Why is colonialism (still) romanticized? | Farish Ahmad-Noor

Перекладач: Olesia Luzhbina Утверджено: Famila Alieva

I promise you that I will not sing. I will spare you that, at least.

Обіцяю вам, що не буду співати. Принаймні від цього я вас вбережу.

But I am a historian

Але я історик

with a background in philosophy,

з філософською освітою,

and my main area of research is basically the history of Southeast Asia,

і моя основна сфера дослідження, загалом, історія Південно-Східної Азії

with a focus on 19th-century colonial Southeast Asia.

з акцентом на Південно-Східній Азії 19 сторіччя.

And over the last few years,

Останні декілька років

what I've been doing is really tracing the history of certain ideas

я займався тим, що відстежував історію певних ідей,

that shape our viewpoint,

які сформували нашу точку зору,

the way we in Asia, in Southeast Asia,

те, як ми в Азії, в Південно-Східній Азії,

look at ourselves and understand ourselves.

дивимося на себе і розуміємо себе.

Now, there's one thing that I cannot explain

Але є одна річ, яку я, як історик,

as a historian,

поснити не можу,

and this has been puzzling me for a long time,

і вона бентежила мене довгий час,

and this is how and why certain ideas, certain viewpoints

а саме: як і чому певні ідеї, певні точки зору,

do not seem to ever go away.

здається, ніколи не зникнуть.

And I don't know why.

І я не знаю чому.

And in particular,

І особливо

I'm interested to understand why some people -- not all, by no means --

мені цікаво зрозуміти, чому деякі люди - не всі, ні в якому разі,

but some people in postcolonial Asia

але деякі люди в постколоніальній Азії

still hold on to a somewhat romanticized view of the colonial past,

досі дотримуютья дещо романтизованого погляду на колоніальне минуле,

see it through kind of rose-tinted lenses

дивляться на нього через рожеві окуляри,

as perhaps a time that was benevolent or nice or pleasant,

ймовірно, як на час, який був сприятливим, гарним та приємним,

even though historians know the realities of the violence

хоча історики знають про реалії насилля

and the oppression

і гонінь,

and the darker side of that entire colonial experience.

і темної сторони всього колоніального досвіду.

So let's imagine that I build a time machine for myself.

Уявімо, що я побудував для себе машину часу.

(Makes beeping noises)

(Гуде)

I build a time machine,

Я побудував машину часу,

I send myself back to the 1860s,

вирушив у 1860-і,

a hundred years before I was born.

за 100 років до того, як я народився.

Oh dear, I've just dated myself.

О ні, я щойно викрив свій вік.

OK, I go back a hundred years before I was born.

ОК, я відправився на 100 років назад, до того, як я народився.

Now, if I were to find myself in the context of colonial Southeast Asia

Якби я знайшов себе в колоніальній Південно-Східній Азії

in the 19th century,

в 19 сторіччі,

I would not be a professor.

я не був би професором.

Historians know this.

Історики знають це.

And yet, despite that,

І все ж, незважаючи на це,

there's still some quarters that somehow want to hold on to this idea

існують деякі течії, які певним чином хочуть дотримуватися ідеї,

that that past was not as murky,

що минуле не було таким похмурим,

that there was a romanticized side to it.

що воно мало і більш романтичний бік.

Now, here is where I, as a historian,

І ось тут я, як історик,

I encounter the limits of history,

стикаюся з обмеженнями історії,

because I can trace ideas.

тому що я можу простежити ідеї.

I can find out the origins of certain clichés, certain stereotypes.

Я можу знайти витоки певних кліше, певних стереотипів.

I can tell you who came up with it, where and when and in which book.

Я можу розказати вам, хто їх винайшов, де, коли і в якій книзі.

But there's one thing I cannot do:

Але є те, чого я не можу зробити:

I cannot get into the internal, subjective mental universe of someone

я не можу проникнути у чийсь внутрішній суб'єктивний ментальний всесвіт

and change their mind.

і змінити чиюсь думку.

And I think this is where and why, over the last few years,

І я думаю, саме через це в останні декілька років

I'm increasingly drawn to things like psychology

я надзвичайно захопився такими речами, як психологія

and cognitive behavioral therapy;

і когнітивно-поведінкова терапія,

because in these fields, scholars look at the persistence of ideas.

тому що в цих сферах вчені придивляються до постійності ідей.

Why do some people have certain prejudices?

Чому у деяких людей є певні забобони?

Why are there certain biases, certain phobias?

Чому існують певні упередження, певні фобії?

We live, unfortunately, sadly, in a world where, still, misogyny persists,

Ми живемо, на превеликий жаль, у світі, де все ще існує мізогінія,

racism persists, all kinds of phobias.

расизм та різні види фобій.

Islamophobia, for instance, is now a term.

Ісламофобія, наприклад, вже стала терміном.

And why do these ideas persist?

А чому ці ідеї існують?

Many scholars agree that it's partly because, when looking at the world,

Багато вчених погоджуються, що причина в тому, що коли ми дивимося на світ,

we fall back, we fall back, we fall back

ми відступаємо, відступаємо, відступаємо

on a finite pool,

в обмежений басейн,

a small pool of basic ideas that don't get challenged.

маленький басейн базових ідей, які не піддаються сумнівам.

Look at how we, particularly us in Southeast Asia,

Погляньте на те, як ми, особливо в Південно-Східній Азії,

represent ourselves to ourselves and to the world.

презентуємо себе одне одному та світові.

Look at how often,

Погляньте на те, як часто,

when we talk about ourselves, my viewpoint, my identity, our identity,

коли ми говоримо про себе, свою точку зору, свою ідентичність,

invariably, we fall back, we fall back, we fall back, we fall back

ми постійно відступаємо, відступаємо, відступаємо, відступаємо

on the same set of ideas,

в той самий набір ідей,

all of which have histories of their own.

кожна з яких має свою власну історію.

Very simple example:

Дуже простий приклад:

we live in Southeast Asia,

ми живемо в Південно-Східній Азії,

which is very popular with tourists from all over the world.

яка є дуже популярною серед туристів з усього світу.

And I don't think that's a bad thing, by the way.

І я не думаю, що це погано, до речі.

I think it's good that tourists come to Southeast Asia,

Я думаю, це добре, що туристи навідуються до Південно-Східної Азії,

because it's part and parcel of broadening your worldview

тому що це невід'ємна частина розширення кругозору,

and meeting cultures, etc, etc.

знайомства з новими культурами і т.д.

But look at how we represent ourselves

Але погляньте, як ми презентуємо себе

through the tourist campaigns, the tourist ads that we produce.

за допомогою туристичних кампаній, туристичної реклами, яку ми випускаємо.

There will be the obligatory coconut tree, banana tree, orangutan.

Там обов'язково буде кокосове дерево, бананове дерево, орангутан.

(Laughter)

(Сміх)

And the orangutan doesn't even get paid.

А орангутанові навіть не платять.

(Laughter)

(Сміх)

Look at how we represent ourselves. Look at how we represent nature.

Погляньте на те, як ми презентуємо себе, на те, як ми презентуємо природу.

Look at how we represent the countryside.

Подивіться, як ми презентуємо сільську місцевість.

Look at how we represent agricultural life.

Подивіться, як ми презентуємо сільськогосподарське життя.

Watch our sitcoms.

Подивіться наші серіали.

Watch our dramas. Watch our movies.

Подивіться наші драми. Подивіться наші фільми.

It's very common, particularly in Southeast Asia,

Розповсюдженим явищем, особливо в Південно-Східній Азії,

when you watch these sitcoms,

характерним для цих серіалів,

if there's someone from the countryside, invariably, they're ugly,

є те, що жителі сільської місцевості неодмінно огидні,

they're funny, they're silly,

дивні та дурненькі,

they're without knowledge.

безграмотні.

It's as if the countryside has nothing to offer.

Виглядає так, ніби сільській місцевості нічого запропонувати.

Our view of nature,

Наше уявлення про природу,

despite all our talk,

незважаючи на всі наші розмови,

despite all our talk about Asian philosophy, Asian values,

незважаючи на всі наші розмови про азіатську філософію, азіатські цінності,

despite all our talk about how we have an organic relationship to nature,

незважаючи на всі наші розмови про наші органічні стосунки з природою,

how do we actually treat nature in Southeast Asia today?

як ми насправді ставимося до природи в Південно-Східній Азії сьогодні?

We regard nature as something to be defeated and exploited.

Ми ставимося до природи як до чогось, що можна перемогти і експлуатувати.

And that's the reality.

І це реальність.

So the way in which we live in our part of the world,

Так що те, як ми живемо у нашій частині світу,

postcolonial Southeast Asia,

постколоніальній південно-східній Азії,

in so many ways, for me,

багато в чому

bears residual traces to ideas, tropes,

нагадує мені ті залишки ідей, метафор,

clichés, stereotypes

кліше та стереотипів,

that have a history.

що містяться в історії.

This idea of the countryside as a place to be exploited,

Бачення сільської місцевості, як місця, яке можна експлуатувати,

the idea of countryfolk as being without knowledge --

бачення селян як людей без знань –

these are ideas that historians like me can go back,

це переконання, які можуть відстежити такі історики, як я.

we can trace how these stereotypes emerged.

Ми можемо прослідкувати, як ці стереотипи виникли.

And they emerged at a time

І вони виникли в той час,

when Southeast Asia

коли Південно-Східною Азією

was being governed according to the logic of colonial capitalism.

керували відповідно до логіки колоніального капіталізму.

And in so many ways,

І багато в чому

we've taken these ideas with us.

ми взяли ці ідеї з собою.

They're part of us now.

Вони є частиною нас зараз.

But we are not critical

Але ми недостатньо критичні,

in interrogating ourselves and asking ourselves,

щоб звернутися до себе та запитати:

how did I have this view of the world?

як сталося так, що в мене виникло таке уявлення про світ?

How did I come to have this view of nature?

Як у мене виникло таке уявлення про природу?

How did I come to have this view of the countryside?

Як у мене виникло таке уявлення про сільську місцевість?

How do I have this idea of Asia as exotic?

Як у мене виникло таке уявлення про Азію як про екзотику?

And we, Southeast Asians in particular,

І ми, особливо південно-східні азійці,

love to self-exoticize ourselves.

любимо вважати себе екзотичними.

We've turned Southeast Asian identity into a kind of cosplay

Ми перетворили південно-східну азійську ідентичність у своєрідний косплей,

where you can literally go to the supermarket, go to the mall

де ви буквально можете піти до супермаркету або торгового центру

and buy your do-it-yourself exotic Southeast Asian costume kit.

і купити екзотичний південно-східний азійський костюм в наборі «зроби сам».

And we parade this identity,

Ми демонструємо нашу ідентичність,

not asking ourselves how and when

не запитуючи себе, як і коли

did this particular image of ourselves emerge.

виник цей наш особливий образ.

They all have a history, too.

У всіх них також є історія.

And that's why, increasingly,

І тому все більше й більше,

as a historian, I find that as I encounter the limits of history,

як історик, я стикаюся з лімітами історії

I see that I can't work alone anymore.

і розумію, що я більше не можу працювати один.

I can't work alone anymore,

Я більше не можу працювати один,

because there's absolutely no point in me doing my archival work,

тому що немає ніякого сенсу виконувати архівну роботу,

there's no point in me seeking the roots of these ideas,

немає ніякого сенсу шукати корені цих ідей,

tracing the genesis of ideas

відстежувати походження ідей

and then putting it in some journal

і публікувати це в якомусь журналі,

to be read by maybe three other historians.

який, можливо, прочитають три інших історики.

There's absolutely no point.

У цьому абсолютно немає сенсу.

The reason why I think this is important is because our region, Southeast Asia,

На мою думку, це важливо, тому що наш регіон, Південно-Східна Азія,

will, I believe, in the years to come,

в майбутньому, я вірю,

go through enormous changes, unprecedented changes in our history,

переживе величезні зміни, безпрецедентні зміни в нашій історії,

partly because of globalization,

частково через глобалізацію,

world politics, geopolitical contestations,

світову політику, геополітичні протиріччя,

the impact of technology,

вплив технологій,

the Fourth Industrial Revolution ...

Четверту промислову революцію…

Our world as we know it is going to change.

Наш світ, яким ми його знаємо, він зміниться.

But for us to adapt to this change,

Але щоб пристосуватися до цих змін,

for us to be ready for that change,

бути готовими до цих змін,

we need to think out of the box,

ми повинні мислити по-новому,

and we can't fall back, we can't fall back, we can't fall back

і ми не можемо відступити, не можемо відступити, не можемо відступити

on the same set of clichéd, tired, staid old stereotypes.

до тих самих кліше, вічних, укорінених стереотипів.

We need to think out,

Нам треба знайти рішення,

and that's why historians, we can't work alone now.

і саме тому ми, історики, зараз не можемо працювати самі.

I, I need to engage with people in psychology,

Мені потрібно співпрацювати з психологами,

people in behavioral therapy.

спеціалістами з поведінкової терапії.

I need to engage with sociologists, anthropologists, political economists.

Мені потрібно співпрацювати з соціологами, антропологами, політекономістами.

I need above all to engage with people in the arts

Мені потрібно, перш за все, співпрацювати з людьми мистецтва,

and the media,

і засобами масової інформації,

because it's there, in that forum,

тому що саме тут, на цьому форумі,

outside the confines of the university,

за межами університету,

that these debates really need to take place.

мають обговорюватися ці питання.

And they need to take place now,

І вони повинні обговорюватися зараз,

because we need to understand that the way things are today

тому що нам треба розуміти, що те, як все влаштовано сьогодні,

are not determined by some fixed,

не визначено певними фіксованими

iron historical railway track,

залізними історичними коліями,

but rather there are many other histories,

але, насправді, є багато інших історій,

many other ideas that were forgotten, marginalized, erased along the line.

багато інших ідей, які були забуті, маргіналізовані, викреслені.

Historians like me, our job is to uncover all this, discover all this,

Робота такий істориків, як я – виявляти все це, розкривати все це,

but we need to engage this, we need to engage with society as a whole.

але нам потрібно залучити інших, нам треба співпрацювати з суспільством.

So to go back to that time machine example I gave earlier.

Повернемося до прикладу з машиною часу, який я навів раніше.

Let's say this is a 19th-century colonial subject then,

Припустимо, що це 19 сторіччя і є колоніальний підданий,

and a person's wondering,

і він цікавиться:

"Will empire ever come to an end?

«Чи зникне колись імперія?

Will there be an end to all this?

Чи настане кінець всьому цьому?

Will we one day be free?"

Чи будемо ми вільні одного дня?»

So the person invents a time machine --

Він винаходить машину часу,

(Makes beeping noises)

(Гуде)

goes into the future

вирушає у майбутнє

and arrives here in postcolonial Southeast Asia today.

і прибуває сюди, у постколоніальну Південно-Східну Азію сьогодення.

And the person looks around,

Він дивиться навколо,

and the person will see,

і бачить,

well yes, indeed,

що так, насправді,

the imperial flags are gone,

прапори імперії зникли,

the imperial gunboats are gone, the colonial armies are gone.

човни імперії зникли, армії імперії зникли.

There are new flags, new nation-states.

З'явилися нові прапори, нові національні держави.

There is independence after all.

В кінці кінців існує незалежність.

But has there been?

Але чи є вона?

The person then watches the tourist ads

Тоді він помічає туристичні рекламні оголошення

and sees again the banana tree, the coconut tree and the orangutan.

і знову бачить бананове дерево, кокосове дерево і орангутана.

The person watches on TV

Він дивиться телебачення

and watches how images of an exotic Southeast Asia

і бачить те, як образи екзотичної Південно-Східної Азії

are being reproduced again and again by Southeast Asians.

відтворюються знову і знову самими південно-східними азіатами.

And the person might then come to the conclusion that, well,

І тоді він приходить до висновку, що, так,

notwithstanding the fact that

незважаючи на те,

colonialism is over,

що колоніалізм зник,

we are still in so, so many ways

ми все ще багато в чому

living in the long shadow of the 19th century.

живемо в довгій тіні 19 сторіччя.

And this, I think, has become my personal mission.

І це, я вважаю, стало моєю особистою місією.

The reason why I think history is so important

Причина, чому я думаю, що історія така важлива

and the reason why I think it's so important for history

і причина, чому я думаю, що для історії так важливо

to go beyond history,

виходити за межі самої історії,

because need to reignite this debate about who and what we are,

полягає у тому, що ми повинні знову розпочати обговорення того, хто і що ми,

all of us.

всі ми.

We talk about, "No, I have my viewpoint, you have your viewpoint."

Ми говоримо: "Ні, в мене одна думка, в тебе – інша".

Well, that's partly true.

Добре, частково так і є.

Our viewpoints are never entirely our own individually.

Наші погляди ніколи не належать виключно нам.

We're all social beings. We're historical beings.

Ми соціальні істоти, ми історичні істоти.

You, me, all of us,

Ти, я, кожен з нас,

we carry history in us.

ми несемо історію в собі.

It's in the language we use. It's in the fiction we write.

Вона в мові, якою ми спілкуємося, в літературі, яку ми пишемо.

It's in the movies we choose to watch.

Вона у фільмих, які ми дивимось.

It's in the images that we conjure when we think of who and what we are.

Вона в образах, які ми уявляємо, коли думаємо про те, ким і чим ми є.

We are historical beings.

Ми історичні істоти.

We carry history with us,

Ми несемо історію з собою,

and history carries us along.

і історія несе нас із собою.

But while we are determined by history,

Але в той час, як історія визначає нас,

it is my personal belief

моє особисте вірування полягає в тому,

that we need not be trapped by history,

що нам не треба потрапляти в пастку історії,

and we need not be the victims of history.

і не треба ставати її жертвами.

Thank you.

Дякую.

(Applause)

(Оплески)