How Dolly Parton led me to an epiphany | Jad Abumrad

Перекладач: Famila Alieva Утверджено: Khrystyna Romashko

I want to tell you about my search for purpose as a journalist

Я журналіст і хочу розповісти вам, як шукав мету

and how Dolly Parton helped me figure it out.

і як Доллі Партон допомогла мені її знайти.

So I've been telling audio stories for about 20 years,

Я розповідав аудіоісторії десь протягом 20 років,

first on the radio and then in podcasts.

спочатку на радіо, а потім у подкастах.

When I started the radio show "Radiolab" in 2002,

Коли я почав радіошоу «Radiolab» у 2002,

here was the quintessential story move we would do.

саме тоді відбувся найважливіший для нас момент.

We'd bring on somebody --

Ми запрошували кого-небудь —

(Audio) Steven Strogatz: It's one of the most hypnotic

(Аудіо) Стівен Строгатц: Це одне з найбільш гіпнотичних

and spellbinding spectacles in nature,

і зачаровуючих видовищ у природі,

because, you have to keep in mind, it is absolutely silent.

оскільки, майте на увазі, воно абсолютно безшумне.

Jad Abumrad: Like this guy, mathematician, Steve Strogatz,

Джед Абумрад: Наприклад, цього математика, Стіва Строгатца,

and he would paint a picture.

він пише картини.

SS: Picture it. There's a riverbank in Thailand,

С.С.: Уявіть: берег річки в Таїланді,

in the remote part of the jungle,

у віддаленій частині джунглів,

you're in a canoe, slipping down the river.

ви в каное, пливете за течією.

There's no sound of anything,

Навкруги тиша,

maybe the occasional, you know, exotic jungle bird or something.

можливі випадкові звуки, ну, знаєте, птахи в джунглях чи щось на кшталт.

JA: So you're in this imaginary canoe with Steve,

Дж.А.: І ось ви в уявному каное зі Стівом,

and in the air all around you are millions of fireflies.

а в повітрі навколо вас мільйони світлячків.

And what you see is sort of a randomized starry-night effect.

І те, що ви бачите, є випадковим ефектом зоряної ночі.

Because all the fireflies are blinking at different rates.

Тому що всі світлячки блимають по-різному.

Which is what you would expect.

І це — те, що ви очікуєте.

But according to Steve, in this one place,

Але, на думку Стіва, в одному цьому місці

for reasons no scientist can fully explain --

з причин, які вчені не можуть повністю пояснити —

SS: Whoop.

С.С.: Хоп.

Whoop.

Хоп.

Whoop.

Хоп.

With thousands of lights on and then off, all in sync.

Тисячі вогників синхронно з'являються і зникають.

(Music and electric sounds)

(Музика і електронні звуки)

JA: Now it's around this time

Дж.А.: І у цей момент,

that I would generally bring in the beautiful music, as I just did,

коли я зазвичай додаю гарну музику, що я і зробив,

and you'd start to get that warm feeling.

ви почали відчувати тепло.

A feeling, that we know from science,

Це почуття, як пояснює наука,

kind of localizes in your head and chest

знаходиться в області грудей і в голові

and spreads through your body.

і розповсюджується по тілу.

It's that feeling of wonder.

Це те саме почуття дива.

From 2002 to 2010, I did hundreds of these stories.

З 2002 по 2010 я створив сотні таких історій.

Sciency, neurosciency, very heady, brainy stories

Наукових, заснованих на роботі мозку, запаморочливих, дотепних історій,

that would always resolve into that feeling of wonder.

які завжди призводять до відчуття дива.

And I began to see that as my job,

І я став сприймати це як свою роботу -

to lead people to moments of wonder.

підводити людей до моментів дива.

What that sounded like was:

І це звучало так:

(Various voices) "Huh!" "Wow!" "Wow!"

(Різні голоси) «Ух!», «Вау!», «Вау!»

"That's amazing."

«Це чудово».

"Whoa!" "Wow!"

«Ух ти!», «Вау!»

JA: But I began to get kind of tired of these stories.

Дж.А.: Але з часом я почав втомлюватися від таких історій.

I mean, partially, it was the repetition.

Я про те, що частково все повторювалося.

I remember there was a day I was sitting at the computer,

Я пам'ятаю, одного разу я сидів за комп'ютером,

making the sound of a neuron.

створюючи звук нейрона.

(Crackling sound)

(Тріск)

You know, take some white noise, chop it up, very easy sound to make.

Трохи білого шуму, розбиваємо його на частини, робиться легко.

I remember thinking, "I have made this sound 25 times."

Я пам'ятаю, подумав: «Я створював цей звук 25 разів».

But it was more than that --

Але було щось більше в цьому —

there was a familiar path to these stories.

в цих історіях був загальний момент.

You walk the path of truth, which is made of science,

Ти йдеш по дорозі правди, що створила наука,

and you get to wonder.

і отримуєш диво.

Now, I love science, don't get me wrong.

Я люблю науку, не зрозумійте неправильно.

My parents emigrated from a war-torn country,

Мої батьки приїхали в Америку зі зруйнованої

came to America,

війною країни

and science for them was, like, more their identity than anything else,

і наука для них була важливішою, ніж будь-що інше,

and I inherited that from them.

і я успадкував це від них.

But there was something about that simple movement

Але було щось таке у цьому простому кроці

from science to wonder

від науки до дива,

that just started to feel wrong to me.

що стало здаватися мені неправильним.

Like, is that the only path a story can take?

Тільки таким чином може розвинутися історія?

Around 2012,

Приблизно у 2012 році

I ran into a bunch of different stories that made me think, "No."

я зіткнувся з різними історіями, котрі показали мені, що це не так.

One story in particular,

Зокрема, одна з історій,

where we interviewed a guy who described chemical weapons

коли ми брали інтерв'ю у юнака, який описував хімічну зброю,

being used against him and his fellow villagers

що застосовували проти нього та його односельчан

in the mountains of Laos.

у горах Лаосу.

Western scientists went there,

Західні вчені, які поїхали туди,

measured for chemical weapons, didn't find any.

щоб визначити хімічну зброю, нічого не знайшли.

We interviewed the man about this,

Ми спитали про це у хлопця,

he said the scientists were wrong.

а той сказав, що вчені помиляються.

We said, "But they tested."

Ми сказали: «Вони перевірили».

He said, "I don't care, I know what happened to me."

Він сказав: «Байдуже, я знаю, що сталося зі мною».

And we went back and forth and back and forth,

Ми вивчали і вивчали це,

and make a long story short,

укорочували історію,

the interview ended in tears.

інтерв'ю закінчилося погано.

I felt ...

Я почував себе...

I felt horrible.

Я почував себе жахливо.

Like, hammering at a scientific truth, when someone has suffered.

Це ніби довбати себе науковою правдою тим часом, як хтось страждає.

That wasn't going to heal anything.

Це б нічого не залікувало.

And maybe I was relying too much on science to find the truth.

І, можливо, я покладався на науку надто сильно в пошуках правди.

And it really did feel, at that moment,

І на той момент насправді здавалося,

that there were a lot of truths in the room,

що довкола у всіх була своя правда,

and we were only looking at one of them.

а ми слухали лише чиюсь одну версію.

So I thought, "I've got to get better at this."

І я подумав, що мушу стати кращим у цій справі.

And so for the next eight years,

Протягом наступних восьми років

I committed myself to doing stories where you heard truths collide.

я присвятив себе тим історіям, в котрих стикається різна правда.

We did stories about the politics of consent,

Ми розповідали історії про політику згоди,

where you heard the perspective of survivors and perpetrators

де чули точки зору жертв і винних,

whose narratives clashed.

версії яких розходилися.

We did stories about race,

Ми розповідали історії про расу,

how black men are systematically eliminated from juries,

як афроамериканців систематично виключають зі списку присяжних,

and yet, the rules that try and prevent that from happening

а між тим, закони, створені, щоб запобігти цьому,

only make things worse.

погіршують становище.

Stories about counter terrorism, Guantanamo detainees,

Історії про боротьбу з тероризмом, про ув'язнених з Гуантанамо,

stories where everything is disputed,

історії, де все спірно,

all you can do is struggle to try and make sense.

і все, що залишається, — спробувати знайти цьому пояснення.

And this struggle kind of became the point.

І ця боротьба якраз і стала метою.

I began to think, "Maybe that's my job."

Я почав думати: «Може, це і є моя робота».

To lead people to moments of struggle.

Підводити людей до моментів боротьби за істину.

Here's what that sounded like:

І ось як це звучало:

(Various voices) "But I see -- I, like --"

(Різні голоси) «Але я розумію — Я ніби —»

"Uh, I --" (Sighs)

«Е-е, я —» (Зітхання)

"Well, so, like, huh --"

«Ну, так, як би, ех —»

"That, I mean, I --"

«Цим, я маю на увазі, я —»

"You know -- golly -- I --" (Sighs)

«Знаєш — хай йому грець — я —» (Зітхання)

JA: And that sigh right there,

Дж.А.: І саме той подих,

I wanted to hear that sound in every single story,

я хотів чути той звук у кожній історії,

because that sound is kind of our current moment, right?

адже той звук, він відображає реальний момент, чи не так?

We live in a world where truth is no longer just a set of facts

Ми живемо в світі, де правда — це вже не набір фактів,

to be captured.

які потрібно ухопити.

It's become a process.

Вона стала дією.

It's gone from being a noun to being a verb.

З іменника вона перетворилася на дієслово.

But how do you end that story?

Але як закінчити таку історію?

Like, what literally kept happening is we'd be, you know, telling a story,

І ось що відбувалося далі: ми розповідаємо історію,

cruising along, two viewpoints in conflict,

зводимо докупи два протилежні погляди,

you get to the end and it's just like --

підходимо до кінця, і все ось так —

No, let me see.

Ні, давайте розберемося.

What do I say at the end?

Що я кажу вкінці?

Oh, my God.

О, Боже мій.

What do you -- how do you end that story?

Що — як закінчити цю історію?

You can't just happily-ever-after it,

Не можна сказати: «жили довго і щасливо»,

because that doesn't feel real.

бо це не здається можливим.

At the same time,

У той же час,

if you just leave people in that stuck place,

якщо залишити слухачів у підвішеному стані

like, "Why did I just listen to that?"

з думкою: «І навіщо я це слухав?»

Like, it felt like there had to be another move there.

Здається, що повинен бути інший кінець.

Had to be a way beyond the struggle.

Потрібно вийти за межі боротьби.

And this is what brings me to Dolly.

І це те, що привело мене до Доллі.

Or Saint Dolly, as we like to call her in the South.

Чи святої Доллі, як ми любимо її називати на Півдні.

I want to tell you about one little glimmer of an epiphany that I had,

Я хочу розповісти вам про маленький проблиск прозріння, який я знайшов,

doing a nine-part series called "Dolly Parton's America" last year.

коли робив у минулому році дев'ять серій «Америка Доллі Партон».

It was a bit of a departure for me,

Це був відступ від теми для мене,

but I just had this intuition that Dolly could help me

але я інтуїтивно відчував, що Доллі зможе допомогти мені

figure out this ending problem.

вирішити проблему з кінцівкою.

And here was the basic intuition:

То була просто інтуїція.

You go to a Dolly concert,

Відбувається концерт Доллі,

you see men in trucker hats standing next to men in drag,

і видно далекобійників, а поруч — чоловіків у жіночих сукнях.

Democrats standing next to Republicans,

демократів поруч із республіканцями,

women holding hands,

жінок, що тримаються за руки,

every different kind of person smashed together.

різні спільноти, що стоять упритул.

All of these people that we are told should hate each other

Усі ці люди, які повинні ненавидіти одне одного,

are there singing together.

співають там разом.

She somehow carved out this unique space in America,

Вона якимось чином створила цей унікальний простір у Америці,

and I wanted to know, how did she do that?

і мені хотілося дізнатися, як вона це зробила?

So I interviewed Dolly 12 times, two separate continents.

Я брав інтерв'ю в Доллі 12 разів на двох різних континентах.

She started every interview this way:

Кожне інтерв'ю вона починала так:

(Audio) Dolly Parton: Ask me whatever you ask me,

(Аудіо) Доллі Партон: Спитай мене про що завгодно,

and I'm going to tell you what I want you to hear.

і я розповім тобі те, що хочу почути.

(Laughter)

(Сміх)

JA: She is undeniably a force of nature.

Дж.А.: Безсумнівно, вона — сила природи.

But the problem that I ran into

Але проблема, з якою я зіткнувся,

is that I had chosen a conceit for this series

була в тому, що для цієї серії я обрав такий задум,

that my soul had trouble with.

який був проблематичним для моєї душі.

Dolly sings a lot about the South.

Доллі багато співає про Південь.

Якщо ви переглянете її дискографію,

If you go through her discography,

you will hear song after song about Tennessee.

кожна друга пісня про Теннессі.

(Music) DP: (Singing, various songs) Tennessee, Tennessee...

(Музика) Д.П.: (Співає різні пісні) Теннессі, Теннессі ...

Tennessee homesick ...

Сумую за Теннессі ...

I've got those Tennessee homesick blues runnin' through my head.

Ностальгія за Теннессі прослизнула в мої думки.

Tennessee.

Теннессі.

JA: "Tennessee Mountain Home," "Tennessee Mountain Memories."

Дж.А.: «Дім у горах Теннессі», «Спогади про гори Теннессі».

Now I grew up in Tennessee,

Я виріс у Теннессі

and I felt no nostalgia for that place.

і я зовсім не сумував за цим місцем.

I was the scrawny Arab kid

Я був худорлявим арабським дитям,

who came from the place that invented suicide bombing.

яке переїхало з місця, котре створило терористів-смертників.

I spent a lot of time in my room.

Більшу частину часу я проводив у своїй кімнаті.

When I left Nashville,

Коли я поїхав із Нешвілла,

I left.

я поїхав назовсім.

I remember being at Dollywood,

Пам'ятаю, я був у Доллівуді,

standing in front of a replica, replica of her Tennessee Mountain Home.

стою перед копією її «дому в горах Теннессі».

People all around me were crying.

Навколо всі плачуть.

This is a set.

Це була декорація.

Why are you crying?

Чому ви плачете?

I couldn't understand why they were so emotional,

Я не міг зрозуміти, чому вони були такі емоційні,

especially given my relationship to the South.

особливо з огляду на мої відносини з Півднем.

And I started to honestly have panic attacks about this.

І через це у мене почалися панічні атаки.

"Am I not the right person for this project?"

«Може, я не підходжу для цього проєкту?»

But then ...

Але потім ...

twist of fate.

стався поворот долі.

We meet this guy, Bryan Seaver,

Ми зустріли хлопця, Брайана Сівера,

Dolly's nephew and bodyguard.

племінника Доллі та її охоронця.

And on a whim, he drives producer Shima Oliaee and I

І він раптом вирішив відвезти нас, мене і продюсера Шіму Олаї,

out of Dollywood,

прямо з Доллівуду в гори,

round the back side of the mountains,

обминувши гори довкола

up the mountains 20 minutes,

і далі 20 хв. вверх по горах

down a narrow dirt road,

вузькою брудною дорогою,

through giant wooden gates that look right out of "Game of Thrones,"

через величезні дерев'яні ворота, прямо як у «Грі престолів»,

and into the actual Tennessee Mountain Home.

у справжній «дім у горах Теннессі».

But the real place.

У справжнісіньке місце.

Valhalla.

Вальгалла.

The real Tennessee Mountain Home.

Справжній дім у горах Теннессі.

And I'm going to score this part with Wagner,

Я порівняю цю частину з Вагнером,

because you've got to understand,

оскільки вам потрібно розуміти,

що за теннессійськими поняттями,

in Tennessee lore,

this is like hallowed ground, the Tennessee Mountain Home.

теннессійський гірський будиночок — наче священне місце.

So I remember standing there, on the grass,

Я пам'ятаю, коли я стояв там, на траві,

next to the Pigeon River,

біля річки Піджен,

butterflies doing loopty loops in the air,

метелики робили петлі в повітрі,

and I had my own moment of wonder.

і для мене це був момент дива.

Dolly's Tennessee Mountain Home

Теннессійський будинок в горах у Доллі

looks exactly like my dad's home in the mountains of Lebanon.

виглядав так само, як будинок мого батька в горах у Лівані.

Her house looks just like the place that he left.

Її будинок виглядав так само, як і місце, котре він покинув.

And that simple bit of layering led me to have a conversation with him

І це просте нашарування привело мене до такої розмови з ним,

that I'd never had before,

якої я ніколи раніше не мав,

about the pain he felt leaving his home.

про біль при розставанні з будинком.

And how he hears that in Dolly's music.

І зараз він чує це в музиці Доллі.

Then I had a conversation with Dolly where she described her songs

Потім я поговорив із Доллі, і та описувала свої пісні

as migration music.

як міграційну музику.

Even that classic song,

Навіть та класична пісня,

"Tennessee Mountain Home," if you listen to it --

«Дім у горах Теннессі», якщо її послухати —

(Dolly Parton "Tennessee Mountain Home")

(Доллі Партон «Дім у горах Теннессі")

"Sittin' on the front porch on a summer afternoon

«Сидячи на ґанку літнього вечора

In a straight-backed chair on two legs,

у кріслі з прямою спинкою на двох ніжках,

leaned against the wall."

притулившися до стіни».

It's about trying to capture a moment that you know is already gone.

Ідеться про те, щоб зафіксувати момент, який уже минув.

But if you can paint it, vividly,

Але якщо додати йому яскравих барв,

maybe you can freeze it in place, almost like in resin,

може, вдасться зафіксувати його тут і тепер, як у смолі,

trapped between past and present.

в пастці між минулим і сьогоденням.

That is the immigrant experience.

Це досвід імміграції.

And that simple thought led me to a million conversations.

І та проста думка привела мене до мільйонів розмов.

I started talking to musicologists about country music as a whole.

Я почав розмовляти з музикознавцями про кантрі-музику в цілому.

This genre that I've always felt so

Я завжди вважав цей жанр

having nothing to do with where I came from

ніяк не пов'язаним з моїм походженням.

is actually made up of instruments and musical styles

А насправді, він створюється інструментами і музичними стилями,

that came directly from the Middle East.

що прийшли прямо з Близького Сходу.

In fact, there were trade routes that ran from what is now Lebanon

Насправді, існували торговельні шляхи, які тягнулися з нинішнього Лівану

right up into the mountains of East Tennessee.

прямо до гір Східного Теннессі.

I can honestly say, standing there, looking at her home,

Чесно зізнаюся, що стоячи там, дивлячись на її будинок,

was the first time I felt like I'm a Tennessean.

я уперше відчув себе теннессійцем.

That is honestly true.

Це чиста правда.

And this wasn't a one-time thing,

І так було не раз.

I mean, over and over again,

Знову і знову

she would force me beyond the simple categories

вона змушувала мене виходити за рамки простих категорій,

I had constructed for the world.

які я створював для світу.

I remember talking with her about her seven-year partnership

Я пам'ятаю розмову з нею про її семирічне партнерство

with Porter Wagoner.

з Портером Вагонером.

1967, she joins his band, he is the biggest thing in country music,

У 1967 році вона приєднується до групи, він — найбільший феномен у кантрі-музиці,

she is a backup singer, a nobody.

вона — резервна співачка, ніхто.

Within a short time, she gets huge,

Незабаром вона стає більш значущою,

he gets jealous,

він заздрить,

he then sues her for three million dollars

він подає на неї до суду, вимагаючи три мільйони доларів,

when she tries to leave.

коли та намагається піти.

Now it would be really easy to see Porter Wagoner

Дуже легко уявити Портера Вагонера

as, like, a type: classic, patriarchal jackass,

як класичного патріархального бовдура,

trying to hold her back.

що намагається утримати її.

But any time I would suggest that to her,

Але кожен раз, коли я кажу їй про це,

like, come on.

типу, ну ти що.

(Audio) This is a guy, I mean, you see it in the videos too,

(Аудіо) Це — хлопець, ти теж бачиш це у відео,

he's got his arm around you.

він тебе тримає.

There's a power thing happening, for sure.

Тут однозначно задіяна сила.

DP: Well, it's more complicated than that.

Д.П.: Насправді, все набагато складніше.

I mean, just think about it.

Просто подумай про це.

He had had this show for years,

Він проводив це шоу протягом багатьох років

he didn't need me to have his hit show.

і не мав потреби у моїй присутності в своєму хітовому шоу.

He wasn't expecting me to be all that I was, either.

Він навіть не очікував, що я буду такою, якою я виявилась.

I was a serious entertainer, he didn't know that.

Я була серйозною артисткою, а він про це не знав.

He didn't know how many dreams I had.

Він не знав, скільки мрій у мене було.

JA: In effect, she kept telling me,

Дж.А.: Фактично, вона весь час говорила мені:

"Don't bring your stupid way of seeing the world into my story,

«Не внось свій дурний світогляд у мою історію,

тому що все було не так.

because that's not what it was.

Yeah, there was power, but that's not all there was.

Так, там була сила, але не тільки вона.

You can't summarize this."

Ти не можеш це підсумувати».

Alright, just to zoom out.

Погляньмо на це ширше.

What do I make of this?

Що я з цього виніс?

Well, I think there's something in here that's a clue, a way forward.

Що ж, я думаю, що тут десь захований ключ, шлях уперед.

As journalists, we love difference.

Як журналісти, ми любимо різницю.

We love to fetishize difference.

Ми любимо фетишизувати різницю.

But increasingly, in this confusing world,

Але все частіше в цьому заплутаному світі

we need to be the bridge between those differences.

нам потрібно бути мостом між відмінностями.

But how do you do that?

Але як це зробити?

I think for me, now, the answer is simple.

Думаю, для мене відповідь проста.

You interrogate those differences,

Досліджуючи відмінності,

you hold them for as long as you can,

ми утримуємо їх якомога довше,

until, like up on that mountain,

до тих пір, поки, як на тій горі,

something happens,

щось не трапиться,

something reveals itself.

щось не проявить себе.

Story cannot end in difference.

Історія не може закінчитися різницею.

It's got to end in revelation.

Вона повинна закінчитися викриттям.

And coming back from that trip on the mountain,

Коли я повернувся із тієї поїздки в гори,

a friend of mine gave me a book that gave this whole idea a name.

один мій друг дав мені книгу, котра подарувала тій цілій ідеї ім'я.

In psychotherapy, there's this idea called the third,

У психотерапії є ідея, що має назву третьої,

which essentially goes like this.

і полягає в наступному.

Typically, we think of ourselves as these autonomous units.

Зазвичай ми думаємо про себе як про автономні одиниці.

I do something to you, you do something to me.

Я роблю щось із вами, ви робите щось зі мною.

But according to this theory, when two people come together

Але згідно з цією теорією, коли двоє людей зустрічаються

and really commit to seeing each other,

і дійсно зобов'язуються бачитися одне з одним,

in that mutual act of recognition,

у цьому взаємному акті визнання

they actually make something new.

вони, насправді, роблять щось нове.

A new entity that is their relationship.

Їхні стосунки — це нова ланка.

You can think of Dolly's concerts as sort of a cultural third space.

Можна думати про концерти Доллі як про культурний третій простір.

The way she sees all the different parts of her audience,

Те, як вона бачить усі частини публіки,

the way they see her,

те, як вони бачать її,

creates the spiritual architecture of that space.

створює душевну архітектуру того простору.

And I think now that is my calling.

І тепер я думаю, що це — моє покликання.

That as a journalist,

Як журналіст,

as a storyteller,

як оповідач

as just an American,

і просто як американець,

living in a country struggling to hold,

живучи в країні, яку важко втримати,

that every story I tell has got to find the third.

я маю розповідати історії, кожна з яких повинна знайти третю.

That place where the things we hold as different

Те місце, де речі, які ми вважаємо різними,

resolve themselves into something new.

самі перетворюються на щось нове.

Thank you.

Дякую.