How shocking events can spark positive change | Naomi Klein

Перекладач: Marta Kruk Утверджено: serhij hajdaj

There's a question I've been puzzling over and writing about

Ось питання, над яким я задумувалась і про яке писала

for pretty much all of my adult life.

більшість свого дорослого життя.

Why do some large-scale crises

Чому деякі жахливі кризи

jolt us awake and inspire us to change and evolve

змушують нас прокинутись, надихають змінюватись і розвиватись,

while others might jolt us a bit,

коли інші можуть трішки збудити,

but then it's back to sleep?

а потім ми знову засинаємо?

Now, the kind of shocks I'm talking about are big --

Шокуючі події, про які я говорю, мають великі масштаби --

a cataclysmic market crash, rising fascism,

катаклізми падіння ринків, фашизм,

an industrial accident that poisons on a massive scale.

аварія на виробництві, що отруює багатьох людей.

Now, events like this can act like a collective alarm bell.

Зараз такі події можуть діяти як дзвінок тривоги для всіх.

Suddenly, we see a threat, we get organized.

В момент, коли ми бачимо загрозу, ми організовуємось.

We discover strength and resolve that was previously unimaginable.

Ми знаходимо силу і вирішуємо те, що раніше важко було уявити.

It's as if we're no longer walking, but leaping.

Виглядає так, ніби ми більше не йдемо, ми стрибаємо.

Except, our collective alarm seems to be busted.

Але, здається, наш колективний дзвінок зламаний.

Faced with a crisis, we often fall apart, regress

Під час кризи ми часто розділяємось, регресуємо

and that becomes a window for antidemocratic forces

і це стає шансом для антидемократичних сил,

to push societies backwards, to become more unequal and more unstable.

штовхає суспільство назад, до менш рівноправного і менш стабільного.

Ten years ago, I wrote about this backwards process

Десять років тому я писала про цей процес регресу

and I called it the "Shock Doctrine."

і назвала це "Вченням про Шок".

So what determines which road we navigate through crisis?

То що ж визначає, який шлях вибрати, щоб подолати кризу?

Whether we grow up fast and find those strengths

Або ми швидко виростемо і знайдемо ту силу,

or whether we get knocked back.

або нас відкине назад.

And I'd say this is a pressing question these days.

І я би сказала, що це є невідкладним питанням сьогодення.

Because things are pretty shocking out there.

Оскільки події є досить шокуючими.

Record-breaking storms, drowning cities,

Шторми рекордної сили, міста, що тонуть,

record-breaking fires threatening to devour them,

рекордні пожежі, що загрожують їх поглинути,

thousands of migrants disappearing beneath the waves.

тисячі мігрантів, які зникають під водою.

And openly supremacist movements rising,

І збільшення рухів за домінування,

in many of our countries there are torches in the streets.

в багатьох наших країнах з'являються смолоскипи на вулицях.

And now there's no shortage of people who are sounding the alarm.

Зараз є немало людей, що відчувають цю тривогу.

But as a society, I don't think we can honestly say

Але я не думаю, що як суспільство, ми чесно можемо сказати,

that we're responding with anything like the urgency

що ми відповідаємо чимось адекватним на ті виклики,

that these overlapping crises demand from us.

які ставлять перед нами ці кризи.

And yet, we know from history

Але, ми знаємо з історії,

that it is possible for crisis to catalyze a kind of evolutionary leap.

що криза може каталізувати стрибок в еволюції.

And one of the most striking examples of this progressive power of crisis

І один з найбільш яскравих прикладів цієї прогресивної кризової сили -

is the Great Crash of 1929.

це Велика Криза 1929.

There was the shock of the sudden market collapse

Це був шок, коли весь ринок зруйнувався,

followed by all of the aftershocks,

за шоком слідували наслідки,

the millions who lost everything thrown onto breadlines.

мільйони тих, хто втратив все, опинилися в чергах за хлібом.

And this was taken by many as a message that the system itself was broken.

І багато сприйняли це, як руйнування самої системи.

And many people listened and they leapt into action.

І багато людей прислухалися і почали діяти.

In the United States and elsewhere, governments began to weave a safety net

У США і не тільки, уряди почали творити захисну мережу,

so that the next time there was a crash

щоб коли наступного разу буде катастрофа,

there would be programs like social security to catch people.

існували програми соціального захисту для допомоги людям.

There were huge job-creating public investments

Було залучено громадські інвестиції, що створювали багато робочих місць,

in housing, electrification and transit.

у житло, електрифікацію та перевезення.

And there was a wave of aggressive regulation

Також була хвиля агресивного контролю

to reign in the banks.

у банках.

Now, these reforms were far from perfect.

Всі ці реформи були далекі від ідеалу.

In the US, African American workers, immigrants and women

У США афроамериканські працівники, імігранти та жінки

were largely excluded.

масово дискримінувались.

But the Depression period,

Але період Депресії,

along with the transformation of allied nations and economies

разом з трансформацією об'єднаних націй і економік

during the World War II effort,

під час ІІ Світової Війни,

show us that it is possible for complex societies

показав, що для згуртованого суспільства можливо

to rapidly transform themselves in the face of a collective threat.

швидко змінитись перед спільною загрозою.

Now, when we tell this story of the 1929 Crash,

Зараз, коли ми розповідаємо історію Краху 1929,

that's usually the formula that it follows --

це, зазвичай, наступна формула --

that there was a shock and it induced a wake-up call

був шок, який подіяв, як будильник,

and that produced a leap to a safer place.

і це спричинило стрибок у бік покращення ситуації.

Now, if that's really what it took,

Отже, якщо це все дійсно мало місце,

then why isn't it working anymore?

то чому воно більше не діє?

Why do today's non-stop shocks --

Чому безперервний шок зараз

why don't they spur us into action?

не спонукає нас до дії?

Why don't they produce leaps?

Чому він не створює стрибків?

Especially when it comes to climate change.

Особливо, коли йдеться про зміну клімату.

So I want to talk to you today

Тому сьогодні я хочу поговорити

about what I think is a much more complete recipe for deep transformation

про те, що, на мою думку, є набагато досконалішим рецептом для глибоких змін,

catalyzed by shocking events.

каталізованих шокуючими подіями.

And I'm going to focus on two key ingredients

Я хочу зосередитись на двох ключових складових,

that usually get left out of the history books.

які зазвичай відсутні у книжках з історії.

One has to do with imagination, the other with organization.

Одна пов'язана з іміграцією, а друга з організацією.

Because it's in the interplay between the two

Оскільки саме у взаємодії цих двох компонентів

where revolutionary power lies.

полягає революційна сила.

So let's start with imagination.

Отже, почнімо з уяви.

The victories of the New Deal didn't happen just because suddenly

Перемоги Нового курсу не почалися тільки тому, що раптом

everybody understood the brutalities of laissez-faire.

всі зрозуміли жорстокість невтручання.

This was a time, let's remember, of tremendous ideological ferment,

Давайте пригадаємо, це був час жахливого ідеологічного бродіння,

when many different ideas about how to organize societies

коли багато різних ідей про те, як організувати суспільство,

did battle with one another in the public square.

змагалися між собою в публічній сфері.

A time when humanity dared to dream big

Часи, коли люди не боялися мріяти

about different kinds of futures,

про різну реалізацію майбутнього,

many of them organized along radically egalitarian lines.

багато з них організовувались навколо радикальних ідей про рівність прав.

Now, not all of these ideas were good

Хоча, не всі ці ідеї були хорошими,

but this was an era of explosive imagining.

але це була ера запальних мрій.

This meant that the movements demanding change

Це означало, що рухи, які вимагали змін,

knew what they were against -- crushing poverty, widening inequality --

знали, проти чого вони ішли -- крайньої бідності та нерівності, що поширювались --

but just as important, they knew what they were for.

але, не менш важливо, вони знали, чого вони хочуть.

They had their "no" and they had their "yes," too.

Вони мали свої "ні" і вони мали свої "так".

They also had very different models of political organization

Також вони мали зовсім інші моделі політики,

than we do today.

ніж ті, які є сьогодні.

For decades, social and labor movements

Протягом десятиліть соціальні та робітничі рухи

had been building up their membership bases,

будували свої членські бази,

linking their causes together and increasing their strength.

узгоджуючи свої цілі та нарощуючи свою силу.

Which meant that by the time the Crash happened,

Тобто до моменту, коли стався Крах,

there was already a movement that was large and broad enough

вже був рух, достатньо великий та поширений,

to, for instance, stage strikes that didn't just shut down factories,

наприклад, щоб організувати страйки, що зупинили не тільки заводи,

but shut down entire cities.

але і цілі міста.

The big policy wins of the New Deal were actually offered as compromises.

Великі політичні перемоги Нового Курсу були запропоновані як компроміси.

Because the alternative seemed to be revolution.

Оскільки альтернативою здавалася лише революція.

So, let's adjust that equation from earlier.

Отже, давайте підправимо рівняння, про яке ми говорили.

A shocking event plus utopian imagination

Шокуюча подія плюс утопічна уява

plus movement muscle,

плюс сила рухів,

that's how we get a real leap.

ось як ми отримаємо великий стрибок.

So how does our present moment measure up?

То як же оцінити наше теперішнє?

We are living, once again, at a time of extraordinary political engagements.

Ми знову живемо у часи надзвичайної зацікавленості політикою.

Politics is a mass obsession.

Політика - це масова залежність.

Progressive movements are growing and resisting with tremendous courage.

Прогресивні рухи ростуть і протидіють з величезною мужністю.

And yet, we know from history that "no" is not enough.

Але, з історії ми знаємо, що недостатньо лише "ні".

Now, there are some "yeses" out there that are emerging.

Тепер потроху з'являються кілька "так".

And they're actually getting a lot bolder quickly.

І вони справді швидко стають набагато виразнішими.

Where climate activists used to talk about changing light bulbs,

Там, де кліматичні активісти говорили про заміну лампочок,

now we're pushing for 100 percent of our energy

зараз ми хочемо 100 відсотків електрики

to come from the sun, wind and waves,

брати від сонця, вітру та хвиль,

and to do it fast.

і зробити це швидко.

Movements catalyzed by police violence against black bodies

Рухи, пришвидшені жорстокістю поліції проти чорних,

are calling for an end to militarized police, mass incarceration

вимагають відміни мілітаризованої поліції, масових ув'язнень

and even for reparations for slavery.

і, навіть, відшкодування за рабство.

Students are not just opposing tuition increases,

Студенти не тільки протестують проти подорожчання навчання,

but from Chile to Canada to the UK,

але від Чилі до Канади і до Британії,

they are calling for free tuition and debt cancellation.

вимагають безкоштовного навчання та відміни заборгованості.

And yet, this still doesn't add up

Це досі не поєднується

to the kind of holistic and universalist vision

з цілісним та універсалістським баченням

of a different world than our predecessors had.

майбутнього світу, яке мали наші предки.

So why is that?

То чому так?

Well, very often we think about political change

Ми дуже часто думаємо про політичні зміни

in defined compartments these days.

у різних відсіках.

Environment in one box, inequality in another,

Навколишнє середовище в одному місці, нерівність в іншому,

racial and gender justice in a couple of other boxes,

расові та гендерні права ще у інших місцях,

education over here, health over there.

навчання тут, а здоров'я там.

And within each compartment,

І в кожному відділенні

there are thousands upon thousands of different groups and NGOs,

є тисячі і тисячі різних груп та недержавних організацій,

each competing with one another for credit, name recognition

що змагаються один з одним за довіру, визнання

and of course, resources.

і звісно ж, за ресурси.

In other words, we act a lot like corporate brands.

Іншими словами, ми діємо дуже схоже до корпорацій.

Now, this is often referred to as the problem of silos.

Зараз це часто називають проблемою бункера.

Now, silos are understandable.

Це можна зрозуміти.

They carve up our complex world into manageable chunks.

Вони розділяють наш цілісний світ на керовані шматки.

They help us feel less overwhelmed.

Це допомагає нам почуватись менш пригніченими.

But in the process, they also train our brains to tune out

Але в процесі це тренує наш мозок не реагувати,

when somebody else's issue comes up

коли виникає проблема когось іншого

and when somebody else's issue needs our help and support.

і коли чиясь проблема потребує нашої допомоги та підтримки.

And they also keep us from seeing glaring connections between our issues.

Це також не дозволяє нам бачити суттєві зв'язки між нашими проблемами.

So for instance, the people fighting poverty and inequality

Тому, наприклад, люди, що боряться з бідністю та нерівністю,

rarely talk about climate change.

рідко говорять про зміни клімату.

Even though we see time and again

І хоча ми часто бачимо,

that it's the poorest of people

що саме найбідніші з людей

who are the most vulnerable to extreme weather.

найбільш вразливі до погоди.

The climate change people rarely talk about war and occupation.

Ті, що думають про зміну клімату, рідко говорять про війну та окупації.

Even though we know that the thirst for fossil fuels

Навіть коли ми знаємо, що жага до викопного палива

has been a major driver of conflict.

була головною причиною конфлікту.

The environmental movement has gotten better at pointing out

Рухи за навколишнє середовище відзначають,

that the nations that are getting hit hardest by climate change

що ті нації, які найбільше страждають від зміни клімату,

are populated overwhelmingly by black and brown people.

в більшості населені темношкірими та смаглявими людьми.

But when black lives are treated as disposable

Але коли життя темношкірих вважаються безвартісними

in prisons, in schools and on the streets,

у тюрмах, школах та на вулицях,

these connections are too rarely made.

ці зв'язки помічають надто рідко.

The walls between our silos

Стіни між нашими бункерами

also means that our solutions, when they emerge,

також означають, що вирішення, коли вони з'являються,

are also disconnected from each other.

також відділені одні від одних.

So progressives now have this long list of demands that I was mentioning earlier,

Тому реформатори мають довгий список вимог, про які я згадувала раніше,

those "yeses."

ці "так".

But what we're still missing

Проте нам досі не вистачає

is that coherent picture of the world we're fighting for.

чіткої картини світу, за який ми боремось.

What it looks like, what it feels like, and most of all, what its core values are.

Як він виглядає, як він відчувається, і найважливіше, які його основні цінності.

And that really matters.

І саме це є важливим.

Because when large-scale crises hit us

Коли нас раптово охоплять широкомасштабні кризи

and we are confronted with the need to leap somewhere safer,

і ми стикнемось з потребою стрибнути кудись, де безпечніше,

there isn't any agreement on what that place is.

не буде жодного порозуміння щодо того, яким буде це місце.

And leaping without a destination

А стрибок без цілі

looks a lot like jumping up and down.

виглядає, як стрибання вгору і вниз.

(Laughter)

(Сміх)

Fortunately, there are all kinds of conversations and experiments going on

На щастя, зараз є багато розмов та експериментів,

to try to overcome these divisions that are holding us back.

щоб спробувати перемогти ці розбіжності, що тягнуть нас назад.

And I want to finish by talking about one of them.

І я хочу завершити розповіддю про один з них.

A couple of years ago, a group of us in Canada

Кілька років тому наша група в Канаді

decided that we were hitting the limits

вирішила, що ми досягли межі того,

of what we could accomplish in our various silos.

що можна досягти в наших окремих бункерах.

So we locked ourselves in a room for two days,

Тому ми закрились в кімнаті на два дні,

and we tried to figure out what bound us together.

і намагались зрозуміти, що нас об'єднує.

In that room were people who rarely get face to face.

У тій кімнаті були люди, що рідко зустрічались.

There were indigenous elders with hipsters working on transit.

Це були місцеві старші люди та хіпстери, що працювали з перевезенням.

There was the head of Greenpeace

Там був голова організації Greenpeace

with a union leader representing oil workers and loggers.

із лідером об'єднання нафтових працівників та лісорубів.

There were faith leaders and feminist icons and many more.

Були лідери релігій та ікони фемінізму, і багато інших.

And we gave ourselves a pretty ambitious assignment:

Ми поставили собі досить амбітне завдання:

agreeing on a short statement describing the world after we win.

узгодити коротке формулювання, що описуватиме світ після нашої перемоги.

The world after we've already made the transition to a clean economy

Світ, коли ми вже перейшли до чистої економіки

and a much fairer society.

і набагато справедливішого суспільства.

In other words,

Іншими словами,

instead of trying to scare people about what will happen if we don't act,

замість того, щоб лякати людей тим, що буде, якщо ми не будемо діяти,

we decided to try to inspire them with what could happen if we did act.

ми вирішили спробувати надихнути їх тим, що може статись, якщо ми таки діятимемо.

Sensible people are always telling us

Розумні люди завжди кажуть нам,

that change needs to come in small increments.

що зміни повинні відбуватись маленькими кроками.

That politics is the art of the possible

Що політика - це мистецтво можливостей,

and that we can't let the perfect be the enemy of the good.

і що ми не можемо дозволити ідеалу бути ворогом добра.

Well, we rejected all of that.

Отже, ми відхилили все це.

We wrote a manifesto, and we called it "The Leap."

Ми написали маніфест, і назвали його "Стрибок".

I have to tell you that agreeing on our common "yes"

Я мушу сказати, що узгодити всі спільні "так"

across such diversity of experiences

у такій різноманітності досвіду

and against a backdrop of a lot of painful history

і на фоні багатьох болючих моментів історії

was not easy work.

було непростим завданням.

But it was also pretty thrilling.

Хоча це також було досить захоплююче.

Because as soon as we gave ourselves permission to dream,

Бо як тільки ми дозволили собі мріяти,

those threads connecting much of our work became self-evident.

ті зв'язки, що значною мірою поєднували нашу діяльність, стали очевидними.

We realized, for instance,

Наприклад, ми зрозуміли,

that the bottomless quest for profits

що безмежні пошуки прибутку,

that is forcing so many people to work more than 50 hours a week,

які змушують багатьох людей працювати більше 50-ти годин на тиждень,

without security,

без захисту,

and that is fueling this epidemic of despair

і які живлять епідемію відчаю, -

is the same quest for bottomless profits and endless growth

це ті ж пошуки безмежних прибутків і безкінечного росту,

that is at the heart of our ecological crisis

що є серцем нашої екологічної кризи

and is destabilizing our planet.

і дестабілізатором нашої планети.

It also became clear what we need to do.

Також стало зрозуміло, що ми повинні робити.

We need to create a culture of care-taking.

Ми маємо створити звичку допомагати.

In which no one and nowhere is thrown away.

Коли ніхто і ніде не буде відкинутий.

In which the inherent value of all people and every ecosystem is foundational.

Коли невід'ємна цінність всіх людей і кожної екосистеми є фундаментальною.

So we came up with this people's platform,

Це ми узгодили у маніфесті,

and don't worry, I'm not going to read the whole thing to you out loud --

і не переживайте, я не буду читати його повністю --

if you're interested, you can read it at theleap.org.

якщо вам цікаво, ви можете прочитати його на theleap.org.

But I will give you a taste of what we came up with.

Але я дам вам зрозуміти, якого висновку ми дійшли.

So we call for that 100 percent renewable economy in a hurry,

Отже, ми вимагаємо швидкого створення 100-% відновлюваної економіки,

but we went further.

але ми пішли далі.

Calls for new kinds of trade deals,

Вимагаємо нових видів торгових угод,

a robust debate on a guaranteed annual income,

скрупульозного обговорення гарантованого річного доходу,

full rights for immigrant workers,

повних прав для працівників-імігрантів,

getting corporate money out of politics,

виведення корпоративних грошей з політики,

free universal day care, electoral reform and more.

безкоштовну універсальну медицину, виборчу реформу та інше.

What we discovered is that a great many of us

Ми дізнались, що переважна більшість з нас

are looking for permission to act less like brands and more like movements.

чекає дозволу діяти менше як бренди і більше як рухи.

Because movements don't care about credit.

Оскільки рухи не переживають за довіру.

They want good ideas to spread far and wide.

Вони хочуть поширити хороші ідеї далеко і широко.

What I love about The Leap

Що мені подобається у "Стрибку",

is that it rejects the idea that there is this hierarchy of crisis,

це те, що він відкидає ідею існування ієрархії кризи,

and it doesn't ask anyone to prioritize one struggle over another

і він не просить нікого вибрати пріоритетом щось одне, а не інше,

or wait their turn.

або чекати своєї черги.

And though it was birthed in Canada,

І хоча він був народжений в Канаді,

we've discovered that it travels well.

ми виявили, що він добре поширюється.

Since we launched, The Leap has been picked up around the world

Відколи ми запустили його, Стрибок підтримали у всьому світі

with similar platforms,

схожими платформами,

being written from Nunavut to Australia,

про нього пишуть від Нунавуту до Австралії,

to Norway to the UK and the US,

Норвегії, Британії та США,

where it's gaining a lot of traction in cities like Los Angeles,

де його впроваджують міста, такі як Лос Анджелес,

where it's being localized.

де він був локалізований.

And also in rural communities that are traditionally very conservative,

Також у сільських спільнотах, що традиційно є дуже консервативними,

but where politics is failing the vast majority of people.

але де політика не справляється з переважною більшістю людей.

Here's what I've learned from studying shocks and disasters for two decades.

Ось що ми зрозуміли з вивчення шоку та катастроф протягом двох десятиліть.

Crises test us.

Кризи випробовують нас.

We either fall apart or we grow up fast.

Ми або розвалюємось, або швидко ростемо,

Finding new reserves of strength and capacity that we never knew we had.

знаходячи нові запаси сили і здібностей, про які ми не знали раніше.

The shocking events that fill us with dread today

Шокуючі події, що наповнюють нас страхом зараз,

can transform us, and they can transform the world for the better.

можуть змінити нас і можуть змінити світ на краще.

But first we need to picture the world that we're fighting for.

Але спочатку ми повинні уявити світ, за який ми боремось.

And we have to dream it up together.

І маємо вимріяти його разом.

Right now, every alarm in our house is going off simultaneously.

Прямо зараз всі сигнали тривоги в нашому домі спрацювали одночасно.

It's time to listen.

Час почути.

It's time to leap.

Час стрибнути.

Thank you.

Дякую.

(Applause)

(Оплески)