How does your body know you're full? - Hilary Coller

Перекладач: Oksana Demchynska Утверджено: Khrystyna Romashko

["Голодний шлунок добрих порад не дасть". Альберт Ейнштейн]

У шлунку бурчить і дряпає голод.

Смикає в твоєму кишечнику, котрий починає скручуватись і нити.

У стані голоду часто виникає дуже неприємне фізичне відчуття,

яке майже неможливо проігнорувати.

Після реакції організму на жадібне ковтання своїх ранкових млинців,

ти починаєш відчувати протилежну силу, ситість,

Але ж як насправді твоє тіло розуміє, коли ти ситий?

Відчуття ситості з'являється, коли їжа рухається від ротової порожнини

до стравоходу.

Як тільки їжа потрапляє до шлунку, вона поступово заповнює простір.

Це робить прилеглі м'язові стінки еластичними,

і вони розтягуються, наче повітряна куля.

Велика кількість нервів, тісно обвитих навколо шлункових стінок,

відчувають розтягування.

Вони сполучаються завдяки блукаючому нерву з мозковим стовбуром та гіпоталамусом,

це основні частини мозку, що контролюють прийом їжі.

Але це лише один сигнал, який повідомляє вашому мозку про ситість.

Врешті-решт, якщо наповнити шлунок водою,

ситим будеш недовго.

Ваш мозок також розпізнає хімічні сигнали

у вигляді гормонів, вироблених за допомогою ендокринних клітин

у вашій травній системі.

Вони реагують на наявність певних поживних речовин у вашій кишці та крові,

які поступово збільшуються в процесі перетравлення їжі.

Оскільки гормони просочуються в кров, то завдяки цьому,

врешті-решт, вони проникають у мозок до гіпоталамусу.

Понад 20 гормонів шлунково-кишкового тракту залучені до зменшення апетиту.

Одним із прикладів є холецистокінін,

який виробляється за допомогою клітин у верхній тонкій кишці як реакція на їжу.

Коли він дістається до гіпоталамусу,

це зменшує відчуття підкріплення, яке ви отримуєте під час прийому їжі.

Коли так трапляється, з'являється відчуття ситості

і ви перестаєте їсти.

Холецистокінін також уповільнює рух їжі

зі шлунку в кишковий тракт.

Це змушує ваш шлунок більше розтягуватись протягом певного часу,

дозволяючи вашому організму усвідомити, що шлунок наповнюється.

Очевидно, що ми дійсно відчуваємо ситість, коли їмо повільно,

а не хапаємо їжу з блискавичною швидкістю.

Коли ви їсте швидко, організм не встигає зрозуміти стан, в якому знаходиться.

Опинившись у крові, поживні речовини та гормони шлунково-кишкового тракту

подають сигнал підшлунковій залозі виділяти інсулін.

Інсулін стимулює жирові клітини організму для вироблення іншого гормону, лептину.

Лептин, разом з рецепторами, діє на нейрони в гіпоталамусі.

У гіпоталамуса є дві групи нейронів, важливих для нашого відчуття голоду.

Одна група викликає відчуття голоду шляхом формування окремих білків.

Інша зупиняє голод через власну групу сполук.

Лептин зупиняє нейрони гіпоталамусу, що керують поглинанням їжі,

і стимулює ті, що його приглушують.

У цей час ваше тіло досягає максимальної ситості.

Через постійний обмін інформацією між гормонами,

блукаючим нервом,

стовбуром мозку

та іншими частинами гіпоталамусу,

ваш мозок отримує сигнал, що ви з'їли достатньо.

Науковці виявили,

що деяка їжа забезпечує більш тривалу ситість, ніж інша.

Наприклад, варена картопля вважається

прикладом продуктів, що надають ситість,

в той час, як рогалики дуже не ситні.

Взагалі, їжа, що містить більше білків, клітковини та води,

може довше стримувати голод.

Але відчуття ситості не триватиме вічно.

За декілька годин ваші кишки і мозок знов почнуть переговори.

Ваш порожній шлунок виділяє інші гормони, такі як ґрелін,

котрий підвищує активність нервових клітин в гіпоталамусі

викликаючи голод.

Зрештою, прокидається та гарчить голодний звір.

На щастя, для нього існує надійний антидот.