How adaptive clothing empowers people with disabilities | Mindy Scheier

Перекладач: Олена Васильєва Утверджено: Oleksandr Vasyliev

I love fashion.

Я обожнюю моду.

I actually go to bed every night thinking about what I'm going to wear

Кожного вечора, лягаючи спати, я планую, що надягатиму

the next day.

завтра.

Clothing transforms me,

Вбрання трансформує мене,

defines me,

визначає мене,

gives me confidence.

додає мені впевненості.

You may not feel the same way about fashion,

Можливо, ви ставитеся до моди не так,

but I bet you have a favorite T-shirt or a pair of jeans that transforms you --

але б'юся об заклáд, ви маєте улюблену футболку чи джинси, які вас змінюють –

makes you feel good,

у них ви почуваєтесь добре,

makes you feel confident,

упевнено,

makes you feel like you.

є самими собою.

When I was younger,

Коли я була молодшою,

I wanted to be Betsey Johnson.

я хотіла бути Бетсі Джонсон.

I thought we were kindred, crazy-hair spirits together.

Я відчувала, що ми споріднені душі з божевільною зачіскою.

I did go to fashion design,

І я зайнялася дизайном одягу,

I worked in the industry for years

пропрацювала в цій індустрії багато років

and loved it.

і дуже це любила.

I married,

Я вийшла заміж,

I had three kids.

народила трьох дітей.

But life can be heartbreakingly ironic.

Та життя іноді жорстоко жартує.

My middle child, Oliver, was born with a rare form of muscular dystrophy,

Моя середня дитина, Олівер, народився з рідкісною формою м'язової дистрофії,

or MD.

скорочено МД.

MD affects his muscle strength,

МД знесилює його м'язи,

his pulmonary system,

впливає на дихальну систему,

distorts his body

деформує тіло

and makes everyday life more challenging than most.

і робить звичайне життя набагато складнішим.

From the time he could walk,

Як тільки він почав ходити,

which wasn't until about two and a half,

а це було лише у 2,5 роки,

he had to wear leg braces for stability.

він мав носити ортези, щоб не впасти.

Because he wasn't growing appropriately,

Оскільки він розвивався не відповідно до норм,

he had to wear a feeding tube that was placed on his face.

він мав весь час носити гастрономічну трубку на обличчі.

He endured stares, and so did I.

Мав витримувати, коли на нього витріщалися. І я теж.

But my husband Greg and I told him

Але ми з моїм чоловіком Грегом говорили йому,

that no matter what,

що хай там що,

he was just like everybody else.

він такий самий, як усі інші.

But everyday tasks for Oliver

Та для Олівера щоденні речі,

that we all take for granted

на які ми звичайно не звертаємо уваги,

were incredibly challenging.

були надзвичайним випробуванням.

That simple act of dressing yourself -- the very thing that I adore --

Така проста річ, як одягання, – те, що я просто обожнюю –

was a nightmare for him.

була для нього кошмаром.

His form of MD does not affect his mind.

Дистрофія не впливає на його розум.

His brain is an A-plus,

Він дуже розумний,

which means he's acutely aware of his shortcomings.

і це значить, що він добре розуміє свої обмеження.

This became very evident when he started school,

Це стало зовсім ясно, коли він пішов до школи

and that daily act of dressing yourself was a constant reminder

і вдягання кожного дня нагадувало,

of what he could and could not do.

на що він спроможний, а на що ні.

So our solution was for Oliver to wear sweatpants every day:

Ми вирішили, що Олівер буде весь час носити тренувальні штани:

to school,

до школи,

to parties,

на вечірки,

on vacations --

на канікулах.

his uniform.

Це буде його форма.

For special occasions, he would wear proper pants.

На особливі події він вдягав класичні штани.

But many times, because he couldn't manage the button and zipper,

Але через те, що він не може впоратися із застібками,

I would have to take him to the men's room,

я часто мала йти з ним до чоловічої вбиральні,

which was incredibly embarrassing for him

що надзвичайно турбувало його

and the other men that were in there.

і чоловіків, які там були.

But them -- I said, "Oh, please. There's nothing I haven't seen before."

Але їм я казала: «Розслабтеся. Чого я тут не бачила?»

(Laughter)

(Сміх)

For years we muddled through.

Так ми мучилися роками.

But when Oliver was in third grade,

Та коли Олівер був у третьому класі,

I found out he was more like me than I ever imagined.

я раптом осягнула, що він був схожим на мене більше, ніж я уявляла.

Oliver, too, cared about fashion.

Олівер теж був не байдужим до моди.

He came home from school one day and said very definitively

Якось він прийшов додому і дуже впевнено сказав,

that he was going to wear jeans to school like everybody else gets to wear.

що буде носити до школи джинси, як усі інші.

Well, I certainly couldn't go to class with him

Звичайно, я не могла сидіти з ним у класі

and take him to the boys' room,

і водити його до вбиральні,

but there was no way I was telling my eight-year-old

але я також не могла сказати своєму восьмирічному сину,

that he couldn't wear what he wanted to wear.

що він не може носити те, що він хоче.

So that night,

Тож того самого вечора

I MacGyvered the hell out of his jeans.

я на його джинсах місця живого не лишила.

I remembered when I was pregnant

Я згадала, що, коли була вагітною,

and unwilling to stop wearing my own favorite pants,

але не хотіла відмовлятися від улюблених штанів,

even though I was busting out of them,

хоча вже в них не влазила,

that rubber-band trick.

я робила трюк з резинкою.

You moms remember what I'm talking about?

Мами знають про що я?

The rubber band through the buttonhole,

Протягуєте резинку в петлю,

around the button and back?

навколо ґудзика і назад?

Instant stretch.

Пояс одразу більшає.

So I removed the zipper

Я прибрала застібку-блискавку,

so he could pull it up and down on his own.

щоб він сам міг вдягати і знімати штани.

I cut up the side seam of the bottom of his pants

Розрізала бічні шви на холошах,

to accommodate for his leg braces,

аби пролазили ортези,

applied Velcro --

пришила липучку –

hold your ears, everybody: peel and stick, mind you --

всі заткніть вуха: бачите, відриваємо і приклеюємо –

so that it would close around it.

щоб вона огорталась навколо.

When I showed Oliver my arts and crafts project,

Коли я показала Оліверу, що я змайструвала,

he absolutely beamed.

він засяяв.

He went into school with his head held so high.

Він зайшов до школи із гордістю.

Those jeans transformed him.

Ті джинси перетворили його.

He was able to get dressed on his own,

Він зміг вдягатися самостійно,

he was able to go to the bathroom on his own;

він зміг сам ходити до вбиральні.

those jeans gave him confidence.

Ті джинси надали йому впевненості у собі.

I didn't realize it at the time,

Тоді я цього не розуміла,

but this was my first foray into the world of adaptive clothing.

але то була моя перша мандрівка до світу адаптивного одягу.

Adaptive clothing is defined as clothing designed for people with disabilities,

Адаптивний одяг визначають як одяг для людей з обмеженими можливостями,

the elderly

літніх

and anyone who struggles with dressing themselves.

і всіх, кому важко самостійно вдягатися.

Adaptive clothing did exist,

Адаптивний одяг існував і раніше,

but it was missing that mainstream fashion component.

але він був поза модою.

It was very medicinal and very functional

Він був зручним під час лікування, функціональним,

but not stylish.

але зовсім не стильним.

And that's a huge problem,

І це велика проблема,

because what you wear matters.

бо те, що ми носимо, має значення.

Clothing can affect your mood,

Вбрання впливає на настрій,

your health

на стан здоров'я

and your self-esteem.

і самооцінку.

Now, being a fashion lover, I've known this forever,

Як прихильниця моди я знала це завжди,

but scientists actually have a name for it.

а у вчених для цього феномену є ім'я.

It's called "Enclothed Cognition,"

Це називається «вплив вбрання на мислення».

the co-occurrence of two factors:

Разом реалізуються два фактори:

the symbolic meaning of clothing

символіка одягу

and the physical experience of wearing the clothing,

і тілесний досвід носіння одягу,

both of which have a direct correlation to how you feel about yourself.

причому обидва безпосередньо впливають на наше сприйняття себе.

There's actually a professor in the UK by the name of Karen J. Pine.

У Великобританії є професор Карен Пайн.

She wrote a book called "Mind What You Wear:

Вона написала книгу: «Думай, що одягаєш:

The Psychology of Fashion."

Психологія моди».

She states in her book

У своїй книзі вона стверджує,

that when you put clothes on,

що коли ви щось одягаєте,

you adapt the characteristics of what you're wearing,

ви привласнюєте характеристики вбрання,

whether you realize it or not.

свідомо чи несвідомо.

That's why you feel like a rock star

Тому ви почуваєтесь, як рок-зірка,

when you put on those perfect-fitting jeans.

коли вдягаєте джинси, що ідеально сидять.

That's why you feel invincible when you put on that power suit,

Тому ви почуваєтесь непереборним, коли вдягаєте строгий костюм,

and that's why you feel beautiful

і тому ви відчуваєте себе вродливою

in that little black dress.

у маленькій чорній сукні.

But that's exactly why Oliver felt so isolated

Але саме тому Олівер почувався так самотньо,

when he couldn't wear what he wanted to wear.

коли не міг носити те, що бажав.

He even said to me one time,

Він навіть якось сказав мені:

"Mom, wearing sweatpants every day

«Мам, через те, що я кожного дня ношу тренувальні штани,

makes me feel like I'm dressing disabled."

я почуваюся як нездатний вдягатися».

There are one billion people on our planet

На планеті налічується мільярд людей

that experience some type of disability.

з тими чи іншими вадами.

One billion.

Цілий мільярд.

If 10 percent of that billion experience clothing challenges,

Якщо 10% з цього мільярду мають проблеми з одяганням,

that's an enormous amount of people that may not be as confident,

ця величезна кількість людей не такі упевнені,

as successful

чи успішні,

or even as happy as they could be.

чи навіть щасливі, ніж могли б бути.

The morning after Oliver left for school wearing those jeans,

Наступного ранку після того, як Олівер пішов до школи у тих джинсах,

I realized that I could do something about that.

я зрозуміла, що можу з цим щось зробити.

And so I did.

І я зробила.

In 2013, I founded an organization called Runway of Dreams.

У 2013 році я заснувала організацію «Runway of Dreams».

The mission was to educate the fashion industry

Наша місія полягала в тому, щоб дати індустрії моди зрозуміти,

that modifications could be made to mainstream clothing

що можна пристосувати одяг актуальних колекцій

for this community that has never been served.

до вимог тих людей, яких ми ніколи не обслуговували.

And it began with an entire year of research.

Спочатку був цілий рік досліджень.

I went to schools, I went to facilities, I went to hospitals.

Я пішла до шкіл, до лікарень, до закладів для людей з обмеженнями.

I literally chased down people on the street who were in wheelchairs

Я буквально чіплялася на вулиці до людей в інвалідних візках,

or if they had walkers

з ходаками,

or even if they had a slight limp.

навіть тих, що трохи кульгали.

(Laughter)

(Сміх)

I know I must have looked insane,

Я точно здавалася божевільною,

but I knew that if I was really going to make a difference,

але я знала: якщо я налаштована щось змінити,

I had to truly understand the clothing challenges

то маю цілком розуміти вимоги до одягу

of as many different people as I possibly could.

якнайбільшої кількості різних людей.

I met a young man who was 18 who has cerebral palsy.

Я зустріла 18-річного юнака з церебральним паралічем.

He was going to Harvard University.

Він їхав до Гарвардського університету.

He said to me, "Can you imagine?

Він сказав мені: «Уявіть:

I got myself into Harvard,

я вступив до Гарварду,

but my dream is to be able to wear jeans on campus,

а мрію бути в змозі носити джинси в університетському містечку,

like the other freshmen will wear."

як усі інші першокурсники».

I met a little girl named Gianna,

Я зустріла маленьку дівчинку на ім'я Джіанна,

who was missing her left forearm and her hand.

в якої не було лівої ручки до ліктя.

Her mother told me

Її мама розповіла мені,

she could not bear to see her daughter's difference magnified

що їй так боліло те, як теліпання пустого рукава підкреслювало

by a dangling sleeve,

доньчин недолік,

so she had every single long-sleeve shirt professionally tailored.

що зараз вона віддає кожну сорочку з довгими рукавами, щоб один укоротили.

Can you imagine the time and money she spent?

Уявляєте, скільки часу і грошей вона витрачає?

I also had the great privilege of spending time with Eric LeGrand,

Я також мала велику честь спілкуватися з Еріком ЛеГрандом,

former Rutgers football player who was paralyzed during a tackle in 2010.

колишнім футболістом команди «Ратгерс», паралізованим під час маневру в 2010 році.

I had, at this point, seen some unfathomable things,

На момент нашої зустрічі я вже бачила деякі незбагненні речі,

but this, by far, was the most heart-stopping.

але те, що я побачила тут, було просто неймовірним.

You see, Eric is a really big guy,

Ерік дійсно кремезний хлопець,

and it took two aides and a lifting machine

тож аби його вдягнути потрібні два помічника

to get him dressed.

і підйомник.

I sat and watched this process for over two hours.

Я сиділа і спостерігала цей процес більше двох годин.

When I expressed my shock to Eric,

Коли я сказала Еріку, як я приголомшена,

he looked at me and said,

він подивився і сказав:

"Mindy, this is every single day.

«Мінді, це відбувається щодня.

What can I say?

Що я можу сказати?

I like to look sharp."

Я люблю виглядати достойно».

Research done.

Дослідження завершено.

I knew that if I was going to make a change in the industry,

Я знала, що якщо я хочу щось змінити в індустрії,

I had to use my background

я маю використати свій досвід

and really figure out how to make these clothes modified.

і зрозуміти, як саме модифікувати одяг.

So I took the information I gathered over that past year,

Тож я проаналізувала все, чого дізналася за останній рік,

and I figured out that there were actually three categories

і зрозуміла, що для всіх насправді проблемними

that were affected across the board.

були три речі.

The first were closures.

Перша – це застібки.

Buttons, snaps, zippers, hook-and-eyes were a challenge for almost everybody.

Ґудзики, кнопки, блискавки, гачки завдавали великого клопоту майже всім.

So I replaced them with a more manageable technology:

Тому я замінила їх зручнішими засобами –

magnets.

магнітами.

Magnets made our Harvard freshman able to wear jeans on campus,

Магніти дозволили нашому гарвардському студенту носити джинси,

because he could dress himself.

бо він зміг вдягатися сам.

Second: adjustability.

Друга – можливість регулювання.

Pant lengths, sleeve lengths, waistbands

Довжина холош і рукавів, пояси

were a challenge for so many different-shaped bodies.

не підходили для багатьох нестандартних фігур.

So I added elastic,

Тому я додала резинку

an internal hemming system.

і внутрішню систему підгортання.

This way, Gianna could wear a shirt right off the rack

Завдяки цьому Джіанна могла носити готові речі,

and just adjust the one sleeve.

просто підгорнувши один рукав.

Last: alternate ways to get the clothing on and off the body,

Нарешті – нестандартні способи одягання і знімання одягу,

outside the traditional way of over your head.

тобто не через голову.

So I designed a way to go in arms first.

Тут я сконструювала одяг так, щоб спочатку пролазили руки.

This, for somebody like Eric,

Для таких, як Ерік,

could actually take five steps off his dressing process

це мало скоротити кількість маніпуляцій під час одягання

and give him back the gift of time.

і вивільнити час.

So I went out,

Потім я пішла по крамницях,

I bought clothing right off the rack,

купила готовий одяг,

I sat at my kitchen table, ripped them apart,

сіла на кухні і розпорола його,

did prototype after prototype, until I felt I had great modifications.

а потім робила один зразок за іншим, доки не відчула, що отримала те, що треба.

And then I was ready for the big leagues:

Ось тоді я стала готовою до головного –

the fashion industry.

змін в індустрії моди.

Rather than designing my own collection,

Замість того, щоб розробляти власну колекцію,

I knew if I was really going to make a difference,

я вирішила змінити те,

I had to go mainstream.

як працює масове виробництво одягу.

I believed that I just needed to educate the industry

Я вважала, що я просто маю донести до виробників одягу,

of the enormity of this population

наскільки багато є осіб з особливими потребами

and the fact that these were consumers

і що всі вони є потенційними споживачами,

that simply weren't being considered.

яких просто ніхто не враховував.

And I am thrilled to say that the industry heard me.

І маю з радістю сказати, що мене почули.

Runway of Dreams collaborated with the most amazing,

«Runway of Dreams» почала співпрацювати з найдивовижнішим,

forward-thinking brand on our planet --

найпрогресивнішим брендом на землі…

(Applause)

(Оплески)

who took my vision to market

який відкрив моїй ідеї шлях на ринок

and made fashion history

і увійшов до історії моди,

by launching the first mainstream adaptive collection.

запустивши першу колекцію адаптивного одягу масового виробництва.

And the rest is yet to come.

А все інше ще попереду.

(Applause)

(Оплески)

So --

Тож…

(Applause)

(Оплески)

Fashion holds the key to a vital lifeline.

Мода тримає у своїх руках засіб допомоги.

Clothing can be transformative.

Одяг може трансформуватися.

Clothing equals confidence.

Одяг – це впевненість.

So tomorrow,

Тож завтра,

when you are starting your day

розпочинаючи день

and you're thinking about what you're going to wear,

і обираючи вбрання,

I hope you appreciate the process

сподіваюсь, ви віддасте належне процесу

and think about how what you chose

і замислитеся, як те, що ви обираєте,

makes you feel.

впливає на ваше самопочуття.

Today, Oliver is 13.

Зараз Оліверу 13 років.

He wears his adaptive khakis,

Він носить адаптивні хакі,

his magnetic button-front shirt --

сорочку на застібках-магнітах

feels like the coolest kid around.

і почувається, як герой.

My boy has total swagger.

Мій хлопчик справжній франт.

(Laughter)

(Сміх)

As I mentioned,

Але, як я казала,

Oliver's disease is degenerative,

хвороба Олівера дегенеративна.

which means his muscles are going to break down over time.

Це означає, що його м'язи чимдалі все більше слабшатимуть.

This, by far, is the most devastating part for me.

Це просто мене вбиває.

I have to sit on the sidelines

І я можу лише спостерігати,

and watch my boy deteriorate.

як моїй дитині гіршає.

And there's nothing I can do about it.

І нічого не можу вдіяти.

So I am looking up from the things that I cannot control

Тож я дивлюся з цієї безодні, яку не можу змінити,

to the things that I can,

туди, де ще можу знайти надію.

because I have no option.

Бо в мене немає вибору.

And so, I am looking up.

Тож я шукаю.

And I'm asking the fashion industry to look up.

І я благаю індустрію моди шукати.

And now, I'm asking all of you

І зараз благаю всіх вас

to look up, too.

теж шукати.

Thank you.

Дякую.

(Applause)

(Оплески)