is not a perception -- he is convinced that he is dead.

Це не відчуття -- він переконаний, що він мертвий.

In reality, someone came in, the guy left or didn't shoot, whatever,

Насправді, він зайшов, а інший -- не стріляв або втік або щось таке,

and he didn't actually get shot --

і його насправді не підстрелили --

but to him, he died in that moment.

але для нього, він помер в ту мить.

Or it can be the smell of a mass grave --

Або це може бути запах масового поховання --

I saw a lot of that in Rwanda.

Я бачив багато таких в Руанді.

It can be the voice of a friend calling,

Це може бути голос друга, який кличе,

and they're being slaughtered and there's nothing you can do.

якого вбивають, а ви ніяк не можете зарадити.

You hear that voice,

Ви чуєте цей голос

and you wake up every night -- for weeks, months --

і прокидаєтесь щоночі, протягом тижнів, місяців,

in a trance-like state, anxious and terrified,

у стані трансу, налякані, нажахані,

like a child.

як дитина.

I have seen men cry --

Я бачив чоловіків, які плакали

just like children --

мов діти

from seeing the same image.

від того, що бачили ту саму сцену.

So having that image of horror in your brain,

Отже, ця сцена жаху в вашому мозку,

seeing the void of death --

споглядання безодні смерті --

that analogue of horror which is hiding something --

цей аналог жаху, який щось приховує --

will completely take over.

цілком заволодіває вами.

You cannot do anything, anything at all.

Ви не можете нічого зробити, зовсім нічого.

You cannot work anymore,

Ви більше не можете працювати,

you cannot love anymore.

більше не можете любити.

You go home and don't recognize anyone.

Ви повертаєтесь додому і нікого не впізнаєте.

You don't even recognize yourself.

Ви навіть не впізнаєте себе.

You hide and don't leave the house, you lock yourself in, you become ill.

Ви ховаєтесь і не виходите з дому, зачиняєтесь, починаєте хворіти.

I know people who placed small cans outside their house with coins inside,

Я знаю людей, які ставили маленькі бляшанки з монетами біля будинку,

на той випадок, якщо хтось схоче залізти в дім.

in case someone tried to get in.

All of a sudden, you feel like you want to die or kill

Раптом ви відчуваєте, що хочете померти або вбити,

or hide or run away.

сховатися або втекти.

You want to be loved, but you hate everyone.

Хочете, щоб вас любили, але ви ненавидите усіх.

It's a feeling that seizes you entirely

Це відчуття поглинає вас цілком

day in and day out,

день у день,

and you suffer tremendously.

і ви жахливо страждаєте.

And no one understands.

І ніхто не розуміє.

They say, "There's nothing wrong with you. You seem fine, you have no injuries.

Кажуть: "З тобою все гаразд. Ти виглядаєш добре. Не маєш поранень.

You went to war, came back; you're fine."

Ти пішов на війну, повернувся, у тебе все гаразд".

These people suffer tremendously.

Ці люди жахливо страждають.

Деякі вчиняють самогубство.

Some commit suicide.

Зрештою, самогубство - це ніби поставити галочку у списку завдань --

After all, suicide is like updating your daily planner --

I'm already dead, I might as well commit suicide.

Я вже мертвий, тож я можу також вчинити самогубство.

Plus, there is no more pain.

Плюс, більше не буде болю.

Some commit suicide, others end up under the bridge, drinking.

Дехто вчиняє самогубство, інші -- спиваються.

Everyone remembers that grandfather or uncle or neighbor

Кожен може згадати дідуся, чи дядька, чи сусіда,

who used to drink, never said a word,

який пиячив, ніколи нічого не розповідав,

always in a bad mood, beat his wife

завжди мав кепський настрій, бив дружину

and who would end up either sinking into alcoholism or dying.

і який або потопав у алкоголі, або помирав.

And why do we not talk about this?

А чому ми не говоримо про це?

We don't talk about it because it's taboo.

Не говоримо, бо це табу.

It's not like we don't have the words to express the void of death.

Річ не в тім, що ми не можемо знайти слова, щоб описати безодню смерті,

But others don't want hear it.

а в тім, що інші не хочуть цього чути.

The first time I returned from an assignment,

Вперше, коли я повернувся з відрядження,

They said, "Oh! He's back."

люди сказали: "О! Він повернувся!"

There was a fancy dinner -- white tablecloth, candles, guests.

Була вишукана вечеря -- білі скатертини, свічки, гості.

"Tell us everything!"

"Розкажи нам усе!"

Which I did.

Я почав розповідати.

Через 20 хвилин люди почали незадоволено зиркати на мене,

After 20 minutes, people were giving me dirty looks,

the hostess had her nose in the ashtray.

господиня почала куняти.

It was horrible and I realized I ruined the whole evening.

Це було жахливо, і я зрозумів, що зіпсував увесь вечір.

So I don't talk about it anymore.

Тож я більше не розповідаю про це.

We're just not ready to listen.

Ми просто не готові слухати.

Люди відкрито кажуть: "Будь ласка, припини".

People say outright: "Please, stop."

Is that a rare occurrence?

Хіба це рідкість?

No, it's extremely common.

Ні, це дуже поширено.

One third of the soldiers who died in Iraq --

Третина солдатів, які загинули в Іраку --

well, not "died," let me re-phrase that --

ну, не "загинули", я перефразую --

one third of the US soldiers who went to Iraq

третина американських солдатів, які були в Іраку,

suffer from PTSD.

страждають від ПТСР.

In 1939, there were still 200,000 soldiers from the First World War

В 1939 все ще було 200 000 солдатів Першої світової війни,

that were being treated in British psychiatric hospitals.

які лікувалися у британських психіатричних лікарнях.

In Vietnam, 54,000 people died --

У В’єтнамі загинуло 54 000 людей --

Americans.

американців.

In 1987, the US government identified 102,000 --

У 1987 році уряд США визначив що 102 000 --

twice as many --

вдвічі більше --

102,000 veterans who died from committing suicide.

102 000 ветеранів померли, вчинивши самогубство.

Twice as many deaths by suicide than by combat in Vietnam.

Вдвічі більше смертей від самогубств ніж від бойових дій у В’єтнамі.

So you see, this relates to everything,

Тож, як бачите, це стосується всього,

not just modern warfare, but also ancient wars --

не лише сучасної війни, а й давніх воєн --

you can read about it, the evidence is there.

ви можете прочитати про це -- там є свідчення.

So why do we not talk about it?

Тож чому ми не говоримо про це?

Why have we not talked about it?

Чому ми не говорили про це?

The problem is that if you don't talk about it,

Проблема в тому, що якщо ви не говорите про це,

you're heading for disaster.

то чекайте біди.

The only way to heal --

Єдиний спосіб зцілитися --

and the good news here is that this is treatable --

і хороші новини в тому, що це лікується --

think Munch's The Scream, Goya, etc. --

подумайте про "Крик" Мунка, Ґойа, інших --

it's indeed treatable.

це насправді лікується.

The only way to heal from this trauma,

Єдиний спосіб одужати від цієї травми,

from this encounter with death that overwhelms, petrifies and kills you

від цієї зустрічі зі смертю, яка переповнює, приголомшує і вбиває вас, --

is to find a way to express it.

знайти спосіб висловити це.

People used to say,

Люди кажуть:

"Language is the only thing that holds all of us together."

"Мова - це єдине, що тримає нас усіх разом".

Without language, we're nothing.

Без мови, ми ніщо.

It's the thing that makes us human.

Це та річ, яка робить нас людьми.

In the face of such a horrible image --

Перед лицем такої жахливої картини --

a wordless image of oblivion that obsesses us --

мовчазної картини забуття, яка гнітить нас --

the only way to cope with it

єдиний спосіб подолати її --

is to put human words to it.

це виразити її людськими словами.

Because these people feel excluded from humanity.

Бо ці люди почуваються відкинутими людством.

No one wants to see them anymore and they don't want to see anyone.

Ніхто більше не хоче їх бачити, і вони не хочуть бачити нікого.

They feel dirty, defiled, ashamed.

Вони почуваються негідними, оскверненими, присоромленими.

Someone said, "Doctor, I don't use the subway anymore

Хтось сказав: "Лікарю! Я більше не їжджу в метро,

because I'm afraid people will see the horror in my eyes."

бо боюся, що люди побачать жах у моїх очах".

Another guy thought he had a terrible skin disease

Інший хлопець думав, що у нього важке шкірне захворювання

and spent six months with dermatologists, going from doctor to doctor.

і провів шість місяців у дерматологів, мандруючи від одного лікаря до іншого.

And then one day, they sent him to a psychiatrist.

А потім, одного дня, вони направили його до психіатра.

During his second session, he told the psychiatrist

На своїй другій сесії він сказав психіатру,

he had a terrible skin disease from head to toe.

що мав жахливу хворобу шкіри від голови до п’ят.

The psychiatrist asked, "Why are you in this state?"

Психіатр запитав: "Чому у вас такий стан?"

And the man said, "Well, because I'm dead, so I must be rotting away."

І чоловік сказав: "Ну, тому що я мертвий, тож, напевно я гнию".

So you see this is something that has a profound effect on people.

Отже, ви бачите що це щось таке, що має дуже глибокий вплив на людей.

In order to heal, we need to talk about it.

Щоб одужати, ми повинні говорити про це.

The horror needs to be put into words --

Жах треба виразити словами --

human words, so we can organize it and talk about it again.

людськими словами, так щоб ми могли впорядковувати це і говорити про це знову.

We have to look death in the face.

Ми повинні подивитися смерті у вічі.

And if we can do that, if we can talk about these things,

І якщо ми зможемо це зробити, якщо зможемо говорити про ці речі,

then step by step, by working it out verbally,

тоді, крок за кроком, пропрацьовуючи це вербально,

we can reclaim our place in humanity.

ми можемо знову віднайти своє місце у людстві.

And it is important.

І це важливо.

Silence kills us.

Тиша вбиває нас.

So what does this mean?

Тож, що це значить?

It means that after a trauma,

Це значить, що після травми,

without question, we lose our "unbearable lightness of being,"

безсумнівно, ми втрачаємо нашу "нестерпну легкість буття".

that sense of immortality that keeps us here --

те відчуття безсмертя, яке тримає нас тут --

meaning, if we're here, we almost feel like we're immortal, which we're not,

тобто, якщо ми тут, ми майже почуваємось безсмертними, якими ми не є,

but if we didn't believe that, we'd say, "What's the point of it all?"

але, якби ми в це не вірили, ми б сказали: "Який у цьому всьому сенс?"

But trauma survivors have lost that feeling of immortality.

Проте люди з травмою втрачають це відчуття безсмертя.

They've lost their lightness.

Вони втрачають свою легкість.

But they have found something else.

Але вони знаходять дещо інше.

So this means that if we manage to look death in the face,

Отже, це означає, що якщо ми зможемо дивитися смерті у вічі,

and actually confront it, rather than keep quiet and hide,

і, фактично, протистояти їй, замість мовчати й ховатися,

like some of the men or women I know did,

як це робили деякі знайомі мені чоловіки й жінки,

such as Michael from Rwanda, Carole from Iraq, Philippe from the Congo

такі як Майкл з Руанди, Керол з Іраку, Філіп з Конго

and other people I know,

та інші мої знайомі,

like Sorj Chalandon, now a great writer,

такі як Сорж Шаландон, зараз чудовий письменник,

who gave up field assignments after a trauma.

який відмовився від відряджень після травми.

Five friends of mine committed suicide,

П’ять моїх друзів вчинили самогубство.

they're the ones who did not survive the trauma.

Вони були тими, хто не пережив травму.

So if we can look death in the face,

Отже, якщо ми зможемо дивитися смерті у вічі,

if we, mortal humans, human mortals,

якщо ми, смертні люди, людські й смертні,

understand that we are human and mortal, mortal and human,

зрозуміємо, що ми - людські істоти і є смертними, смертними і людськими,

if we can confront death and identify it once again

якщо зможемо протистояти смерті і визнаємо, що вона є

as the most mysterious place of all mysterious places,

найзагадковішим місцем з усіх найзагадковіших місць,

since no one has ever seen it --

оскільки ніхто ніколи не бачив його --

if we can give it back this meaning,

якщо ми зможемо повернути їй це значення,

yes, we may die,

так, ми можемо померти,

survive

вижити

and come back to life,

і повернутися назад до життя,

but we'll come back stronger than before.

але ми повернемося сильнішими ніж були.

Much stronger.

Набагато сильнішими.

Thank you.

Дякую!

(Applause)

(Оплески)